Содержание
-
Свята, обряди та звичаї
-
Духовну культуру йпобутукраїнськогосуспільстванеможливоуявити без звичаїв та різноманітнихобрядів. Виділяють три типиобрядовості: трудова, сімейна та календарна. Трудові свята й обряди — органічнаскладовасвятково-обрядовоїкультуриукраїнського народу. Взаємозв'язок свят іпрацімаєтрадиції, щосягаютьдоісторичнихчасів. Сімейнаобрядовість. Сімейнежиттяукраїнцівтрадиційносупроводжувалосярізноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічнійформівідзначалипевніетапижиттялюдини та найважливішістадіїрозвиткуродини в їїжиттєвомуциклі: утвореннясім'ї, народженнядитини, їїповноліття, сімейніювілеї, смерть когосьізчленівсім'ї. Календарні свята та обряди. Календар свят визначавсяаграрнимустроємжиття. Селянинерідкозамовлялихреснийхідімолебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ямякогобув названий місцевий храм.
-
Миколи — давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколи весняний, або Теплий (9 травня за ст. ст.), і зимовий (Зимній) — 6 грудня. У народних віруваннях св. Микола виступає помічником і заступником хлібороба. До зимової дати були приурочені деякі приповідки про погоду та прогнози на майбутній врожай. Зокрема, на Харківщині казали: Як на Миколи іній — буде овес. Подекуди 4, 5 і б грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди та ячмінь. Серед українського населення Галичини, Закарпаття та інших західних областей з XIX ст. набула поширення католицька традиція обдарування від імені св. Миколая. Очолювана парубком, перевдягненим у святого, група молоді обходила двори, роздаючи подарунки дітям, а неслухняним залишала палицю як пересторогу на майбутнє. Через "Миколая" хлопці та дівчата нерідко передавали подарунки своїм коханим. На Львівщині й Тернопільщині до свята випікали спеціальне печиво — миколайчики — і клали їх дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколая почасти зберігається і в наші дні.
-
Свят-вечір (багата кутя, вілія, коляда) — вечір 24 грудня за ст. ст. напередодніРіздва. З ним булопов'язанобагатозвичаївіобрядів. 24 груднянічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі (вірили, щосаме в цей час народивсяІсус Христос). Підготовка до святковоївечері носила урочистий характер ірозгорталася як справжній ритуал. До Свят-вечірготуваличітковизначенукількістьстрав (7, 9 чи 12), використовуючимайжевсінаявні у господарствіпродукти, за виняткомскоромних. Господар курив ладаном у хатій читав молитву, щобвідвернутизлісили. Захиснуфункціювиконувалитакожзвичаїзакликання морозу, обряди, якимизастерігалисявідбурі, хижихзвірів, відьом, чарівників та ін. На це свято булоприйнятовшановуватипомерлихіживихродичів.
-
Новийрік — однезнайдавнішихінайпопулярнішихкалендарних свят. У давніхслов'ян, як і в багатьохземлеробськихнародівЄвропи, рікрозпочинавсянавесні. Післяприйняттяхристиянства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 р. Петро І увів у Росіїсічневеліточислення, проте на УкраїніпідвпливомЛитвийПольщі, якізахопили в XIV—XV ст. більшучастинуїїтериторії, традиціязустрічі Н. р. 1 січняіснувалащезкінця XIV ст., хочітривалий час не визнавалася широкими масами.Середукраїнського селянства аж до початку XX ст. зберігалисяноворічнітрадиціїзмішаногоязичницько-християнськогопоходження. Так, новорічні свята вважалисячарівним часом, коли пробуджуваласяй ставала небезпечноювсіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутнідушіпомерлихродичів, якихтакожбоялисяінамагалисяумилостивити. Дужедовго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьомугрунтісформувалисязвичаї, обряди, заборони та обмеження, в якихяскравовідбивсясвітоглядхлібороба, йогоневпевненість у завтрашньомудні, страх перед стихійними силами природи.
-
Хрещення (Водохрещі, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) — народнийваріантхристиянського свята Богоявлення.Відзначалося 6 січня за ст. ст. ізнаменувало собою закінченнядванадцятиденногоперіоду святок. Xрещенняувібрало в себе багатоязичницькихіхристиянськихобрядів, центральнемісцесередякихзаймали обряди, пов'язаніз водою. Побутуваличисленніноворічніприкметийворожіння. Так, на Полтавщині у новорічнунічдивилися на хмари: якщо вони йшлизпівдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщозпівночі — наозимину. Тієї ж ночінамагалисядізнатися, якізерновібудутьнайбільшурожайниминаступного року. Для цьогонадворі лишали пучечкипшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, щокращевродить та культура, на яку впав іній. Яскравоігровий характер маливорожіння про шлюб. Специфічнимискладовимитрадиційногоукраїнськогоноворіччябуливеличальні обходи йпоздоровлення (щедрування, засівання), ритуальнийобмін вечерею, обряди та ігриз масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякіз них широко побутуютьйдонині.
-
Колядування - давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.
-
Щедрування — давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень — щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до-сьогодні.
-
ПОЛАЗНИК – так називали першого відвідувача хати на Різдво, Новий рік, Введення тощо. Це пов'язане з так званою магією першого дня – вірою людей в щасливу або нещасливу прикмету. Отож, стежили за тим, щоб першою до хати не зайшла жінка чи дівчина такий візит вважався небажаним. Натомість вірили, що прихід особи чоловічої статі обіцяє щастя й добробут. Часто у ролі її виступали свійські тварини (вівця, коза, навіть кінь), яких урочисто заводили в хату і годували.
-
Засівання (посипання) — давньо-слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.
-
"Коза" — театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Названий за головним персонажем — парубком, перевдягненим козою (вивернутий кожух і дерев'яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року.
-
"Маланка" ("Меланка") — традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд "Маланка" був поширений на значній території України.
-
Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) — давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого — початок березня за ст. ст.), проте вона так і не набула релігійного змісту.На Україні Масляниця не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-російських областях. Але й тут дорослі та молодь катались на конях, ходили в гості, влаштовували бенкети у складчину. У наші часи деякі елементи традиційної Масляної використовуються у святі "Проводи зими".
-
Благовіщення — важлива віха землеробського календаря українців. До цього" свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж "турбувати" землю вважалося великим гріхом.
-
Великдень (Паска) — найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи. У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо.
-
Юрія (Юра) — стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір'ями, мала чудодійну силу.В уявленнях українців Юрій виступав також подавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів. Цього дня співали спеціальних пісень, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнута землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо. Зільницький обряд був пов'язаний із збиранням лікувальних трав (зілля) і приурочувався до дня Симона Зілота (10 травня за ст. ст.). Участь у ньому брали лише баби й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні, жінки смажили яєшню, варили вареники, готували інші страви та гуртом йшли до лісу збирати цілющі квіти і трави.
-
Купала (Івана Купала) — давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст. ст. у період підготовки до збору врожаю. Первісне Купалою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали — топили у воді, заривали у землю, спалювали. Назва ж "Івана Купала" походить від народного наймення Іоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянські традиції.Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася нечиста сила. Звідси — широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і магічні прийоми, за допомогою яких застерігались від відьом. Вірили, що трави, зібрані на Купала мають особливо цілющі властивості.
-
-
Зелені свята — українськаназвахристиянськогосвятаТрійці, щовідзначається на 50-й день післяПаски. Троїцько-русальнаобрядовістьзнаменувалазавершеннявесняногоі початок літнього календарного циклу. В основіїї лежали культ рослинності, магіязакликаннямайбутньоговрожаю. Напередоднізеленоїнеділі, у суботу, щоназиваласяклечаною, обов'язковоприкрашалиподвір'я та господарськібудівліклечанням — зеленимигілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Гілкивстромляли в стріху, на воротах, білявікон, за ікони. Підлогуабодолівку в хатівстелялизапашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарськимзіллям. На Зелені свята, як іпісляВеликодня, провідувалипомерлихродичів, могилиякихобсипаликлечанимзіллям. На кладовищівлаштовувалипанахиди та спільніпоминальнітрапези. Цятрадиціяподекудизбереглася до наших днів.
-
Маковія — спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.
-
Спаса — свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців.
-
Покрови — християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.
-
Дмитра — осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. За народними уявленнями, св. Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Він же тримав у себе ключі до весни, коли передавав їх св. Юрієві. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри. Субота перед Дмитром на Волині поважалась як дідова субота, коли влаштовували поминальні обіди для старих і жебраків. На Київщині ж приказували: 3 Юрія — хороводи, з Дмитра — вечорниці. Введення — християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за ст. ст. На Рівненщині казали:Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.В окремих місцевостях на Введення, як і на Новий рік, починали деякі види робіт, що, за повір'ям, мало забезпечити успіх протягом усього року. Катерини — молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році. Андрія — молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті; якщо шлюбу — то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї.Вже у минулому столітті молодіжні ворожіння втратили свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і жартами. Для свята Андрія є характерною певна "карнавальна свобода". У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим нравом. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на порі.
-
Свято першої борозни – стародавня народна традиція, пов'язана із сільськогосподарським календарем, – початок оранки, сівби. Від успіху цих головних робіт залежить добробут селянина і його родини протягом усього року.
-
Проводи на полонину (полонинський хід) – традиційне трудове свято, приурочене до літнього вигону худоби на гірські пасовища (маржини). Відзначалося на сімнадцятому тижні після Різдва в день св. Юрія – покровителя хліборобства і скотарства (23 квітня ст. ст.). За народними віруваннями, у цей день св. Юрій відмикає небо й землю і випускає на волю росу та свіжу зелену рослинність.
-
Свято першого снопа – урочисте оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. За побутуючими уявленнями, обрядові дії, пісні тощо могли забезпечити добре збереження врожаю. Такими магічними діями були обряди з першим снопом, першою жменею скошеного хліба
-
Обжинки – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив. Назва походить від слова обжинатися, тобто закінчувати жнива. В західних областях поширена назва дожинки. Головна мета О. – сприяти забезпеченню майбутнього врожаю.
-
ВВЕДЕННЯ – християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за ст. ст. На Рівненщині казали Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.
-
Українськітрадиційнівесільні обряди виникли на основідавньослов'янських, хочаз часом набули ряду локальнихвідмінностей (наприклад, весільнаобрядність у гуцулів на Закарпатті). На процеспроведенняобрядів, такожвплинуловведенняхристиянства.Українськівесілляповсюднозберігалипевніелементиархаїки (в т.ч. ідохристиянської), являючи собою театралізованідійства, супроводжуванібезліччюобрядів, ритуалів, народнихпісеньтощо. При всійрізноманітностівесільнихобрядів в Українів них чітковиділяютьсятакіскладовічастини:СватанняУмовиниЗаручиниКомораГільцеПосадприкрашаннягільцяівипіканнякороваювласне, весілля.
-
Заключення Календарні свята й обряди — складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін. Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.
-
Дякую за увагу
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.