Презентация на тему "Пам'ятаємо, Шануємо, Пишаємося!"

Ваша оценка презентации
Оцените презентацию по шкале от 1 до 5 баллов
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Рецензии

Добавить свою рецензию

Аннотация к презентации

Презентация для школьников на тему "Пам'ятаємо, Шануємо, Пишаємося!" по истории. pptCloud.ru — удобный каталог с возможностью скачать powerpoint презентацию бесплатно.

  • Формат
    pptx (powerpoint)
  • Количество слайдов
    19
  • Слова
    история
  • Конспект
    Отсутствует

Содержание

  • Слайд 1

     

    Пам’ятаємо, Шануємо, Пишаємося! ОЗОШ №12

  • Слайд 2

    Короткі відомості про Другу Світову війну

    Дру́га Світова́ війна́ — наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня 1939 і тривала 2 194 дні до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Друга світова війна значно вплинула на долю людства. В ній брала участь 61 країна (80 % населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн осіб у всьому світі. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн осіб, з них загинуло на фронтах 27 млн. Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччина розпочала окупацію Польщі, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз. Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині через два дні, що дозволяє вважати початком світової війни саме цю дату. Закінчилася перемогою антигітлерівської коаліцією.

  • Слайд 3

    Людмила МихайлівнаПавличенко

    Людми́ла Миха́йлівна Павличе́нко (12 липня 1916, Біла Церква — 10 жовтня 1974, Москва) — радянський снайпер під час Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.ародилася в містіБілаЦерква 12 липня 1916. До 14 роківнавчалася в школі № 3, потімсім'япереїхала до Києва. Післязакінченнядев'ятогокласу Людмила працювалашліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасновчилася в десятому класі, здобувшисереднюосвіту. 1937 року вступила на історичний факультет Київськогоуніверситету. Студенткоюзаймаласяпланерним і стрілецьким видами спорту. Успішнозахистиладисертацію про Богдана Хмельницького.Німецько-радянськавійна застала Людмилу в Одесі на дипломнійпрактиці. З перших же дніввійни Людмила Павличенко добровольцем йде на фронт. Лейтенант Павличенко воювала в стрілецькійЧапаєвськійдивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороніОдеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Л. М. Павличенко буловже 309 німецькихсолдатів та офіцерів (у тому числі 36 снайперів супротивника)[2]. Крім того, за періодбоїв Л. М. змогланавчитивеликукількістьснайперів. У червні 1942 року Людмила була поранена. Незабаромїї направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі у Президента США Франкліна Рузвельта. Американськийспівак в стилікантріВудіГатрі написав про неїпісню «Miss Pavlichenko» Післявійни в 1945 роцізакінчилаКиївськийуніверситет. Померла 1974 року в Москвівідцирозупечінки

  • Слайд 4

    НінаАндріївнаОнілова

    НінаАндріївнаОнілова (10 квітня 1921, Новомиколаївка — 8 березня 1942) — Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецькоївійни командир кулеметногорозрахунку 54-го стрілецького полку 25-ї ЧапаєвськоїстрілецькоїдивізіїПриморськоїарміїКримського фронту, старший сержант. Народилася 10 квітня 1921 року в селіНовомиколаївці (ниніФрунзівського району Одеськоїобласті) в селянськійродині. Українка. Рано втратившибатьків, виховувалася в одеськомудитячомубудинку. Закінчиласередню школу. Працювалашвачкою на Одеськійтрикотажнійфабриці. Одночаснонавчалася в аероклубі. У ЧервонійАрмії з серпня 1941 року. З цього ж часу на фронті. В оборонних боях на підступах до ОдесиНінаОніловазісвоїмрозрахункомвідбивалачисленні атаки, завдаючи великих втратворогові. В одному з боївбулаважко поранена, але післялікуваннязновуповернулася у свою дивізію. За боїпідОдесоюбуланагороджена орденом Червоного Прапора. У серединіжовтня 1941 року у складі 25-ї Чапаєвськоїдивізіїзахищала Севастополь. 27 лютого 1942 року з розрахунком при обороні Севастополя в районі хутора Мекензізнищиладвікулеметні точки ворога. 1 березня 1942 року залишившись з розрахунку одна в живих, продовжувалавідбивати атаки противника. У бою булаважко поранена. Померла в ніч на 8 березня 1942 року. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне посмертно Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 14 травня 1965 року.Нагороджена орденами Леніна, Червоного Прапора.

  • Слайд 5

    Вату́тін Мико́ла Фе́дорович

    Вату́тін Мико́ла Фе́дорович (3 грудня 1901, Чепухино, біля Валуйки, Воронезька губернія —15 квітня 1944, Київ) — радянський воєначальник, генерал армії ,Герой Радянського Союзупосмертно. Один з 4 командувачів фронтами. Член Ревізійної Комісій КП(б) України в 1940 — 1944 р. в селіЧепухиноВалуйськогоповіту, в сім'ї селянина-середняка. З ранніхроківвінвирізнявся великою жагоюзнань, наполегливістю, сільську школу закінчив першим учнем. У 1920, у віцідев'ятнадцятироків, М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав ЧервоноїАрмії. Військову службу розпочаврядовимбійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенніарміїМахна в районіЛуганська і Старобельська, а через місяцьбув направлений до Полтавськоїпіхотноїшколи. З 17 по 28 вересня 1939 року в ходіПольського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабу ЧервоноїАрмії. Пізнішевінстає першим заступником начальника Генерального штабу Червоноїармії. З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очолившиоперативнугрупувійськ, щодіяла там. Підйогокерівництвомздійснювалисяконтрударипротинімецького корпусу генерала Манштейна, в результатіякихнімецьківійськазазналивтрат на підступах до Ленінграду. У травні — липні 1942 року — заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянськомуфронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командувавВоронезьким фронтом, якийпідйогокерівництвомуспішнооборонявсяпротинімецькихвійськ на воронезькомунапрямі.

  • Слайд 6

     

    Під час СталінградськоїбитвикомандувавПівденно-Західним фронтом. Йоговійська у взаємодії з військамиСталінградського і Донськогофронтів оточили 330-тисячне угрупування противника підСталінградом, а в грудні 1942 року у взаємодії з лівимкриломВоронезького фронту провели Середньодонськуоперацію, завдалирішучоїпоразкиугрупуванню противника на СередньомуДоні, остаточно зірвали план противника деблокуватиоточеніпідСталінградомвійська 6-ї німецькоїармії. 28 січня 1943 року М. Ф. Ватутінабулонагороджено орденом Суворова I-гоступеня, а згодомйомуприсвоюєтьсязвання генерала армії. 22 березня 1943 року ВатутінзновпризначенийкомандувачемВоронезького фронту. Влітку 1943 роки у періодоборонноїбитви на Курськійдузічастини і з'єднання фронту відбилипотужніудари противника, в ходіконтрнаступууспішновирішилизавданняпроривуглибокоешелонованої оборони Вермахту. ПідкерівництвомВатутінавійськаВоронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь у битві за Дніпро, звільненніКиєва (6 листопада 1943 року), а також у подальшихопераціях з вигнаннянімцівізПравобережноїУкраїни. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвимвійська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ходіКорсунь-Шевченковськоїоперації оточили чималеугрупування Вермахту та ліквідовувалийого. 29 лютого 1944 року Ватутінвиконувавоглядчастин фронту, того самого дня відбуласьзустрічізкомандувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом у м. Рівне. Згіднозісвідченнями генерала Крайнюкова, члена Військової ради фронту, якийбувізВатутіним у цюмить, колона у складічотирьох машин (генерали та ад'ютантВатутінасиділи у першій) та десятьохосібохоронивиїхала з Рівногонадвечір у напрямкуСлавути, де булорозташовано штаб 60-ї армії. Приблизно на півдорозіВатутінзапропонувавскоротитивідстань, рушивши путівцемзамістьдовгої дороги через Новоград-Волинський. О 18:50 колона потрапилапідобстрілзасідкиукраїнськихповстанцівбіля с. Милятин Острозького району, Рівненськоїобласті, де Ватутінзазнавважкогопоранення в ліве стегно. 15 квітняВатутін помер у військовомушпиталі № 3582 (на територіїшколи 138) у м. Києві.

  • Слайд 7

    Сушко Лука Григорович

    Сушко Лука Григорович - генерал-майор, Герой України.Народився 16 жовтня 1919 в с. ВербкиЛетичівського району Хмельницькоїобласті в біднійселянськійродині. У ЧервонійАрмії з 1939 року. Навчався в піхотному, а потім в танковому військовомуучилищі. УчасникВеликоїВітчизняноївійни з жовтня 1941 року в складі 21-ї танковоїдивізіїЛенінградського фронту. У січні 1942 року призначений начальником розвідки - заступником начальника штабу з розвідки 104-ї танковоїбригади. У 1944 році - начальник штабу 105-го танкового полку, а з січня 1945 року - заступник командира 84-го гвардійського танкового полку 6-ї гвардійськоїтанковоїармії. Відзначився в березні - квітні 1945 року при проведенніВіденського-Балатонськійнаступальноїоперації, в боях за визволеннястолиціАвстрії - Відня. Учасникрадянсько-японськоївійни в серпні - вересні 1945 року. Післявійни, в 1945-1949 роках - командир 84-го танкового полку. З 1949 року за станом здоров'я переведений на нестройові посади: начальник військово-навчального танкового центру, голова Куйбишевського обкому ДТСААФ, військовий комендант округу Потсдам (Німеччина), старший викладач тактики у ВНЗ Києва. З 1975 року - у відставці. Післязвільненняпрацював у видавництві «Радянська школа», Державному архівіУкраїни. Помер 11 вересня 2011. Герой України. Нагороджений орденом Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняноївійни 1-го ступеня, орденом Вітчизняноївійни 2-го ступеня, двома орденами ЧервоноїЗірки, орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня, орденом «За мужність» 3-го ступеня, більше 30 медалями СРСР, України, громадськихорганізацій, а такожіноземниминагородами. Почеснийспівробітник ГУР МО України. Почесний член Фонду ветераніввійськовоїрозвідки.

  • Слайд 8

    Шапіро Анатолій Павлович

    ШапіроАнатолій Павлович (8 січня 1913, Красноград — 8 жовтня 2005, Нью-Йорк) — Герой України, під час ДругоїСвітовоїВійни командир окремогострілецькогобатальйону 100-ї стрілецькоїдивізії, учасниквизволенняконцентраційного табору Аушвіц 27 січня 1945 року. Закінчивсередню школу, 1934 року інженерно-педагогічнийінститут у Запоріжжі по фахуінженера-технолога. У 1935 роцімобілізований до лав ЧервоноїАрмії, післяоднорічнихкурсів в учбовомурадіобатальйоніХарківськоговійськового округу, отримавзваннямолодшого лейтенанта; післядемобілізаціїпрацював за фахом в Запоріжжі і Дніпропетровську. У жовтні 1941 добровольцем пішов на фронт. Лейтенант Шапіро почав війну в Мінеральних Водах — командиром взводу зв'язку 76-ї морськоїстрілецькоїбригади. Восени 1941 року батальйонудорученовибитинімців з «п'ятачка» на іншомуберезірічкиМостриці, під селищем Мостове. НезабаромШапіропризначили заступником командира стрілецькогобатальйону, через місяць — командиром батальйону. Воював на ПівнічномуКавказі, брав участь у оборонних боях на Кубані, визволявміста Туапсе і Ростов-на-Дону, був у боях в районі Таганрога, на річціМіус 1942 року. У липні 1943 воював на Курськійдузі, підПрохорівкоюбув поранений та потрапив до шпиталю.

  • Слайд 9

    ШапіроАнатолій Павлович

    Післяодужаннябув направлений у 30-ту Іркутськудивізію командиром батальйону, потім у 100-ту стрілецькудивізію 106-го стрілецького корпусу, також комбатом. Брав участь у форсуванніДніпра, звільненніПольщі, у тому числіОсвенціма (Аушвіца) та Чехословаччини. У найбільшийтабір фабрики смертіАушвіц-Біркенаубатальйон майора АнатоліяШапіроувірвався 27 січня 1945 року. Тут воїнипобачилиціле «місто» з сотеньдовгихбараків і двоповерховихблоків, гори пакунків з волоссям, безлічтрупів, живихв'язнів-скелетів, щоледверухалися, руїни 4 підірванихкрематоріїв і газових камер, гори попелу. У таборах стояв трупнийсморід. Війну майор АнатолійШапірозакінчив у Празі. До демобілізаціївиконувавобов'язки старшого помічника начальника штабу 65-ї армії; під час війнибув поранений і контужений. Нагороджений 20 орденами і медалями. У 1947 роціШапіродемобілізувався. Працював на підприємствахЗапоріжжя, на будівництвіКуйбишевської ГЕС, в Сибіру і Калінінграді. 1992 року переїхав до США, жив в Нью-Йорку. Брав активну участь в роботіветеранськихорганізацій, зустрічався з молоддю, в'язнямиГолокосту, опублікувавбагато статей та книг. У січні 2005 року польський уряд нагородив Шапіровисоким Орденом Офіцерськоїчесті. У травні 2005 року, до 60-річчя перемоги над нацистськоюНімеччиною, вийшлаостання книжка А. П. Шапіро «Зловісний марафон». 21 вересня 2006 Президент УкраїниВіктор Ющенко підписав указ про присвоєнняАнатоліюШапіро посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

  • Слайд 10

    КожедубІванМикитович

    Іва́н Мики́тович Кожеду́б ( 8 червня 1920, Ображіївка, Сумщина — 8 серпня 1991, Москва) — український радянський льотчик німецько-радянської війни, найрезультативніший льотчик-винищувач в авіації союзників за весь час Другої світової війни. Тричі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Маршал авіації (1985).Народився у селянськійродині в селіОбражіївка, (зараз Сумська область). У ЧервонійАрмії з 1940. В 1941 закінчивЧугуївськувійськовуавіаційну школу льотчиків. Служив в нійінструктором. З початком Німецько-радянськоївійни разом з авіашколоюевакуйований на станціюМанкентПівденно-КазахстанськоїобластіКазахської РСР. Післячисленнихрапортів з проханнямвідправити на фронт йогобажаннябулозадоволено. На фронті з березня 1943, коли у складідивізіїприбув на Воронезький фронт. УчасникКурськоїбитви, битви за Дніпро, Нижньодніпровської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанськоїнаступальнихоперацій, повітряного бою на ближніхпідступах до Румунії в травні-червні 1944 року, Білоруської, Прибалтійської, Вісло-Одерської, Східно-Померанської, Берлінськоїнаступальнихоперацій. Свій перший бойовийвилітзробив 26 березня, але невдало: його Ла-5 отримавпошкодження в бою, а при поверненніще й бувобстрілянийрадянськоюзенітноюартилерією. З великими труднощамиКожедубдовіввинищувач до аеродрому і зробив посадку. Місяцьлітав на старих машинах, поки не отримавновий Ла-5. Пізнішевоював на Степовомуфронті. Бойовийрахунокмолодший лейтенант Кожедубвідкрив 6 липня в ходібитви на Курськійдузі, збившибомбардувальникJu 87. До кінцявійнигвардії майор Кожедубздійснив 330 бойовихвильотів, у 120 повітряних боях збив 64 літаки противника (сюди не входять 2 американськихP-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевнеприйнявши за гітлерівця). Свійостаннійбій, в якомузбив 2 FW-190, провів в небіБерліна. За всю війнужодного разу не бувзбитий. Йоговважаютьнайкращим асом авіаціїсоюзників. Помер 8 серпня 1991. Похований в Москві на Новодівочомуцвинтарі.

  • Слайд 11

    Вороши́лов Климе́нт Єфре́мович

    Вороши́лов Климе́нт Єфре́мович, також популярно — Клим Ворошилов (нар. 23 січня 1881 — 2 грудня 1969) — радянський (український) військовий та політичний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, перший Маршал Радянського Союзу. У 1925–1940 роках нарком з військових і морських справ і нарком оборони СРСР. У 1953–1960 роках номінальний глава Радянської держави (Голова Президії Верховної Ради СРСР).Народився Ворошилов. у селищіВерхнє, Бахмутськогоповіту, Катеринославськоїгубернії (нині входить до складу м. Лисичанськ, Луганська область) у селянськійродині. У своїх мемуарах «У підпілліможназустрітитількищурів» П. Григоренко зазначає, що сам Ворошилов говорив про своєукраїнськепоходження і початковепрізвище «Ворошило». У роки ВеликоїВітчизняноївійникомандуваввійськамиПівнічно-Західногонапрямку (до 5 вересня 1941), брав участь у проведенніЛенінградськоїоборонноїоперації (10 липня - 30 вересня 1941), командуваввійськамиЛенінградського фронту (вересень 1941). Останню свою військову роль Ворошилов втратив через поразку на Ленінградськомуфронтівзимку 1941 року . У січні 1943 року Ворошилов координувавдіїЛенінградського і Волховськогофронтів при проривіблокадиЛенінграда (операція «Іскра»). Головнокомандувачпартизанськимрухом в Україні та Білорусі (вересень 1942 - травень 1943), голова Комісії з питаньперемир'я (вересень 1943 - червень 1944) Повернувся до ЦК КПРС за Брежнєва 1966 р. і помер трьома роками пізніше, 2 грудня 1969.

  • Слайд 12

    Жуков ГеоргійКостянтинович

    Жуков народився в селіСтрелковкаКалузькоїгубернії в родини селянина Костянтина Артемовича Жукова. 7 серпня 1915 Жуков був призваний до арміїРосійськоїІмперії, буввідібраний в кавалерію. З 1 лютого 1941 року до 29 липня 1941 року Жуков займав пост Начальника Генерального штабу. З 23 червня Жуков — представник Ставки Головного командування на Південно-Західномунапрямку. Підйогокерівництвомбулиздійсненіспроби переходу в рішучийнаступчастин РСЧА, що стали лишесеріяминевдалих контратак, які завершились поразкоючастин РСЧА в прикордонних районах, загибеллю та полоном сотеньтисячрадянських солдат, втратоюзначноїчастинитанків, артилерії та авіації. 29 липня 1941 року післячисленнихпрорахунків, поразок, оточеньчастин РСЧА Жукова булознято з посади Начальника Генерального штабу та призначено на посаду командувачаРезервнимфронтом.ПідйогокерівництвомРезервний фронт в серпні-вересні 1941 оЗ 14 вересня до 6 жовтня Жуков командувавЛенінградським фронтом і обороною Ленінграда. Радянськівійськазупинилинаступнімецькихвійськ, втім не вдалось запобігтиоточенняміста і блокадиЛенінграда, щозгодомпризвело до численнихвтратсередцивільногонаселення.Вжовтні 1941 — січні 1942 років Жуков, підбезпосереднімкерівництвомСталінакерував обороною Москви. Ціною великих втрат вдалось зупинитинаступнімецькихвійськ і перейти до контрнаступу.тримав одну з перших перемог РСЧА у війні з Німеччиною.

  • Слайд 13

     

    У 1942 роціГеоргій Жуков здійснювавбезпосереднєкомандуваннярадянськимивійськами в чотирьох великих фронтовихнаступальнихопераціях. 18 січня 1943 року Жукову булоприсвоєнезвання Маршал Радянського Союзу. Протягом 1943 року Жуков координувавдіїфронтів в операції «Іскра» при проривіблокадиЛенінграда. Післяпроривублокади Жуков проводить операцію «ПолярнаЗірка» з метою розгромунімецькоїгрупиармій «Північ», визволенняЛенінградськоїобласті та створенняпередумов для успішногонаступу в Прибалтику. Операціязавершиласяповним провалом, а війська понесли величезнівтрати. З 17 березня 1943 перебував на бєлгородськомунапрямкуформуванняКурської дуги (Воронезький фронт). Під час оборонного і наступальногоетапівКурськоїбитвикоординувавдіїБрянського, Степового і Воронезькогофронтів. Наприкінцісерпня-вересніпід час Чернігівсько-Полтавськоїоперації Жуков координувавдіїВоронезького і Степовогофронтів з метою переслідування ворога, якийвідходив до Дніпра. У січні-лютому Жуков координувавдії 1-го Українського фронту та 2-го Українського фронту у Корсунь-Шевченківськийоперації. У процесіпроведенняоперації генерал Конєвзвинуватив Жукова і Ватутіна в бездіяльностіщодооточеногонімецькогоугруповання, яка призводила до йогопрориву з оточення. У результатізверненняКонєва до Сталінавнутрішній фронт оточеннябувповністюпереданийпідкомандуванняКонєва. Цейепізодускладниввідносини Жукова і Конєва. В березні 1944 після смертельного поранення генерала М. Ф. Ватутіна Жуков очолив 1-й Український фронт, і успішнопровівПроскурівсько-Чернівецькуоперацію. В ходіопераціїрадянськівійськавизволилизначнучастинуПравобережноїУкраїнив і вийшла до передгір'їв Карпат.

  • Слайд 14

     

    Влітку 1944 року координувавдії на Західномунапрямку 1-го Білоруського фронту та 2-го Білоруського фронту у операції «Багратіон», такожпідключався до Львівсько-Сандомірськоїоперації. На заключномуетапівійни 1-й Білоруський фронт, підкомандуванням маршала Жукова, спільно з 1-м УкраїнськимпідкомандуваннямІванаКонєвапровівВісло-Одерськуоперацію (12 січня — 3 лютого 1945 року), яка стала однією з найуспішнішихвійськовихопераційЧервоноїармії у Другійсвітовійвійні. В результатіВісло-Одерськоїопераціїрадянськівійськавизволили Варшаву (17 січня 1945), розгромилинімецькугрупуармій «А». Незважаючи на те, що фронт Жукова перейшов у наступ на два дніпізнішесусіднього 1-го Українського, темпинаступу 1-го Білоруського фронту настількиперевищилитемпинаступусусідніхдвохфронтів, щоцепризвело до відкриттяфлангів на 100–150 км з півночі і з півднявідпередовихчастин фронту і збільшеннядовжини фронта. 10 лютого — 4 квітня 1945 року війська 1-го Білоруського фронту брали участь у Східно-Померанськийоперації. 8 травня 1945 року в 22:43 (9 травня 0:43 за московським часом) у Карлсхорсті (Берлін) маршал Жуков прийняввіднімецького генерал-фельдмаршала ВільгельмаКейтелякапітуляціювійськнацистськоїНімеччини. Популярність Жукова не могла не хвилювати і Хрущова. У 1957 року Жуков буввиведенийзі складу ЦК КПРС і відправлений на пенсію. У своїх мемуарах Хрущовнаполягав, що Жуков готуваввійськовий переворот. ПіслязміщенняХрущова в 1964 році Жукова булореабілітовано, втімреальноївладивін не отримав. У 1968 році разом з іншиминайвидатнішимиполководцями СРСР отримавПочеснузброюіз золотим зображенням Державного герба СРСР — нагороду за значнийособистийвнесок у розбудовузбройних сил СРСР, впроваджену з нагодиїх 50-ї річниці. Натомість, почалосьзакріплення культу особи Жукова, якийтількипосиливсяпіслясмерті маршала в 1974 році.

  • Слайд 15

    МалиновськийРодіон Якович

    У березні 1941 отримав призначення в Одеський військовий округ — командиром 48-го стрілецького корпусу, якій оборонявся по берегу ріки Прут на західному кордоні країни. Штаб цього об'єднання розміщувався в молдавському місті Бєльці. У перші тижні війни, частини корпусу виявилися в оточенні. Генерал-майор Малиновський зумів вирватися з пастки. Частини корпусу стали з боєм відходити на схід. У серпні 1941 він призначається командувачем 6-ою армією, після загибелі в ході боїв під Уманню її командарма генерала І. Н. Музиченка, а в грудні 1941 — командувачем Південним фронтом. Під його керівництвом війська Південного фронту спільно з Південно-Західним фронтом, наступаючи в районі сіл Барвінкове і Лозова, відкинули німецькі війська на глибину до 100 км, захопили на правому березі Сіверського Дінця плацдарм. Проте, пізніше довелося відступити, оскільки німці в результаті перегрупування створили значну перевагу в силах й відбили наступ радянських військ. В результаті важких оборонних боїв і відступів Малиновського звинуватили за невдачі цього періоду й він був понижений в посаді та призначений командувачем 66-й армією. Малино́вськийРодіо́нЯ́кович(11 (23) листопада 1898, Одеса, Російська імперія — 31 березня 1967, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський полководець Другої світової війни, державний діяч. Міністр оборони СРСР (1957–1967), маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу, Народний герой Югославії, кавалер ордена «Перемога». Народився 11 листопада 1898 року в Одесі. Українець.

  • Слайд 16

     

    З 28 липня по жовтень 1942 командувавцієюармією, щобилася на півночівідСталінграду. ПіслярозформуванняПівденного фронту (йогоарміїпередавалисяПівнічно-Кавказькому фронту) Малиновськийдеякий час командував на ставропольськомунапрямкуДонською оперативною групоювійськ. Під час наступунімецькоїармії Гота відійшов до міста Ставрополя. У жовтні-листопаді 1942 заступник командувачаВоронезьким фронтом. У цейперіодМалиновськийвстановивблизькістосунки з М. С. Хрущовим, якийбув членом Військової ради цього фронту. У лютому 1943 року генерала МалиновськогопризначиликомандуючимПівденним, а з березня того ж року — Південно-Західним (перейменованим в жовтні 1943 року в 3-й Український) фронтами, військаяких провели Ростовськунаступальнуоперацію. ВійськамиПівденно-Західного фронту підкомандуваннямМалиновськоготакожбула проведена Запорізькаоперація 10-14 жовтня 1943 року. Співвідношення сил на початок цієїопераціїбуло на користьрадянськихвійськ. Це дозволило за чотиридніпрорвати добре укріпленірубежінімців і вийти на ближніпідступи до Запоріжжя. Командувач фронтом вирішивнічним штурмом за участю 200 танків і самохіднихартилерійських установок опануватимісто. Цейзадум Р. Я. Малиновськогобувуспішнореалізований. Рано вранцірадянськівійськаувірвалися в місто. В ознаменування перемоги 31 з'єднання і частини стали іменуватися «Запорізькими». Цяперемогабагато в чомувирішила долю мелітопольськогоугрупуваннянімецькихвійськ і сприялаізоляціїїїчастин на Кримськомупівострові, якібуливідрізанівідсвоїхголовних сил. При узяттіЗапоріжжяМалиновський проводить нічний штурм. У ньомуодночасноберуть участь три армії і два корпуси. В результатіоперації обстановка на південномукрилірадянсько-німецького фронту змінилася на користьрадянськихвійськ. А військаПівденно-Західного фронту, розширившизахопленіплацдарми на Дніпрі, продовжувалинаступ на криворізькомунапрямку. 3-й Український фронт, спільно з сусіднім 2-м Українським фронтом розширили плацдарм в районідніпровськогозакруту і у взаємодії з військами 4-го Українського фронту успішно завершили Нікопольсько-Криворізькуоперацію. Потім провели Березнегувато-Снігурівську і Одеськуоперації, форсувалиПівденний Буг, зайнялиМиколаїв і Одесу.

  • Слайд 17

    Малиновський Родіон Якович

    У травні 1944 року генерал армії Р. Я. Малиновський прийняв від Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва 2-й Український фронт. На південному фланзі радянсько-німецького фронту планувалася Яссько-Кишинівська стратегічна наступальна операція військ 2-го й 3-го Українських (командувач — генерал армії Ф. І. Толбухін) фронтів. Цим фронтам у взаємодії із Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією ставилося завдання розгромити ясько-кишинівське угруповання німецько-румунських військ, зайняти Молдавської РСР, вивести Румунію з війни на стороні Німеччини. 20 серпня 1944 після потужної артилерійської підготовки війська 2-го Українського фронту в перший же день наступу прорвали оборону німців на всю глибину, просунулися вперед на 16 км. Малиновський наказав у середині цього ж дня ввести в прорив 6-ю танкову армію. Це рішення командуючого фронтом дозволило забезпечити високий темп наступу, а в решті-решт й оточення основного угруповання німецьких військ. За короткий термін група армій «Південна Україна» була розгромлена. Катастрофа оборони німців на південному крилі радянсько-німецького фронту змінило всю військово-політичну обстановку на Балканах.Мета операції була досягнута — Румунія вийшла із союзу з Німеччиною та оголосила їй війну. У вересні 1944 року Р. Я. Малиновському було присвоєне звання Маршала Радянського Союзу. Маршальська Зірка була вручена йому 13 вересня 1944 року в Москві. У жовтні 1944 — лютому 1945 років війська 2-го та 3-го Українських фронтів успішно провели Будапештську операцію. Війська 2-го Українського фронту вели бої на підступах до Будапешта, а війська Малиновського безпосередньо за саме місто. 17 січня радянські війська розчленували 100-тисячну оборону Пешту на три частини та знищили її. На завершальному етапі Німецько-радянської війни фронт маршала Малиновського остаточно розгромив сили німців в Угорщині та у східній частині Австрії. Успішно проведена Віденська операція прискорила капітуляцію німецьких військ в Північній Італії. За повний успіх в цій операції Малиновський був удостоєний вищого радянського полководницького ордена «Перемога».

  • Слайд 18

     

    Олена Жекова мешкає в Одесі на вулиці Добровольського, 99 . У неповних сімнадцять років добровільно пішла на фронт. Спочатку на 3-му Українському, потім на 1-му Білоруському фронтах в діючій армії. З травня 1944 по квітень 1945 в 15-му окремому батальйоні зв'язку була зв'язківцем. Як і всі фронтовики віддавала 100 гр. хліба від свого військового пайка в тил дітям. Тоді думали про майбутнє країни. Жекова Елена Петровна Кинорежиссер – документалист

  • Слайд 19

     

Посмотреть все слайды
Презентация будет доступна через 45 секунд