Содержание
-
1.загальні специфічніриси:-теоретичнеставлення до світу–натурфілософія-відсутнє, в основному, свідомепротиставленнямислення і буття-наївнийматеріалізм – стихійнадіалектика.Засновникомантичноїфілософіївважається Фалес (624–547 pp. до н. е.) ізМілета.завданнявиявитиєдине, основоположне начало розмаїтогосвіту, щодаєтьсялюдині в їївідчуттях. Таким началом вінвважав воду.Анаксімен за першооснову брав повітря, Анаксімандр – апейрон (гр. – безкінечне, невизначене, незнищуване), Геракліт – вогонь, Демокріт – атоми, Емпедокл – чотиристихії: вогонь, повітря, воду, землю.Античніфілософипрагнуливирішити проблему збагненнямінливості, плинностібуття.Геракліт (ізЕфеса)засновникомантичноїдіалектики (натуралістично -космологічна і споглядальна).ЗенонВінвисуваєсвоїзнаменитіапорії (від гр. – трудність, безвихідне становище): "Дихотомія", "Ахілл", "Стріла" та ін. Останні, за Зеноном, стверджуютьсуперечливістьруху.вченняДемокріта(існуютьатоми і пустота)Душа, за Демокрітом, тежскладається з атомів.Розвитоксвітуздійснюєтьсязакономірно, причинно, обумовлено.
-
вчення про пізнання, щовідпредметів, речей витікаютьнайтоншіейдоси, образи. ПослідовникДемокрітаЕпікур (341–270 pp. до н. е.)теоріїпізнанняЕпікур, як і Демокріт, розвивавідеї про відображенняпредметів, щоіснують поза нами, у відчуттях та мисленнілюдини. принцип Протагора ("Людина – міравсіх речей") привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіхсудженнях з власногорозуміння.Антропологічний поворот в античнійфілософіїзробив Сократ (470–339 pp. до н. е.). Принципом своїхфілософськихроздумів Сократ зробиввислів: "Пізнай самого себе".призначенняфілософіївіднині – не вивченняприроди, а пізнаннялюдини. принцип Протагора ("Людина – міравсіх речей") привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіхсудженнях з власногорозуміння. Сократ прагнувосмислитилюдину через розглядспецифікиїїдіяльності. Вінототожнювавзнання і доброчесність – оскількилюдина в своїхдіяхкеруєтьсязнанням, то маєдаватисобічіткий, свідомийзвітвідноснопринципів, якими вона керується.
-
Сократ висунувважливефілософськеположення: основою діяльностілюдини є загальніпоняття, які за своєю природою є ідеальними. Віндосліджує природу загальних понять, але виключно у сферіморалі. Аналізупрактичноїдіяльностілюдинивін не торкається.Платон(427–347 pp. до н. е.) зробивспробудативідповідь на питання про походження та знаходженнязагальних понять. Вінвважав, щоідеї (загальніпоняття) – цеідеальнізразкиабомоделііснуваннявсього реального світу, чуттєвогорозмаїття речей. Концепція Платона – цекласичнийваріантоб'єктивногоідеалізму.(про взаєминилюдини та світу). ,світ – цевсезагальний космос, він – завершений, цілісний, гармонійний. У ньому є місце і суспільномужиттю людей, і кожнійлюдськійістоті. При цьомуіснуєпевнааналогія, подібністьосновних структур світу: космосу, держави, людськоїдуші. Будова всіхїхтроїста: – в космосі – це, по-перше, вищийвічнийсвітідей (першообразичуттєвих речей); по-друге, душа світу (те, щооб'єднуєсвітчуттєвих речей); по-третє, тілеснийсвітчуттєвих речей; – в державі – цеієрархіятрьохстанів: філософи – правителі, воїни – стражники, вільнітрудівники (землероби і ремісники); – в людині – церозумна, шалена (афектна) і пожадлива (хтива) душа.
-
Платон розглядаєлюдину як єдністьдуші і тіла. Людська душа безсмертна, причому до народженнялюдини вона перебувала в потойбічномусвіті і спостерігалаблискучийсвітвічнихідей. Держава, за Платоном, з'являється як результат властивихвіднародження людям потреб і самістани (класи) державивиникають в результатірозвиткуприродних потреб людини. На його думку, суспільствоскладається з трьохстанів: філософів, які на основіспогляданняідейуправляютьвсією державою; воїнів, основнимзавданнямяких є охоронадержавивідвнутрішніх та зовнішніхворогів; робітників (землеробів і ремісників), якіпідтримують державу матеріально. Платон вважає, щоможеіснувати три основнихформиправління – монархія, аристократія і демократія. Кожнаіз них поділяєтьсяще на дві: – монархія – влада одного, може бути законною (цар) абонасильницькою (тиран); – аристократія – владанебагатьох, може бути владоюкращихабогірших (олігархія); – демократія – владавсіх, може бути законною або беззаконною (насильницькою).
-
Арістотель(384–322 pp. до н. е.) – учень Платона, вчитель Александра Македонського. Вінсуттєвотрансформував систему об'єктивногоідеалізму. Критикуєтеоріюідей Платона ("Платон мені друг, але істинадорожча"). На відмінувідостаннього, якийстверджувавсамостійне, окремеодневід одного існуваннясвітуідей і світу речей, Арістотельвважає, щосутністьречіневід'ємнавідсамоїречі. Річіснує сама по собі, незалежновідідеї.Арістотельвиділяєчотиривиди причин, щоспричиняютьіснування речей: – матерія, тобто те, з чоговиникаютьречі (мідь для статуї, глина для горщика); – форма, яка перетворюєпасивнуматерію і робитьрічсаме такою, конкретною річчю. Поняттяформи в Арістотеляблизькеплатонівськомупоняттюідеї, як моделі речей; – рухаюча причина, те, звідкийде початок руху, щооформлюєматерію (Арістотель: рухаючою причиною дитини є батько); – цільова причина, те, зарадичоговідбуваєтьсяпереміна (здоров'я – мета прогулянки).Завдякисуміснійдіївсіхчотирьох причин і існуютьречі, щонесутьсвої начала у собі самих, маютьвласнусутність. Форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лишеможливебуттяречі, форма надає речам їхдійснебуття. Становленняречівизначаєтьсяентелехією (внутрішньою метою руху), тим, зарадичого вона є, існує. Цим самим Арістотельвперше у філософії, у чіткоусвідомленійформісформулював проблему телеології, тобтовчення про доцільністьсвіту.Історичноюзаслугою Арістотеля є створеннялогіки як методу пізнаннядійсності. За Арістотелем, логіка є органон, тобтовласнелюдськийвинахід.
-
Великим відкриттямАрістотеля єусвідомленняякісноївідмінностісуспільногожиттявід природного буття і розуміннялюдини як істотисуспільної.новоевропейскийтермин для обозначенияраннихгреческихфилософов 6–5 вв. до н.э. Представители: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен (Милетская школа), Пифагор и пифагорейцы, Гераклит, Парменид и его последователи (Элейская школа), Эмпедокл, Анаксагор, Демокрит.Особенностифилософиидосократиков:- возвышениеприроды и придаваниеейважнейшей роли в человеческомсуществовании.- не систематизирована, часто не имеетобъективныхлогических оснований и перечить сама себе.В центревниманиявсейфилософиидосократики– космос, егоэлементарные первоначала, причиныразличныхприродных явлений, отчегоэтатрадицияназываетсятакжекосмологической и натурфилософской.Первойфилософскойшколой, в недрахкоторой получили разработкуглавныеэстетическиепонятия, явилась пифагорейская, основаннаяПифагором.Пифагорейцысчитают, чтогармония чисел – некаяобъективнаязакономерность, действующаявовсехявленияхжизни, следовательно, и в искусстве. Пифагорпервымобратилвнимание на порядок и гармонию, царящиевоВселенной и ввелпонятиекосмосакакпротивоположностьхаосу.Ониоказали большоевлияние на последующееразвитиеэстетики: первымидиалектическиподошли к истолкованиюгармонии и красоты (категорииэстетики, отражающейгармоничность, совершенство, упорядоченностькаксвойство явлений действительности), поскольку стали рассматриватьихкакединствопротивоположностей; первыми поставили вопрос об объективных основах прекрасного и предложиливарианттеорииэстетическоговоспитания.
-
школах СтародавньоїГреції (мілетська, піфагорійська школа, Геракліт, елеати, античнийатомізм).філософіяпочалася з намаганняпояснити Космос з нього самого. Найдавніша з відомих нам філософськихшкілвиникла в м. Мілет. Засновникомїївважається Фалес, (сер. VІ ст. до н.е.). Вінстверджував, щопершоосновоюсвіту є вода, з якої все виникає і в яку все перетворюється. Учень Фалеса Анаксимандр (VI ст. до н.е.) піднявся до думки про абстрактний характер першооснови. За принцип всіхпринципів, початок всіхпочатківвінприйняв "апейрон", тобтобезмежне. Піфагор початок всьогосущого, причину, щовизначаєйогорозмаїття, вбачав у числі – "Все є число". Світ, вважавмислитель, побудований на основічисловихпропорцій і є гармонійним. Піфагоррозвинувпринципираціонального типу мислення; запровадив сам термін „філософія” – любов до мудрості. Найяскравішедіалектичнітенденції в раннійгрецькійфілософії проявились у вченніГераклітаЕфеського (544-470 рр. до н.е.). Першоосновоюсвітувінвважаввогонь. Філософпояснювавбуття як безперервнийпроцесруху і зміни, породженийєдністю і боротьбоюпротилежностей. Рушійною силою розвитку є Логос, всезагальний закон, якийщерозглядається у зв'язку з першоосновою. філософиелейськоїшколи - Парменід, Зенон, Ксенофан, на противагудіалектичнимпоглядамГеракліта і мілетськоїшколивисунуливчення про незміннусутністьбуття, ілюзорністьзмін, відносністьруху. Парменідупершезапропонувавпоняттябуття як єдність, цілісністьсущого. Зенон вперше поставив питання про проблемибезперервності і безкінечності. виступивДемокрит (460-370 рр. до н.е.). Він переходить до множинноїпершооснови. За першоосновуДемокритприйняв "атом" (у перекладі з грецької -"неподільний"). Під атомом філософрозумівматеріальнупершооснову і в той самий час сутність речей
-
стародавнігрецькіфілософи, розуміючифілософію перш за все як раціональнепізнаннясвіту, зробилиспробупоясненнясвіту з нього самого, намагалисядослідити, чим є Космос. На перший план висували проблему пошукупершооснови. Філософимілетськоїшколи, Гераклітвбачалиїї в певнійприроднійстихії - воді, повітрі, вогні, але надавали їй не лишематеріального, але й символічногозмісту, намагаючисьпередатиневизначенубезконечну, безмежну, абсолютну основу буття, проявомякої є весь світ. В процесірозвиткуфілософської думки розумінняпершоосновистає все менш конкретно-матеріальним і все трансцендентнішим - відконкретноїстихії до атомів, недоступнихспостереженню, але пізнаванихтількирозумом, щопроникає в сутністьречей.
-
Вчення Г.-В.-Ф.Гегеля Воно характеризується: Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі. Вихідним пунктом філософськоїконцепції Гегеля є тотожністьбуття та мислення. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лишесуб'єктивноюлюдськоюдіяльністю, а й незалежноювідлюдиниоб'єктивноюсутністю, першоосновоювсьогосущого. Воновідчужуєсвоєбуття у форміматерії, природи, яка є "інобуттям" цьогооб'єктивноіснуючогомислення, абоабсолютноїідеї. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, Що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.
-
три сходинки діалектичного методу, які діють у розвитку як загальнолюдського, так і індивідуального мислення і проявляються у кожному конкретному пізнавальному аналізі, утворюючи при цьому потрійну єдність. Першою сходинкою "логічного" діалектичного методу, на думку Гегеля, є розсудок. Розсудковий — це підлеглий, але необхідний бік діалектичного мислення. Другою сходинкою діалектичного методу у Гегеля є негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. Третя сходинка — спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Саме в цьому останньому вияві діалектика як метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості! У нього розум є вищим виявом мислення. Він вважає, що розум та розсудок мають складати єдину висхідну" послідовність, де вони співвідносяться як провідний та підлеглий чинники, що взаємо-обумовлюються та проникають один в одного.
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.