Презентация на тему "Пантелеймон Куліш"

Ваша оценка презентации
Оцените презентацию по шкале от 1 до 5 баллов
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Рецензии

Добавить свою рецензию

Аннотация к презентации

Данная презентация на тему «Пантелеймон Куліш» рассказывает нам об одном из лидеров украинофильства, прозаике, поэте, фольклористе, этнографе, переводчике, критике, редакторе, историке, издателе. Авторе концепции «хуторской философии». Так же приводится его полная биография.

Краткое содержание

  • Біографія
  • Дитинство
  • Навчання
  • 1840-ві
  • Арешт, ув'язнення і заслання
  • 1850-ті
  • Останні роки життя
  • Література

Содержание

  • Слайд 1

    ПантелеймонКуліш

    Виростайте, дітки,В щасливу годину,Ой рятуйте-визволяйтеЩе раз Україну!
    (П. Куліш)

  • Слайд 2

    Зміст презентації

    1 Біографія
    1.1 Дитинство
    1.2 Навчання
    1.3 1840-ві
    1.4 Арешт, ув'язнення і заслання
    1.5 1850-ті
    1.6 Останні роки життя
    2 Література

  • Слайд 3

    Біографія Дитинство

    Народився 7 серпня (26 липня по старому стилю) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії(тепер — Шосткінський район Сумської області).
    Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, що походив зі старовинного старшинського козацького роду, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини.
    На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «ИсторияУльяныТерентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «ЯковЯковлевич» (1852). Та першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.
    Вороніж, Шосткінський р-н. Сумської обл. Церква.

  • Слайд 4

    Навчання

    З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Та мрія навчатися тут, яку плекав із 1834 року, коли ще зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального закладу, обірвалася в 1841 році. Куліш не мав документального свідчення про дворянське походження, хоча його батько і був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі.
    Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою — «О том, от чего в местечкеВоронежевысохПешевцов став» і «О том, чтослучилось с козаком Бурдюгом на Зеленойнеделе», а також повість із народних переказів «Огненныйзмей».
    П. Куліш

  • Слайд 5

    1840-ві

    Письменник завдяки протекції інспектора шкіл М. Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. В цей час він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнышенко…», віршовану історичну хроніку «Україна» і оповідання-ідилію «Орися». Згодом Куліш працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету П. Плетньов (він і редактор «Современника») запрошує його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.
    Через два роки Петербурзька Академія наук за рекомендацією посилає Куліша у відрядження в Західну Європу для вивчення слов'янських мов, історії, культури та мистецтва, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.
    М. Юзефович
    Картинка до твору “Орися"
    Т. Шевченко
    Товариш П. Куліша
    Олександра Михайлівна
    Білозерськадружина
    П. Куліша

  • Слайд 6

    Арешт, ув'язнення і заслання

    Недовго тривала щаслива подорож. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга, де добрих три місяці допитують у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не можуть. Однак висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками і само виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім відправити на службу у Вологду…»
    Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінене: його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. На перших порах молодому подружжю було нелегко. Бідували, але проведені в Тулі три роки і три місяці не пройшли марно. Куліш пише тут «Историю Бориса Годунова и ДмитрияСамозванца», історичний роман «Северяки», який згодом з'явиться друком під назвою «АлексейОднорог», автобіографічний роман у віршах «ЕвгенийОнегиннашеговремени», роман «ПетрИванович Березин и егосемейство, или Люди, решившиесявочтобы то ни стало бытьсчастливыми», вивчає європейські мови, осягає «механіку» романного мислення В. Скотта, Ч. Діккенса, захоплюється поезією Дж. Байрона і Р. Шатобріана, ідеями Ж.-Ж. Руссо.
    Після довгих клопотань перед III відділом Куліш здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом
    почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернскихведомостей».
    Уривок з “Тульскихгубернскихведомостей"
    Меморіал на будинку.

  • Слайд 7

    1850-ті

    Наближалося 25-ліття царювання Миколи І. Цілком можливо, що з ласки монарха, а особливо завдяки клопотанням вірної подруги Олександри Михайлівни, П. Плетньова та протекції земляка-сенатора О. В. Кочубея, П. Куліш повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. Та це його не зупиняє. Під криптонімом «Николай М.» він публікує в Некрасовському «Современнике» російські повісті і двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».
    Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір'ю автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ» спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси
    Водночас Куліш укладає свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що виходить у Петербурзі в 1862 році — якраз перед появою в 1863 році ганебного валуєвського циркуляра, яким царське самодержавство обмежило друкування українською мовою. Та слава про Куліша вже долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікують його прозу, поезію, статті… «Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років», — писав Іван Франко, особливо відзначаючи його співробітництво в народовському журналі «Правда».
    Два томи біографії П. Куліша
    Чотири роки перебування у Варшаві, матеріальністатки (тут був на посаді директора духовних справ і членом комісії для перекладу польськихзаконів) дали змогуписьменникові набути неабиякогодосвідуйзнань (праця в державнійустанові, вивченняархівів, де вінробитьчисленні записи для майбутніхісторичнихдосліджень, дружба ізпольськоюінтелігенцієюігалицькимиукраїнцями, зокрема у Львові, де часто буває).
    Людина емоційнаідіяльна, схильна до беззастережногообстоюваннявиношеноїідеї, П. Куліштерплячеіцілеспрямованодобираєматеріали для обґрунтуванняконцепції про негативнийвпливкозацькихіселянськихповстань на розвитокукраїнськоїдержавностіікультури. Працюючи у Варшаві в 1864 — 1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», вінготуєтритомнедослідження «История воссоединения Руси», в якомупрагне документально підтвердитиідеюісторичноїзгубностінародно-визвольнихрухівіпіднестикультуротворчумісіюпольськоїшляхти, ополяченогоукраїнського панства іросійського царизму в Україні.
    Роки збігали, відходили в небуттядрузі, однодумців, по суті, не залишилося, надтопісляпояви «Истории воссоединения Руси», яка булазустрінутаукраїнськоюгромадськістюізрозчаруванняміобуренням. Та й сам П. Кулішрозчарувавсяі в державнійслужбі, івсвоїх «москвофільських» орієнтаціях. З'являється 1876 року емський указ, згіднозякимзаборонялосядрукуватиукраїнськоюмовоюбудь-якітексти, крімхудожніхтворівіісторичнихдокументів, ставититеатральніспектаклі; не дозволялисяприлюднічитанняукраїнськоюмовою, а такожвикладання нею будь-якихдисциплін… Львівський журнал «Правда» в 1876 році у статті «Указ протируськогоязика» аналізуєнаслідкицьогозгубного для українськоїкультуришовіністичного указу, а через два роки М. Драгоманов подає до Міжнародноголітературногоконгресу в Парижінауковий реферат, у якомуінформуєєвропейськугромадськість про самодержавнуакціющодоцілковитогоусуненняукраїнськоїмовизгромадськогожиття.
    П. Куліш

  • Слайд 8

    Останні роки життя

    П. Куліш оселяється на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії. Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторскаяфилософия и удаленная от светапоэзия», яку після появи друком 1879 року цензура забороняє і вилучає з продажу. Бо після емського указу обстоювати право українського народу на свій самобутній культурний розвиток, як це робив Куліш, було крамолою. Та це не зупиняє вченого, письменника. Його погляд то знову сягає далекої Галичини, куди він посилає свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року» в надії залучити до спільної культурницької діяльності українських і польських інтелігентів, то приглядається до мусульманського світу, передусім до етичних засад Ісламу (поема «Магомет і Хадиза», 1883, драма у віршах «Байда, князь Вишневецький», 1884).
    Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю
    збірку поезій «Дзвін», завершує історіографічну працю в трьох томах «ОтпадениеМалороссии от Польши», листується з багатьма кореспондентами, переймається розбратом слов'янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбає про видання прогресивних журналів і газет…
    Тим часом світ швидко змінювався, душа поета не встигала за ним, хоча й мудрувала на самоті, долаючи духовні вершини. Із відблиском в очах молодого жару, у змаганні знесиленого тіла з творчим духом і пішов Пантелеймон Куліш [14 лютого] 1897 року з життя на своєму хуторі Мотронівка.
    Хутір Мотронівка
    Пам'ятник П. Кулішу на хуторі Мотронівка

  • Слайд 9

    Література

    Чорна рада
    Детальніше: Чорна рада (роман)
    За словами Івана Франка, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі».
    Історична основа роману — події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року — боротьба
    за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.
    Інші твори
    гумористичні оповідання:
    Циган, Пан Мурло, Малоросійські анекдоти
    оповідання на тему нещасливого кохання:
    Гордовита пара, Дівоче серце
    історичні оповідання:
    Мартин Гак, Брати, Січові гості
    роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад»
    романтично-ідилічне оповідання «Орися»
    Інші твори:
    До кобзи, Заворожена криниця, Заспів, Маруся Богуславка, Праведне пануваннє, Рідне слово,
    Святиня, Степ опівідні
    Книжки П. Куліша

  • Слайд 10

     

    Над презентацією працювала
    Учениця 10 ПТ класу
    Гога Вікторія

Посмотреть все слайды
Презентация будет доступна через 45 секунд