Презентация на тему "ТЕМА 3. Основи культури української мови"

Содержание

• 
  Слайд 1

  ТЕМА 3. Основи культури української мови

• 
  Слайд 2

  План лекційного заняття

  Поняття культури мови та культури мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення. Суржик як показник низької культури мовлення. Нормативність і правильність мовлення. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

• 
  Слайд 3

  Перелік питань до самостійної роботи

  1. Шляхи підвищення культури мовлення. Роль словників у підвищенні мовної культури. 2. Засоби невербальної комунікації. 3. Спілкувальний етикет у сперечанні. 4. Антиетикет у спілкуванні.

• 
  Слайд 4

  Літературні джерела

  Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С.195-198. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування. – К., 1992. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 1994. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо? – К., 1992. Корніяка О.М. Мистецтво гречності. – К., 1995.

• 
  Слайд 5
  

  1. Поняття культури мови та культури мовлення Культура мови – галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи ві­домості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа­лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

• 
  Слайд 6
  

  Культура мовлення– досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності особистості. Культура мовлення передбачає дотримання мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету. Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення: нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення); адекватність(точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення); естетичність(використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним); поліфункціональність(забезпечення застосування мови у різ­них сферах життєдіяльності). 1. Поняття культури мови та культури мовлення

• 
  Слайд 7
  

  2. Комунікативні ознаки культури мовлення Основними якісними комунікативними ознаками культури мовлення є змістовність, правильність, точність, логічність, доречність, багатство, чистота, виразність, об­разність тощо.

• 
  Слайд 8
  

  Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й основної думки висловлювання; вичерпне ознайомлення з необхідною інформацією; різнобічне та повне висвітлення теми, уникнення зайвого. Мовлення по­винне містити нову інформацію, викликати інтерес. Однією з основних комунікативних якостей мовлення є його правильність. Вільно володіти мовою – означає засвоїти літературні норми, що діють у мовній системі: ор­фоепічні, акцентуаційні, орфографічні, лексичні, фразео­логічні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилі­стичні. 2. Комунікативні ознаки культури мовлення

• 
  Слайд 9
  

  Точність мовлення значною мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від актив­ного словникового запасу. Точність професійного мовлен­ня тісно пов'язана з точністю вживання термінів, запози­чених слів, синонімів, омонімів, паронімів. Смислову послідовність мовлення особистості характе­ризує і забезпечує логічність. Основою логічності мо­влення є логічне мислення, що виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. 2. Комунікативні ознаки культури мовлення

• 
  Слайд 10
  

  Доречністьмовлення організовує його логічність, точність, чистоту, обов'язково вимагає врахування ситуа­ції спілкування, інтересів, стану, культурно-освітнього рівня адресата. Основними умовами доречного мовлення є висока вихованість людини, рівень її культури, вміння по­слуговуватися мовними засобами відповідно до мети та умов комунікації. На лексичному, фразеологічному, словотвірному, гра­матичному і стилістичному рівнях виявляються багат­ство й різноманітність мовлення. Ці якості роз­виваються завдяки поповненню словникового запасу, умінню використовувати в мовленні різні мовні засоби в межах відповідного стилю, уникненню невиправданих повторів слів, однотипних конструкцій речень, оволодін­ню багатством інтонацій, удосконаленню власного мовлення. 2. Комунікативні ознаки культури мовлення

• 
  Слайд 11
  

  Чистота– це повна відповідність нормам літера­турної мови, зокрема дотримання орфоепічних, лексико-стилістичних норм, відсутність помилок, зумовлених впливом інших мов, діалектів. Чисте мовлення насампе­ред позбавлене позалітературних елементів (просторіччя, жаргонізмів, вульгаризмів, лайливих слів). Чіткість дикції, комбінування слів, уміння інтонува­ти, увиразнювати власні та чужі тексти через доречний темп, тембр, експресивні засоби тощо є ознаками культури мовлення всіх стилів. Це забезпечує виразність мо­влення. У процесі ділової комунікації вона досягається специфічною для певної професії термінологією, професій­ними мовними кліше. 2. Комунікативні ознаки культури мовлення

• 
  Слайд 12
  

  3. Суржик як показник низької культури мовлення В останні роки у вітчизняній україністиці з’явились лінгвістичні дослідження Т.Кознарського, Л.Масенко, В. Радчука, О. Рудої, Л. Ставицької, М. Стріхи, В. Труба, М. Феллера, М. Флаєр та ін., присвячені аспектам змішаної субмови.

• 
  Слайд 13
  

  Дослідження суржику вимагає передусім розв’язання проблеми кваліфікації цього типу мовлення, визначення його місця в системі усно-розмовних форм побутування української мови. В. Труб, аналізуючи суржик, кваліфікує його як просторічну форму українського мовлення, проте висловлює й певні зауваження: «Суржик – це спотворена, просторічна форма першої підлеглої (не домінуючої) мови, яка є результатом мало усвідомленої спроби мовця наблизитися до опанування не першої домінуючої мови». Далі дослідник зазначає: «Відтак суржик постає як „третя” мова. Функціонально вона співвідноситься з українським просторіччям. За нормальних обставин українське просторіччя має бути однією з підсистем української мови (так само як російське просторіччя є однією з підсистем російської), однак суржик не є такою підсистемою, оскільки до його складу входять елементи, які не можуть бути зареєстровані в жодному нормативному словнику української мови». 3. Суржик як показник низької культури мовлення

• 
  Слайд 14
  

  Приміром, тлумачний словник дає нам таке визначення лінгвістичного терміна суржик: 1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші. 2. Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. На думку О. Тараненка суржик – це «один із структурно-функціональних не кодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не будучи обмеженим територіальними або вузько соціальними рамками, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхідному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості» . 3. Суржик як показник низької культури мовлення

• 
  Слайд 15
  

  Аналогічну думку висловлює М. Попович: «Суржик – це неграмотне використання української мови, це мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!». Виникнення суржику спричинене, на думку Л. Масенко, намаганням носіїв української сільської говірки, або й літературного стандарту, пристосуватися до російськомовного міського середовища, а це явище принципово іншої природи. 3. Суржик як показник низької культури мовлення

• 
  Слайд 16
  

  Вважаємо за доцільне назвати деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою): вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нєнада, єлє, щас, вродє, імєнно, будто, рядом, предсідатель, почтальйон тощо; «українізовані» форми російських дієслів – здєлав, получав, щитав, отдав тощо; змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то, шо-то, як-то, кой-шо, кой-які тощо; порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком – по вулицям замість по вулицях, на українській мові замість українською мовою тощо; утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий головний, самий кращий, саме важне тощо; утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком – сказавший, відробивший, прийшовший, зробивший тощо; слова і вирази, кальковані з російської мови – міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні тощо; активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях – пєрвий, дєлають, свєт, Вєра. 3. Суржик як показник низької культури мовлення

• 
  Слайд 17
  

  4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, оволодіння якими сприяє підвищенню культури мови.

• 
  Слайд 18
  

  Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень у мовному потоці та наголошування слів. Кожному свідомому мовцеві потрібно засвоїти їх, щоб правильно вимовляти слова й уникати помилок, що їх можуть зумовити кілька чинників, зокрема ототожнення писемного й усного мовлення, вплив близькоспоріднених мов (найчастіше – російської, польської), діалектне оточення. Саме за таких умов можуть виникати фонетичні та фонологічні помилки. Фонетичні помилки спостерігаються у вимові різних варіантів фонем, тобто це вимовні недогляди. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 19
  

  Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Їм притаманні не тільки стабільність і консерватизм, а й рухливість. Лексичні норми зафіксовано: у Словнику української мови в 11-ти томах (1970 – 1980), Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2001), Російсько-українському словнику у 3-х томах (1983 -1985), Орфографічному словнику української мови (1994) та ін. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 20
  

  Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, уживання усталеної побудови словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживають активні дієприкметники теперішнього часу, замінюючи їх у разі перекладу з інших мов, зокрема з російської, прикметниками чи іменниками. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 21
  

  Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазначають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 22
  

  Орфографічні норми – загальноприйняті правила (система правил) передачі мови на письмі (правопис). В українській мові правопис здійснюється за такими принципами: фонетичним(слова пишуться так, як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата, бланк; морфологічним(однакове позначення на письмі морфеми незалежно від її звучання в різних словах або формах того самого слова): підписуєшся, укладається, безстроковий, зчитувати; історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий; смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, що мають неоднакове значення): напам’ять – на пам’ять, вишневе – Вишневе, проте – про те. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 23
  

  Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дужки, лапки, абзац); вони не тільки полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері, але й визначають зміст. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 24
  

  Під мовленнєвим етикетомрозуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет

• 
  Слайд 25
  

  Систему мовленнєвого етикету нації складаєсукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. 4. Нормативність і правильність мовлення 5. Мовні норми та мовленнєвий етикет