Содержание
-
Характеристика основних дидактичних принципів
-
Дидактичні принципи - - це основоположні ідеї, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісніть.
-
Дидактичний принцип — категорія історична. Дидактичні принципи визначаються: а) соціальним замовленням, яке змінюється залежно від змін у соціально-економічному житті; б) станом загальнонаукових досліджень, зокрема, у ділянці психології, філософії, соціології, змісту окремих навчальних предметів тощо; в) власне практикою процесу едукації, яка не лише апробує вартість того чи іншого принципу, але й підказує напрями пошуків їх варіантів відповідно щодо часу.
-
Проблемою формування і класифікації дидактичних принципів займалися як зарубіжні (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт, Ж.-Ж. Руссо), так і українські педагоги, зокрема, К. Ушинський та його послідовник Г. Ващенко. Як приклад цього класичного підходу наведемо перелік принципів дидактики, запропонований Г. Ващенком у його відомій праці «Загальні методи навчання».
-
Принцип науковості
визначає як зміст, так і форму навчального процесу. Цей принцип вимагає серйозного обмірковування, а з іншого, — спрощення і перекручення фактів. Тому в основу розуміння цього принципу Г. Ващенко радить покладати вимогу, щоби знання відповідали об'єктивній дійсності. Посилаючись на Я. Коменського, він уважає, що учень таким чином опановує основи дисциплін, які входять у коло так званої Пансофії ("загальна мудрість", "всезнання"). Такий підхід покликаний формувати механізм логічного мислення і любов до наукової правди.
-
Принцип систематичності
органічнопов'язанийзнауковістюзнань; їхсистемністьзумовлюєцілісністьуявлень. Цей принцип вимагає, щоб у засвоєннізнаньвраховувалися як послідовність та доступністьвикладу, так ізв'язок предмета зіншимидисциплінами. Принцип систематичностістосуєтьсяітехнологіїнавчання (урахуваннядосвідудітейтощо).
-
Принцип виховання
сформульований Й. Гербартом, але ще раніше запропонований Сократом. Побудоване згідно з ним навчання сприяє становленню світогляду і впливає на поведінку людини. Г. Ващенко наголошує на завданнях виховання української молоді, особливо беручи до уваги, що досі його національний зміст перекручувався і руйнувався. Однією з передумов застосування принципу виховуючого навчання є (на його думку) висока патріотична налаштованість учителя.
-
Принцип зв'язкунавчаннязжиттям
Передаючи молодому поколіннюдосвідминулого, школа часто відстаєвід потреб життя. При спокійномурозвиткукультуриценавіть не дужепомітно. Ціявища, проте, виявляють себе гостріше за умов бурхливихзмін у життійзумовлюютьінодінавітьпоявуновихтипівшкіл, якізабезпечуютьдітямнеобхідніпрактичніуміння та навички. Акцентищодозв'язкунавчанняі практичного життяпомітнівже у Джона Локка та Руссо. Згодомцяідеяпризвелаі до поєднаннянавчання та праці — до трудовоїшколи, — щокористуваласяпопулярністю у XIX іXX ст. (Ґ. Кершенштайнер, Дж. Дьюї та ін.), хочауспішнореалізована не була. Особливийпогляд тут мавДьюї,якийнизькооцінювавсловеснізнання (вважавїхдопоміжнимчинником) інаголошував, щосамепрацяздатнаудосконалитиякостівдачійінтелекту. Певнінамаганнянаблизитинавчання до праціробилисяі в радянськійшколі, алепозитивнихрезультатівце не дало. Григорій Ващенко пропонуєвизнатицей принцип, алепо-різномузастосовуватийогощодорізнихтипівшкіл — одним чином у загальноосвітній, а іншим — у професійно-технічній. Крайнощі у застосуванніцього принципу вважаєнебезпечними. Людина не можеформуватися поза практикою життя, алекрайній практицизм руйнуєїїдуховність, негативно позначається на їїнатурі.
-
Принцип активності
Різні системи освіти — авторитарна і демократична — по-різному трактують цей принцип. Бо якщо працює вчитель, то учні, слухаючи його, можуть бути і "активними", і "пасивними". Тут потрібні додаткові зусилля для їх "активізації". Якщо ж учень на уроці є суб'єктом діяльності, то самий процес його діяльності не дозволяє йому бути "пасивним". Г. Ващенко наголошує, що "вищі форми інтелектуальних процесів характеризуються активністю і без неї неможливі".Зусилля вчителя за всіх випадків повинні сприяти лише підвищенню напруги в діяльності учня, але не за рахунок власної енергії, а шляхом доброї "режисури" навчального процесу, бо "високий рівень активності учителя призводить до пасивності учня". Кожен з них — і учитель, і учні — повинні бути активними, але по-різному. Перший — в організації навчання, другий — у вирішенні навчальних задач, у власному творчому пошуку.
-
Принцип індивідуалізації
очевидно, тісно пов'язаний з принципом природовідповідності, бо природа людини — завжди індивідуальна. Цей принцип скерований проти шаблонності й стандартизації навчання. Він дає критичну оцінку фронтальним формам роботи, коли вчитель сам виконує найбільшу працю в класі, орієнтується на "пересічного", абстрактного учня. За таких умов на уроці нудьгує сильний учень і безнадійно відстає слабший. На думку Г. Ващенка, саме цим породжене явище масового відставання одних учнів та руйнування здібностей і марнування талантів — інших.
-
Принцип наочності
Його формулювання запропонував ще Я. Коменський. Наочне навчання передбачає, що у процесі пізнання повинні застосовуватися різні відчуття, в тому числі шляхом зорового сприймання. Сприйняті речі, вважає Г. Ващенко, залишають у нашій свідомості певні образи, уявлення. На їх основі й розвиваються вищі форми мислення. Особливо це стосується дитинства, коли один лише вербальний спосіб подачі інформації сприяє формуванню так званого вербального типу мислення, що характеризується поверхневістю і неповною відповідністю між словом і думкою
-
Такими є основні принципи, пропоновані класичною педагогікою. Зрештою, крім них, в історії педагогіки, особливо останнього часу, пропонувалися також: принцип свідомості, принцип доступності, принцип емоційності, принцип міцності знань, принцип оптимізації навчально-виховного процесу, і навіть принцип «нетрадиційності системи навчання».
-
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.