Содержание
-
7. Німецька класична філософія
7.1. Критика пізнавальних здібностей Еммануїлом Кантом (1724–1804). 7.2. Чиста діяльність абсолютного Я Іоганна Фіхте. 7.3. Я як єдність суб’єкта і об’єкта Фрідріха Шеллінга. 7.4. Аналіз розвитку свідомості у філософській системі Георга Гегеля. 7.5. Людина як самостійний суб’єкт Людвіга Фейєрбаха.
-
7.1. Критика пізнавальних здібностей І.Кантом (1724–1804).
«Докритичний» період: «Природа організує матерію не тільки по роду, але по ступеням». Критичний період. «Ми осягаємо – що неосягнене». Етика. «Повинність! Ти піднесене, найвеличніше слово». Естетика. У прекрасному «неможливопобачитинаміру».
-
Докритичний період: “Природа організує матерію…”
«Загальна природна історія і теорія неба». Визнає можливість об'єктивного існування речей поза свідомістю людини. Світ рухливий, змінний, суперечливий
-
«Загальна природна історія і теорія неба»
зв'язок між причиною і дією має емпіричний характер (факт буття), а не характер логічного висновку. Тому логіки недостатньо для обґрунтування природознавства. утворення Сонячної системи з газопилової хмари. обґрунтовує відносність руху і спокою, в біології займається питаннями систематизації видів тваринного світу,
-
Критичний період «Ми осягаємо , що неосягнене»
«Критика чистого розуму» людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе. Агностицизм (1) сумнів стосовно можливості самого пізнання, то що природа – це річ-у- собі (ноумен). (2) познаємо природу як річ-для-нас (феномен)
-
Трансцендентальне
Але хоча всяке наше пізнання і розпочинається з досвіду, звідси зовсім не витікає, що воно цілком походить з досвіду. Апріорні форми чуттєвості Трансцендентальним (від лат. transcendere — переступати) є все те, що виходить, переступає за межі чуттєвого досвіду, не дається в ньому, тобто є апріорним.
-
Аналітичні та синтетичні судження
Частина знань породжується самою пізнавальною здатністю людини і носить апріорний (додосвідний) характер. Емпіричне знання одиничне, а тому випадково, апріорне — загальний і необхідно. Усі досвідчені, емпіричні судження синтетичні, оскільки вонирозширюють наші знання. чи можливі апріорнісинтетичні судження або вони по своїй істоті аналитичны, тобто носять пояснюючий характер і не дають ніякоїнадбавки до знань?
-
Апріорні форми
«чиста« теоретична математикаі теоретичне природознавство існують. Достовірність знаньцих наук обумовлена наявність у свідомості апріорних форм апріорних формчуттєвого споглядання (простір і час), розуму (понять) синтезу чуттєвого різноманіттяі понять розуму.
-
Антиномії чистого розуму
1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі.2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого. «Існує свободна причинність. Немає ніякої свободи, все здійснюється у світі тільки за законами природи».4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.
-
Етика. Повинність! Ти піднесене, найвеличнише слово .
основу моральної свідомості складає апріорний принцип,що вимагає, щоб моральні норми носили загальний і необхіднийхарактер. людина повинна керуватисязагальнолюдськими правилами, що є для нього категоричнимімперативом (безумовним велінням). тритакі максими: Поступай згідно з правилами, які можуть стати загальнимзаконом. У своїх вчинках виходь з того, що людина євищою цінністю; його ніколи не можна використати тільки якзасіб. 3. Усівчинки мають бути орієнтовані на загальне благо.
-
Естетика. У прекрасному не можна побачити наміру
“Критика здатностісудження” «естетичне» - у значенні «чуттєве прекраснеєсудженням, яке у своїйосновімає чисто формальнудоцільність, тобтодоцільність без цілі, зовсімнезалежновідуявлення про добро естетичнезадоволенняєзадоволенням, зумовленим станом гармонійноївідповідностідвохздатностей — уяви, яка євільною, та розсудку, який привносить закономірність.
-
Судження смаку
відповідністьміжуявою та розсудком, полягаєпоясненнязагальностітанеобхідностісудження смаку, хочавоноєчастковимсудженням. трансцендентальний метод у естетичнійсфері за естетичнимсудженнямвизнаєтьсяпретензія на загальне та необхіднезначення аналітика смаку розглядається не як логічнакатегорія
-
Іоганн Фіхте: Чиста діяльність абсолютного Я (1762–1814)
Я духовне, чистий розум і Я – це тіло в тілесному світі абсолютно одне і те ж, тільки таке, що розглядається з двох сторін і розглядається двома різними здібностями: перше – чистим мисленням, друге – зовнішнім спогляданням».
-
Обґрунтування пізнавальних здібностей людини
слід послідовно відтворити всі форми пізнання, від найпростішої до найскладнішої Основою цієї системи може виступати лише принцип Я=Я, який виражає акт самосвідомості. «філософія самосвідомості». початкова дія суб’єкта – рефлексія, що означає відображення. занурившись у само себе, Я у своїй діяльності породжує не-Я
-
Відмова від «речі в собі».
Первинна дія Я і є «Діло-Дія», або «Акт-Продукт». світ, в якому ми живемо, створений діяльністю суб’єкта. у здатності уяви два моменти: момент продуктивний і момент репродуктивний Прикладом продуктивної уяви є різні міфологічні образи: кентавр, химери тощо Таких живих істот немає, а тому це образ продуктивної уяви елементи, з яких складається цей образ, заданий дійсністю.
-
Немає репродукції без продукції
немає продуктивної уяви без репродуктивної. Але Фіхте наполягає і на зворотньому зв’язку: немає репродукції без продукції. Сприйняття предмета, не існує незалежно від нас, щось сприймається в якійсь якості.
-
Інтелектуальне споглядання
Якщо практична діяльність несвідома і мимовільна, то теоретична – свідома і вільна. Теоретик здатний контролювати діяльність своєї уяви і свідомо керувати нею. такого роду конструювання складає основу духовного життя кожної окремої людини продуктивна уява, переконаний він, більшою мірою забезпечує істинність наших знань
-
Філософія активизму
вчення пронизане пафосом дії і практичного перетворення світу. Внутрішнє переживання залишається тільки томлінням, якщо воно не переходить у діло-дію, всяка дія, врешті-решт, покликана, щоб застосувати саме Я. Головне завдання людства, доводить він, полягає у перетворенні природи, суспільства і самої людини
-
Наближення від суб'єктивного до об’єктивного ідеалізму
Місце трансцендентального суб’єкта, який мислиться як якесь родове Я, тепер посідає вже божественний Абсолют моральність тут виявляється лише ступенем у напрямку до релігійного споглядання,
-
«Науковчення»
Фактом визнання суб'єктом свого існування є «Я». «Я» охоплює собою все, що може бути мислимим. Діяльність суб'єкта, який визнає своє існування, розглядається як діяльність «Я», Я» не є індивідуальним Я, або субстанцією. «Я» — це абсолютна умова для послідовного, наукового мислення. Крім тези про існування «Я», ми можемо виділити протилежну тезу — «не—Я».
-
«Я» і «не—Я»
Теоретична філософія, усвідомивши місце «Я» і «не—Я», протиставляє їх одне одному в межах абсолютного «Я» «не—Я» не здатне існувати як незалежна від свідомості реальність. Антитетичний метод антитези не виводять із першої тези шляхом переходу до протилежного, а ставлять поряд із тезою. Щоб дійти усвідомлення діяльності «Я», слід мати здатність розуму до цього
-
Інтелігенція в собі
У пошуках основ філософія повинна зробитивибір на користьідеалізму, набоціякогосамостійність Я, свобода. свідомість як похіднапідстава, якдіяльнісний принцип, проясняючитим самим основнізавданнянауковчення як пошукиоснов досвіду в самійсвідомостівнаслідоквільного акту мислення.
-
Самовизначення
самовизначенняпостає у філософіїФіхте як адресована суб’єкту нормативна вимога “Спорудисвоє Я, створи себе” суб’єктивнийідеалізмстав єдиноможливимпідходом для підставєдностіпізнанняідіяльності, самостійностіісвободилюдського Я, буттяякогоцілкомвиводитьсяздіяльності самого суб’єкту.
-
Етика. Вчення про свободу
Людина підкоряється законові причинової зумовленості не тільки як частина або явище природи, а й як суб'єкт громадянського історичного процесу. свобод не безпричинний акт, а дія, що ґрунтується на пізнанні необхідності. «ступени» свободи доступність свободи людям залежно від рівня історичного розвитку суспільства, в якому індивід перебуває, а не від індивідуальної мудрості існують різні ступені свободи, зумовлені відмінностями історичних епох.
-
Фридрих Шеллінг. Розвиток природи - видимий аналог розвитку духу (1795–1854) .
Натурфілософія природа проходить ряд якісно відмінних ступенів, які Шеллінг називає «потенціями». цим потенціям в більш звичній для нас термінології відповідають основні форми руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна і соціальна
-
«Ідеї філософії природи»
звернув увагу на необхідність відкриття в природі реально існуючих «динамічних протилежностей». Вчення про динамічні протилежності в природі доповнюється вченням про протилежності в пізнанні. Природа є становленням духовного початку «інтелігенції»; якщо в людині духовність усвідомлює себе, то в природі вона — несвідома. через усю природу проходить протилежність об'єкта і суб'єкта.
-
Поляризація
загальний світовий закон Прообраз протилежності - полярність полюсів магніту Принцип поділу на протилежності впроваджується для розгляду явищ органічного життя Уся природа — великий організм, у якому протилежності гармонійно поєднуються в єдності. не живе породжується з неживого, а навпаки: мертве тіло - продукт життєдіяльності, результат смерті живого
-
Початок усіх речей має духовну основу
ця духовна основа є несвідомою, животворною, немислячою. природа історично давніша за свідомість Виникнення свідомості є результатом ряду змін природи Механіцизм, хімізм, організм – це не тільки форми самої природи, але й також форми мислення про неї, тобто категорії. виводить мислячий дух із самої природи
-
Система трансцендентального ідеалізму
проблема: як суб'єктивне стає об'єктивним? визнання первинності суб'єктивного «Я» стосовно об'єктивного. Суб'єктом ізнання може бути тільки філософський або художній розум, геній, а не повсякденна розсудливість ступені розвитку свідомості: свідомість починає з почуттів, потім підіймається до рівня інтелігенції, досягає межі рефлексії, остаточно завершується актом волевиявлення, з якого починається практичне «Я».
-
Ступені розвитку свідомості
вплив І. Фіхте (1) «Я» споглядає себе як обмежене з боку «не— Я». (2) до зовнішнього споглядання приєднується внутрішнє, самовідчуття при цьому домінує. (3) Досягнувши розуміння власної спонтанності, самовизначеності, свідомість починає пізнавати себе та свої властивості як підвладні необхідності і як вільні. природі присутня тенденція до одухотворення, а в діяльності людини – до опредмечування духу. надрах природи криється щось, аналогічне художньому генієві, але творить природа несвідомо. у продуктах природи ми вбачаємо сліди розуму розуміння своєрідного історичного закону
-
Філософія тотожності
ідея «абсолютного розуму, в якому суб'єктивне і об'єктивне — неподільні» «абсолютним може бути лише самопізнання безумовної тотожності». Зустрічаються протилежності між собою лише остільки, оскільки між ними покладено межу, покладена окремо від них. межа є не що інше, як дещо спільне обом протилежностям.
-
Саморозподіл Абсолюту
Те, що в Абсолюті тотожне, вічне і бездоганне, у світі речей, навпаки, — поділене, множинне, неосяжне, змінюється у часі, уявляється як процесс. Саморозподіл Абсолюту, єдиного тотожного самому собі початку, має своєю метою самопізнання єдиного, своє власне самоусвідомлення Абсолюту.
-
Самосвідомість абсолютного розуму (Бог)
Самосвідомість абсолютного розуму (Бог) неможлива без існування людини як протилежності, яка має здатність до самозміни, саморозвитку, до поступового переходу від інтелектуальної інтуїції до самосвідомості. Розвиток Абсолюту має цілепокладаючу форму. Крайні ступені його на одному полюсі дають матерію, а на протилежному — ідею, істину пізнання.
-
Філософія одкровення
Єдність протилежностей – це суперечність, а суперечність абсолютно неприпустима в мисленні. суперечність помислити неможливо, то вона може бути «схоплена» тільки інтуїтивно. інтуїція і раціональне пізнання є антиподи «Споглядання і рефлексія протилежні одне одному».
-
Суперечність доступна тільки спогляданню
неможливо наукове досягнення сутності речей. на долю науки випадають лише банальності все важливе й суттєве доступне тільки мистецтву. пізнання вічних істин вважає можливим тільки для геніальних одинаків. Геній – це перш за все розвинена інтуїція, розвинена здатність споглядання.
-
«Теософія», яка не обмежена християнською доктриною
одкровення існує у всіх формах релігійності Міфи не потребують тлумачення, вони мають власний зміст, який прозріває існуючу тотожність Абсолюту Віра – це єдиний шлях до усвідомлення Абсолютної тотожності буття.
-
Георг Гегель. Про розвиток духу (1770–1831).
мислення не функція безтілесної душі або нашого тіла. Мислення є функцією тіла культури, яке він іменує «об'єктивним духом». людина – тільки знаряддя Абсолютного Духу, метою якого є самопізнання.
-
Самопізнання Абсолютного Духу
примат теоретичного розуму, покладаючого в основу світу Поняття без втілення у предметний світ, тобто без опредмечування, такий вселенський розум не може усвідомити самого себе природний і соціальний світ є результат самовідчуження Абсолютного Духу. хоча, на відміну від природи, в особі людини Дух усвідомлює себе як вільний суб’єкт.
-
Вищу істину відкриває філософія
філософія, пройшовши довгий шлях розвитку, виявляє справжню суть і сенс буття мистецтво, релігія і природознавство тільки наближаються до істинного знання тому, що не в змозі відволіктися від образів та алегорій. Логічна культура повинна ґрунтуватися на визнанні факту, що і мислення, і основа світу – це одне і те ж. світу є Абсолютний Дух у формі Поняття. об'єктивний ідеалізм Гегеля часто називають панлогізмом. "усе дійсне розумно, усе розумне дійсно"
-
«Наука логіки»
Мислення в поняттях цілком здатне осягнути істину. Для цього йому необхідно «дозволити» спиратися на протиріччя. Кантівська діалектика допускає протиріччя як антиномії чистого розуму Містичній інтуїції Шеллінга Гегель протиставляє розум як здатність осягати і вирішувати протиріччя. Традиційна логіка прагне уникати суперечностей. Гегель стверджує протилежне
-
Діалектика
всяке поняття є вираженням суперечності. Воно є єдністю трьох моментів: окремого, загального і особливого. Причому кожен з них є єдністю двох інших: окреме є єдністю загального і особливого, загальне – єдністю окремого і особливого, а особливе – єдністю загального і окремого.
-
Система категорій
логіка і діалектика, з точки зору Гегеля, повинні займатися одним і тим же предметом, а саме системою категорій. категорії виражають ступені пізнання від простого чуттєвого споглядання до рівня теоретичної науки. Критика метафізики істина не вичерпується готовими результатами. Істина – це процес Істина відносна Вона перетворюється на процес уточнення відносної істини та її розвитку, без чого не можлива будь-яка наука.
-
Категорії діалектики
Буття включає в себе категорії: якість, кількість, міра: сутність – видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище, дійсність тощо. Категорії якості і кількості. Якість це те, без чого об'єкт існувати не може. Кількість байдужа до об'єкту, але до певної межі. Кількість плюс якість є міра.
-
Три закони діалектики(суть історії розвитку).
1. Закон переходу кількісних стосунків в якісні: при зміні кількісних стосунків після певної стадії відбувається зміна якості із-за руйнування міри. 2. Закон напряму розвитку (заперечення заперечення): Діалектичне заперечення: зберігається щось від першого об'єкту - відтворення цього об'єкту, але в іншій якості. (Вода – лід).
-
Закони діалектики
3. Закон єдності і боротьби протилежностей. Протиріччя між формою і змістом, можливістю і реальністю. Причина розвитку - єдність і боротьба протилежностей. Спочатку тотожність, але потенційно таїть відмінність. Тотожність - відмінність - протилежність. Боротьба веде до трьох результатів: взаємне знищення, ілюмінація однієї із сторін або компроміс.
-
Діалектичний метод
1 сходинкою є розсудок - це підлеглий, але необхідний бік діалектичного мислення. 2сходинкою є негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. 3 сходинка – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Завдання: розглянути логічні форми в процесі їхнього розвитку від абстрактного до конкретного
-
Діалектика розвитку "чистого поняття" (ідеї)
Всякий розвиток протікає за певною схемою: твердження, або покладання (теза), заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). кожне явище в природі (оскільки природі є віддзеркалення логіки, розумності) суспільстві і духовному житті людини проходить такий потрійний цикл розвитку.
-
Абсолютна ідея
"Абсолютна ідея" - це розум, мислення, розумне мислення, Дух. субстанція, яка складає суть і першооснову усіх речей. саморозвиток "Абсолютної ідеї". Вона існує вічно і містить в прихованому, "згорнутому" виді усі можливі визначення природних, громадських і духовних явищ.
-
Етапи саморозкриття Абсолютної ідеї
(1) Логіка. Через логіку "Абсолютна ідея" розкривається в її загальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших - буття, небуття, готівкового буття, якості, кількості і так далі. категорії - поточні чисті думки, що знаходяться в стані безперервного мимовільного руху чисті думки і східці розвитку ідеї вони, самі по собі, змістовні і тому складають суть речей. за змістом категорії не потребують чуттєво-сприйманого матеріалу.
-
Наступний етап саморозвитку – (2) природа
Створюючи природу, або, точніше, перетворюючись на природу, "Абсолютна ідея" опредмечує себе відчужується від своєї істинної суті і з'являється у вигляді кінцевих чуттєвих, тілесних единичностей.
-
Останній етап -(3) дух.
1 стадією розвитку людського духу є суб'єктивний дух. на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія розкриває душу як субстанцію феноменологіядосліджує перетворення душі на свідомість по східцях: свідомість - самосвідомість – розум психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.
-
2 стадія розвитку людського духу - об'єктивний дух
Об'єктивний дух охоплює сферу соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність Об'єктивний дух розгортається в праві, моралі, моральності, державі. Вищою формою самореалізації Абсолютної ідеї є Абсолютний дух. Абсолютним духом Гегель розуміє сукупну духовну діяльність людства до неї відносяться мистецтво, релігія і філософія
-
Філософія історії
Історія є «ходою Духу по Землі». Вона є «процесом усвідомлення свободи». три етапи у світовій історії: 1 - давнина, коли східні народи знали, що вільний один, тобто деспот; 2- греко-римський світ, в якому було відомо, що вільні деякі, тобто вільні громадяни 3 - християнсько-німецький світ, коли прогрес в усвідомленні ідеї свободи дійшов до того, що вільні всі.
-
«Хитрощі» Світового Розуму.
Світовий Дух здійснює свої цілі так, що змушує людські пристрасті працювати на себе видатні особистості вірніше вгадують «дух епохи», тобто потреби суспільства, і бачать далі, ніж звичайні люди свобода – цеусвідомлена людиною необхідність. Преформізм - передзаданість будь-яких законів, у тому числі й історичного буття. Людина – творець існування, але не суті історії.
-
Людвиг Фейєрбах: «Людина – об’єктивує свою сутність » (1804–1872).
«Сутність християнства». У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до «серця» людини, її емоцій, глибинних особистісних структур нова філософія — «релігія» людства - антропологія
-
«Філософія Людини».
Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя є не менш важливим, аніж розум людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини.
-
Вищий закон для Людини
ставитися до себе як до найвищої цінності, як до бога. коли вона бачить божественне у іншій людині. заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється на основний моральний закон. стосунки між людьми мають включити в себе закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в «серце» людей, змінюючи вплив релігії.
-
Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини
Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей критикувати релігію означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде до справжнього розуміння сутності людини.
-
Матеріалізм
Немає ніякого Бога і надприродного Духу Є нескінченна матеріальна природа, породження якої – людина. відмова аналізувати абстрактну матерію, якій приділяє велику увагу французький матеріалізм. Центральною проблемою філософії, повинна бути людина як тілесна, природна істота питання про тотожність мислення і буття, набуває вигляду психофізичної проблеми, тобто співвідношення душі і тіла.
-
Сенсуалізм
відчуття людини – це головний спосіб отримання відомостей про світ. відчуття людини здатні фіксувати суттєве у навколишньому світі, тому услід за Гегелем називає відчуття людини «відчуттями-теоретиками». людина спроможна не тільки бачити, чути, відчувати, але й розуміти сприймане. бачити красу форми і гармонію світового цілого. Тільки людина здатна до незацікавленого споглядання.
-
Відчуження сутнісних сил в історії
Родова сутність людини незмінна, оскільки задана природою. людина, може жити у відповідності до своєї природи, а може – відчуженим життям, як це відбувається у середовищі християн. Релігійні погляди виникають тоді, коли у мислення людей виникає образ Абсолюту Будь-яка релігійна віра, є наслідком такого відчуження. врешті-решт, релігійні почуття є проявом родової сутності людини.
-
Прагнення до щастя
Свобода — це не абстрактна категоріямислення, як навчав Гегель, а реальний порух людини до щастя. Умови для щастятреба створити. яківідповідали б людськійприроді викоріненнярелігії як дурману відносиниміж «Я» та «Ти» Мораль виникає там, де людина у своїхвчинкахорієнтується на іншулюдину Розбіжностіінтересівдолаютьсявсезагальнимпочуттямлюбовілюдини до людини
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.