Презентация на тему "Традиционно-бытовая культура в селе и городе"

Содержание

• 
  Слайд 1

  Традиційно-побутовакультура в селіта місті

• 
  Слайд 2
  

  Побутселянина й міщаниназосереджувавсянасампереднавколойогожитла. В XIX ст. українціпродовжувалиспоруджуватитрадиційніоселі.

• 
  Слайд 3
  

  Здавнаукраїнський народз великою повагоюставився до свогожитла. Кожнагосподинядбайливодоглядалайого. Хата ставилася не абиде, а в певномумісці, яке ретельнообиралосямайбутнімигосподарями.

• 
  Слайд 4
  

  В кожній деталі інтер’єру,в усійорганізації внутрішнього простору відбиваютьсяїїбагаточисленнінароднітрадиції, символи, життєві правила, звичаї й обряди. Вона даєселяниновінадійнийзахист, оберігаєвіднегараздів, даруєсвіт.

• 
  Слайд 5
  

  Житло жителя України було трикамерним — складалося з опалюваної хати, комори та неопалюваних сіней. Пізніше, в залежності від заможності хазяїна, погодних умов, почали опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різніходи. Інколи замість комори була друга хата. Таке розташування набуло назви хати на дві половини.

• 
  Слайд 6
  

  Форма та плануванняпоселеннязалежаливідприродніх умов та географічного положення. На західній Україні, в Карпатах, будинки у селищах ставилисябезсистемно, на зручнихземельнихділянках.

• 
  Слайд 7
  

  В той час, коли в північнійчастині переважало вуличнепланування. Інколи селища та містабудувались за радиальною системою — колами, в центріякихзнаходилася центральна торговаплоща.

• 
  Слайд 8
  

  На півдніУкраїни, де будівництво часто відбувалося за наказом абопідкерівництвомадміністрації, переважалаквартальна форма планування.

• 
  Слайд 9
  

  А щодо типу двору, то на більшості територій Українисформувавсявідкритий тип. В ньомуземельнаділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарськіспоруди часто булиповністювідокремленівіджитловогобудинку, а він, в свою чергу,знаходився в глибині двору, часто закритийвідпоглядів ззовні деревами та кущами.

• 
  Слайд 10
  

  Обов’язковим хатнім атрибутом була розмальована піч, а також місце для дитячої колиски. Воно розташовувалося над ліжком. Також у хаті були скриня, лави. Невід’ємною окрасою і оберегом у хаті були ікони, які прикрашалися рушниками.

• 
  Слайд 11
  

  Українська хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли її оздоб­лювали як зовні, так і всередині. Кожна губернія, повіт, село мали свої традиції хатніх настінних розписів, але скрізь цим займалися лише жінки. Фарби виготовлялися самотужки із природних матеріалів: трав, квітів, ово­чів, фруктів, ягід, різних глин, сажі тощо. Орнаментами (найчастіше квітковими) розписувалися стіни — зовні і зсередини, особливо — піч, до якої ставилися побожно, часом як до жи­вої істоти, що забезпечувала родині добробут, тепло, затишок. Для печі не жаліли місця в хаті, будували її трохи не в півкімнати із запічком і при­пічком. На західноукраїнських землях печі облицьовували кахлями із зобра­женням квітів, звірів, вершників, солдатів. Художнім різьбленням прикра­шали двері, віконні рами, скрині, в яких зберігали одяг, білизну. Козаків на конях малювали на дверях, віконницях хат по всій Україні. Прикрашала оселю настінна відкрита шафа (мисник) з керамічним посудом.

• 
  Слайд 12
  
• 
  Слайд 13
  

  Український народний одяг — це самобутнє явище, що розвивалося й вдосконалювалося протягом століть, вбираючи у собі досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак.

• 
  Слайд 14
  

  Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкіряним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка частооздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь).

• 
  Слайд 15
  

  Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки. 

• 
  Слайд 16
  

  Жіночий народний одяг складався із сорочки, запаски чи юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся до однієї чи дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкою чи хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж чи у постолах. У степовій частині України у ХІХ столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофтинки, блузки, пальта — у жінок.

• 
  Слайд 17
  

  Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності — належності індивіду до соціальної групи. Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якої вважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Але вони знали, що люди ходять не «в церкву», а «під церкву», тобто поспілкуватись і почути останні новини.

• 
  Слайд 18
  

  У окремі громади збиралась молодь. З парубочої громади обирався ватажок, який захищав інтереси громади, організовував дозвілля. Менш чіткою була організація дівочих громад, які поступово зливалися з парубковими. Улітку молодь вечорами збиралась у загальноприйнятих місцях на розваги і танці, а в холодний час — у спеціально найнятих хатах на вечорниці. Своєрідним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село. Тут же у корчмі укладалися різні усні угоди, які скріплювалися рукобиттям та могоричем.

• 
  Слайд 19
  

  На свята, такі як Різдво, Новий рік та Хрещення, проводилося багато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах, співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатах ходили із вертепом, де ставилися такі собі лялькові вистави, чи ж влаштовували ритуальну гру-виставу «Коза», котра символізувала кругообіг години.

• 
  Слайд 20
  

  На початку весни (кінець лютого - початок березня) відзначали Масляницю - прихід весни. На масляну готували млинці, вареники, куштували горілку, ходили до одного до одного. На Масляницю парубки та дівчата, що не оженилися восени, тягнули колоду. До них прив’язували колоду чи стрічку та вимагали могорич.

• 
  Слайд 21
  

  Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, котрі відбувалися на майдані біля церкви. У ці дні усім дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Першу неділю после Великодня вшановували памть померлих. Йшли на кладовища провідувати мертвих, туди ж несли їжу. Обідали на могилах. У цей день годували старців та роздавали милостиню «за упокій душі».

• 
  Слайд 22
  

  Завершення весни пов’язувалось з Зеленими святами (Трійця). У ці дні хату та господарські приміщення обов’язково прикрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах. Купала відзначали 24 червня. Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища. Вважалося, що ці вогнища мають цілющу силу. Через них стрибали у тому, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купала багато ворожили «на майбутнє», збирали труй, що повинні були захищати від відьом.

• 
  Слайд 23
  

  Українці – народ з неймовірно великою і дивовижною спадщиною.