Содержание
-
Засоби милозвучності української мови
-
Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об'єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів - і українців. Наведемо тут тільки декілька.
-
Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: "Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов'янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича".
-
Подібно оцінив українську мову за її звучанням тогочасний поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який довго жив у Росії і багато подорожував по Україні. "Українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов'янськими мовами, з великими музикальними можливостями".
-
Перелік захоплених відгуків про красу української мови взагалі, і передусім її звукової вишуканості, звучності, музикальної граціозності, можна продовжити. Але нагадаємо ще тільки один факт. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла третє місце після французької і перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської.
-
У словниках і наукових працях милозвучність, що ототожнюється з евфонією, має, по суті, два термінологічних значення. По-перше, вона визначається як "добре, приємне, з погляду фонетичних і лексико-стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів - звукосполучень, слів і словосполучень"[2]. З другого боку, милозвучність - це звукові засоби "підсилення виразності мови художнього твору внаслідок досягнення гармонійного добору звуків у тексті. Цій меті служать звукові повтори різних видів, алітерації, асонанси, ритмічність мови, а також уникнення важких для вимови чи неприємних для слуху сполучень звуків у фразі"
-
Зосереджуючись на милозвучності української мови, ставимо такі завдання: визначити конкретні фонетичні параметри, які сприяють милозвучності або її забезпечують; встановити, чи однакові ці критерії для носіїв різних мов; вважати милозвучність суто науковим поняттям чи естетичним, чи тим і тим одночасно; дати відповідь на питання, чи існує загальнолюдське розуміння милозвучності.
-
Як же вийти на ті об'єктивні показники, які правдоподібно забезпечують сприймання української мови як приємної, звучної, наспівної? Для цього використаємо ті характеристики, які позитивно сприймаються слухачами у музиці, співі, у тому ж мовленні, й дослідимо, чи наділена ними українська мова.
-
Виходячи з висловлювань і власних спостережень, вважаємо, що милозвучність української мови забезпечує передусім гучність, яка має різноманітні виявлення: виразна повнозвучна вимова голосних і приголосних у сильних і слабких позиціях, порівняно невелика кількість збігів кількох приголосних, плавна акцентно-ритмічна структура слова, наспівна мелодика тощо.
-
Гучність - це цілком наукове поняття, яке, на думку деяких учених, з одного боку, рівнозначне з сонорністю, а з другого - дорівнює вокалічності. Справді, ці терміни майже тотожні, але тільки майже. Більшою чи меншою сонорністю (що залежить від участі голосу в творенні звуків) наділені і голосні, і приголосні. А вокалічність мови визначається кількістю голосних порівняно з приголосними в мовному потоці (не в системі!). За даними В.Г.Ветвицького[7], на кожні 100 звуків у фінській мові 51 голосний і 49 приголосних; в італійській - 48 голосних і 52 приголосні; у російській - 42 голосних і 58 приголосних; у німецькій - 36 голосних і 64 приголосних.
-
За підрахунками, у системі української мови голосні становлять 15,8%, приголосні - 84,2%. У мовленні (народнопоетичному, яке найбільш зберігає національні основи української мови) голосних - 45-46%. Добре видно, що українське народнопоетичне мовлення насичене голосними й справді близьке до італійського, мало перед ним поступаючись. Щоправда, в літературному мовленні українська мова під різними впливами багато в чому втратила свою вокалічність: кількість голосних у ній знижується до 42%, а кількість приголосних відповідно зростає - 58%.
-
Вокалічність української мови (власне її гучність) посилюють сонорні приголосні (разом з голосними вони складають 70%) та дзвінкі приголосні (особливо враховуючи незначне в цілому оглушення дзвінких у кінці слова та в середині перед наступними глухими). Ці звуки в літературі прийнято називати голосовими.
-
Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розподіленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігівголосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби.
-
1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в]тж[і)з(й].Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи векономіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору),перед голосними на початку речення (В Одесі тепло).Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначаютьприголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним(У Карпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно відтого, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора),після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів).
-
[і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в].Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні(Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть післяголосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка).У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах(Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова(вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле ісучасне); у словах іншомовного походження (до інституту).
-
2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватисьабо відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною.Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого.
-
3. Післяприголоснихвживаютьсячасткиби, же, післяголосних— б, ж: зробивби,зробила б, зібрав же, зібрала ж.
-
4. Перед приголоснимивживаютьсяформидієслів на -ся, перед голосними на -сь:зібралисявсі; зібралисьусі; але післяприголосного — завжди -ся: дивляться,дивишся
-
Значне ослаблення (і скорочення) всіх наголошених складів, крім першого переднаголошеного, якраз і створює умови для розвитку сильної редукції (утворення звуків типу ъ, ь), характерної для російської вимовної норми на відміну від української, яка, навпаки, характеризується відсутністю яскраво вираженої редукції голосних.
-
Плавність українського мовлення виявляється і в зіставленні з англійською мовою. Саме до такого висновку приходить О.Ф.Пилипенко, дослідивши питальну інтонацію англійської мови порівняно з українською: "...в основному рівний розподіл часу звучання між голосним наголошеним та сусідніми складами, а також - менш різкі частотні інтервали пояснюються характерною для української мови більшою плавністю мовлення порівняно з англійською".
-
Показана вище ритмічна структура українського слова зближує його з ритмом музичним, пісенним і природно пояснює, чому українська мова сприймається як особливо музикальна. Більше того, цей факт веде нас до розуміння прихованого зв'язку між мовленням і музикою в широкому плані.
-
Милозвучність (як і немилозвучність) оцінюється нами спонтанно, як будь-який витвір мистецтва: музичний, образотворчий, суто природний (явища природи) і т.п. І тут на перший план виступає загальна естетична оцінка, подобається - не подобається, гарно - негарно. Тобто мова сприймається і як явище естетичне. Чим менше зрозуміла для нас мова з погляду змісту, тим більше на перший план виступає емоційна її оцінка, не вимірювана об'єктивними методами.
-
Є підстави вважати, що носії кожної окремої мови, яку витворив народ відповідно до своїх ідеалів, природно, вважають свою мову гарною, милозвучною. Говорячи словами М.Михайлова, "Мова - витвір народу, і кожен народ створив собі мову, відповідну не тільки його рівню й способу його мислення, але й естетичним ідеалам". У такому разі мають рацію ті, хто вважає, що всі мови красиві (не багаті, а красиві своїм звучанням!), некрасивих мов у світі немає.
-
Разом з тим у деяких мовах, що порівнюються на основі спонтанного слухового сприйняття (а не на основі наукового аналізу окремих параметрів), з погляду іномовців або фахівців, наділених здатністю давати естетичні оцінки звучання відповідно до свого розуміння прекрасного, - виділяють мови більш і менш красиві (милозвучні), так само, як ми розрізняємо, наприклад, твори більш і менш талановитих композиторів, кращі й гірші пісні, окремі музичні твори тощо.
-
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.