Содержание
-
Тема: Політична система та влада План лекції: 1.Поняття політичної системи. Політична система за Д. Істоном. 2. Поняття влада, політична та державна влада. 3. Концепції влади 4. Структура політичної влади.Ресурсиполітичної влади. 5. Форми і механізми реалізації влади. Функції влади. 6. Легітимність політичної влади
-
Політи́чнасисте́ма— впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.
-
Структуру політичної системи становлять:
1. Політичні відносини. 2. Політична організація суспільства. 3. Засоби масової інформації. 4. Політичні принципи та норми. 5. Політична свідомість і культура. 6.Політичні відносини.
-
Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функціїполітичної системи вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм координація окремих елементів суспільства; легітимізація політична артикуляція агрегування інтересів стабілізація
-
Ж. Блондель поділяє політичні системи за змістом і за формами управління. Він виділяє п´ять основних типів: • ліберальні демократії, • комуністичні • традиційні політичні системи, • політичні системи, що переживаютьперіод становлення в країнах, які розвиваються, з авторитарними методами управління • авторитарно-консервативні системи. Існують і спрощені підходи до класифікації політичних систем. Вони поділяють політичну систему на демократію й диктатуру або на демократію, авторитаризм і тоталітаризм.
-
Більшість сучасних політологів виділяють три типи політичних систем: • Політичні системи англо-американського типу; • Політичні системи тоталітарного типу; • Континентально-європейські політичні системи;
-
Теорії політичних систем:
Модель Т. Парсонса Елементи політичної системи: 1. Інститут лідерства (виконує функцію ініціювання суспільних змін та залучення членів суспільства до реалізації поставленої суспільної мети); 2. Органи влади (виконують регулюючу функцію); 3. Інститут регламентації (виконує функцію видання норм та правил, які є правовою основою для соціального контролю).
-
Модель Д.Істона: Політична система - це сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Функції політичної системи: Розподіл цінностей та ресурсів; Забезпечення сприйняття зобов’язуючих рішень в якості обов’язкових більшістю громадян. Схема «ВХІД-ВИХІД».
-
Модель К.Дойча. К.Дойчпершим провів аналогію між політичною системою та кібернетичною машиною. Політична система – це сукупність комунікацій, спрямованих на координацію зусиль для досягнення поставлених цілей. К.Дойчдоповнив модель Д.Істона, розглянувши не тільки зовнішні зв’язки політичної системи з оточуючим середовищем, а й канали проходження та обробки сигналів всередині політичної системи (будова самої політичної системи) Формулювання цілей та їхнє корегування здійснюється політичною системою на основі інформації. Інформація– основна категорія політичної системи в інтерпретації К.Дойча. Для функціонування системі потрібна інформація про: 1) стан суспільства, 2) відстань, що залишилась до запланованої цілі та 3) результати попередніх дій самої системи. Відповідно, функціонування політичної системи залежить від якості та обсягу : 1) інформації, що надходить із зовнішнього середовища, та 2) інформації про власний стан (рух). На основі цих двох потоків інформації приймаються політичні рішення, що передбачають подальші дії на шляху до поставленої цілі.
-
Модель Г.Алмонда та Дж.Пауела. Політична система – це сукупність інститутів і органів, які формулюють та втілюють в життя колективні цілі суспільства або окремих груп, що його складають (сучасне визначення). Функції входу: 1) артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним, або уявним інтересам; 2) агрегування, тобто поєднання інтересів (цю функцію виконують переважно політичні партії); 3) політична комунікація, тобто забезпечення різних форм взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами, громадянами; 4) політична соціалізація (тобто засвоєння індивідом політичних цінностей, ідеалів, знань, досвіду, які дозволяють йому успішно виконувати різні політичні ролі). Функції виходу: або «урядові функції»: 1) розробка норм (виконують органи законодавчої влади, парламент); 2) застосування норм (органи виконавчої влади); 3). контроль за дотриманням норм (виконують судові органи)
-
Влада, як суспільне явище, виникає за наявності таких елементів: — існування не менше двох індивідуальних чи групових суб'єктів, що беруть участь у владних відносинах; — волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, у якому передбачають певні санкцїї у випадку непідкорення владі; — обов'язковість підкорення наказові; — наявність суспільних норм, які закріплюють право володарюючого видавати накази та обов'язковість їх виконання.
-
Водночас політична влада — це специфічний вид регулювання соціальних процесів. У суспільстві можливі три види регулюючих взаємодій суб'єктів політики з використанням влади: ксеничний, що передбачає монопольне правління одноосібного суб'єкта при фактичному відчуженні від неї всіх інших суб'єктів політики; химерний— правління всіх, незалежно від їх можливостей і компетенції; симбіозний— розумне правління на основі суспільної домовленості та правового розподілу владних повноважень. Базуючись на цьому, виділяють владу економічну, політичну, правову, військову, духовну, сімейну.
-
Водночас дослідники доводять, що кожному різновиду влади притаманні певні ознаки універсального характеру: — тип поведінки (управління діями інших людей, керівництво державою); — властивість характеру (спроможність нав'язати свою волю іншим); — спосіб досягнення цілі (свідоме визначення мети, а також шляхів і способів її досягнення); — відносини підпорядкування (у межах групи між керівним центром і членами групи); — здатність вирішення конфліктів раціональним вмотивованим насильством.
-
Складність та багатоаспектність такого явища, як влада обумовлюють існування різноманітних концепційвлади, основними з яких є: Телеологічна (від грец. telos, teleos — мета, результат, кінець) концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. Системна концепція влади. Існування та продукування влади залежить не від індивідуальних відносин до суспільства, а від соціальної системи. Три підходи: а) макропідхід (Т. Парсонс, Д. Істон) – влада є способом організації, посередником у політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і розподілу цінностей; б) мезопідхід (М. Кроз’є, Н. Луман) – влада аналізується у співвідношенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами, влада як засіб соціального спілкування, що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечує інтеграцію суспільства; в) мікропідхід (Т. Кларк, М. Роджерс) – влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи.
-
Реляціоністська (від франц. relation — відношення, зв'язок) концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації. Біхевіористськаконцепція влади (Г. Лассуелл, Дж. Кетлін, Ф. Гегель). Влада як особливий тип поведінки, при якому одні люди командують іншими, а інші їм підкоряються. Запропонували три «моделі» політичного процесу: силову, ринкову, ігрову: а) «силова модель» – «воля до влади»; б) «ринкова модель» – «влада продається і купується»; в) «ігрова модель» – «політика це театр та поле гри».
-
Психологічна концепція влади (З. Фрейд, К. Юнг). Влада – це поведінка реальних індивідів, витоки влади кореняться у свідомості та підсвідомості людей. Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виконують функції суб’єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності.
-
5. Структурно-функціональна концепція влади . Влада як особливий вид відносин між підлеглими і керівниками. Суспільство має ієрархію, яка диференціює управлінські та виконавські ролі. 6. Реляціоністська концепція влади. Влада як відносини між особами, при яких один з них чинить вплив на другого. Три підходи до трактування влади: а) «опору» (Д. Картрайт, Дж. Френч) – психологічний акцент у системі владних відносин; б) «обміну ресурсами» (П. Блау, Д. Хіксон) – соціологічний акцент; в) «розподіл зон впливу» (Д. Ронг) – політичний акцент. 7. Інструменталістська концепція влади. Влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.
-
8. Конфліктна концепція влади. Влада як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.69 9. Марксиситська концепція влади (К. Маркс, Ф. Енгельс). Влада має класовий характер, існують відносини панування та підкорення. Головне місце в системі соціальної влади посідає державна влада. Розвиток політичної теорії щодо питання сутності влади відобразився у появі нових підходів до вивчення цього явища, найбільш розповсюдженими серед них є неоструктуралістські концепції. 10. «Археології і генеалогії влади» (М. Фуко). М. Фуко визначає владу як неперсоніфікоіване, модальне спілкування («відносини відносин»). Відносини між суб’єктами влади є такими, оскільки вони перебувають у постійній зміні енергетичних ліній і співвідношення взаємних сил. Концепція «поля влади» (П. Бурд’є). П. Бурд’є запропонував поняття «символічної влади», обґрунтував як сукупність «капіталів», які розподіляються між суб’єктами влади відповідно до їхньої позиції у політичному просторі.
-
Відмінність державної та політичної влади
Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм. Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.
-
Політична влада відрізняється від усіх інших форм суспільної влади наступними особливостями (ознаками): а) загальністю, обов’язковістю її рішень для всіх громадян, організації всякої влади. б) безособовістю. в) монополією на фізичне насильство, як внутрішнє (право покарання), так і зовнішнє (право на війну). г) різноманітністю ресурсів. Отже, політична влада – це публічне і монопольне право здійснювати волю, силу, панування у соціальному житті, тобто право визначених інститутів і закладів приймати рішення, обов’язкове для всіх громадян, спираючись на специфічні засоби та апарат влади.
-
Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, джерела ресурси влади. мотиви
-
Влади не може бути без підпорядкування об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути в підлеглості; відчуттям обов'язку; авторитетом суб'єкта влади.
-
Ресурси влади
Ресурси влади являють собою все те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу. У першому випадку використовуються такі ресурси, як: силовий примус - втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього - тортури, концтабори), смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо; закон- традиція, звичай; стимулювання - створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об'єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.
-
Існують і інші класифікації ресурсів. Наприклад, ресурси поділяються залежно від сфер життєдіяльності. Економічні ресурси (матеріальні й нематеріальні блага, цінності, пов'язані із задоволенням повсякденних потреб людини й суспільства — гроші, товари, послуги, пільги, субсидії та ін.); Соціальні ресурси (можливість соціальної мобільності, здатність зміни соціального статусу); Силові ресурси (зброя, інститути примусу — армія, поліція, служба безпеки, суди, прокуратура та ін.); Нормативні ресурси (правові, релігійні, звичаєві та ін. соціальні норми — закони, розпорядження, традиції, моральні норми); Культурно-інформаційні ресурси (знання, навчальні заклади, наукові установи та ін.). Виділяють також демографічні – людина як універсальний ресурс, що створює інші ресурси. Різноманітні ресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характером вони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні.
-
Використання ресурсів влади перетворює її з можливої на дійсну, яка може виявлятися в таких формах, як панування, керівництво, управління, контроль. Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об´єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.
-
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб´єкта правління. До них належать: • монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха); • тиранія — одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади; • аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи; • олігархія — влада небагатьох багатих; • тимократія— особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою; • теократія — влада церкви; • охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне; • демократія — влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян. Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
-
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог ЄжиВятр запропонував таку його структуру: - наявність у владних відносинах не менше двох партнерів; - волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі; - обов´язкове підкорення тому, хто здійснює владу; - соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).
-
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв´язку суб´єкта і об´єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є: Інтегративна функція. Регулятивна функція. Мотиваційна функція. Консолідуюча функція. Стабілізаційна функція.
-
Легітимність політичної влади — це стан, коли право чинність даної влади визнають суспільство і міжнародне співтовариство; це форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою. Легітимність влади є її невід'ємною ознакою. Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право і закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення. Основними джерелами легітимності є три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури. Процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності називають легітимацією.
-
Типи легітимності влади: (за Вебером:) Традиційналегітимність, Раціональна (демократична) легітимність, Харизматичналегітимність, Англійський дослідник Д. Хелд поряд з уже відомими нам типами легітимності пропонує говорити про такі її види, як: «Згода під загрозою насильства», коли люди підтримують владу, побоюючись загроз з її боку аж до загрози їхній безпеці; Легітимність, заснована на апатії населення, що свідчить про його байдужості до склався стилю і формам правління; Прагматична(інструментальна) підтримка, при якій надається владі довіру здійснюється в обмін на дані нею обіцянки тих чи інших соціальних благ; Нормативна підтримка, що передбачає збіг політичних принципів, які поділяються населенням і владою; І нарешті, вища нормативна підтримка, що означає повний збіг такого роду принципів. Деякі вчені виділяють також ідеологічний тип легітимності, що провокує підтримку влади з боку громадської думки в результаті активних агітаційно-пропагандистських заходів, здійснюваних правлячими колами.
-
На основі порівняння існуючих політичних систем Д. Істонвиділив такі типи легітимності: 1) Ідеологічний – влад спирається на переконаності або вірі людей у правильність тих ідеологічних цінностей які владою проголошені. Джерело – ідеологічні цінності. 2) Структурний – коли люди цінують механізми і норми існуючої системи влади. Джерело – специфічні політичні структури. 3) Персоналістський – виникає у наслідок морального схвалення народом осіб, що перебувають у влади (перетинається з харизматичним типом).
-
Відмінності між легітимністю та легальністю:
«Легальність» - це суворе відповідність офіційно існуючого закону. Якщо зіставити якийсь конкретний політичний чи юридичний факт з нормами закону, ми можемо однозначно вирішити, легально це чи нелегально. Якщо щось не суперечить закону, то це легально. А якщо суперечить, то нелегально. Легіти́мність(від лат. legitimus - законний) — це морально-психологічне сприйняття влади громадянам, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами. Легітимність — це широке та складне явище, яке виражає зв'язок інтересів людей з їх внутрішньою оцінкою, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.
-
Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності (legitimacycrasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад.
-
Основними причинами делегітимаціїє: Суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти. Суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою. Це проявляється в спробі вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на засоби масової інформації. Відсутність в політичній системі механізму для захисту інтересів народних мас. Зростання бюрократизації та корумпованості. Націоналізм, етнічний сепаратизм в багатонаціональних державах, які проявляються у відторгненні федеральної влади. Втрата владною елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення всередині неї суперечностей, зіткнень різних гілок влади.
-
Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Для зміцнення своєї легітимності вона ще може, але не завжди вміє використати такі засоби: Зміна системи законодавства і державного управління відповідно до нових вимог; Створення такої політичної системи, легітимність якої грунтується на традиціях населення Використання харизматичних рис політичного лідера; Успішне здійснення державних програм підримання законності і правопорядку.
-
В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі: Підтримка постійних контактів з населенням. Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей. Врівноваженністьгілок влади. Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства. Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь. Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади. Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві.
-
Дякую за увагу!
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.