Содержание
-
Україна в роки другої світової війни
Підготувала студентка 205 групи київського медичного коледжу №3 Петренко н.а.
-
План
ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ПОЧАТОК НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ.ОРГАНІЗАЦІЯ ОБОРОНИ КРАЇНИ ОУН І НІМЕЧЧИНА. ФАШИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ
-
ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Наприкінці 30-х років обстановку в Європівизначалидвітоталітарнідержави на заході — нацистськаНімеччина, на сході — Радянський Союз. Суперечностіміж ними малипризвести до воєнногозіткненняГітлерназивавбільшовизм «ворогом № 1», Сталінвважавсаме таким нацизм. Однак на серпень 1939 р. ситуаціядокоріннозмінилася.За дорученнямсвоїхурядів 23 серпня 1939 р. В. Молотов і Й. Ріббентроппідписалидоговір про ненападміж СРСР і Німеччиноютерміном на 10 років. Якщоукладанняподібного пакту з потенційнимагресором з боку Радянського Союзу можнатлумачити як спробувідверненнявійни, то зовсімінакшеслідрозцінюватитаємніпротоколи до пакту, де йшлося про захоплення чужих територій. Саметериторіальнийвиграш, розподіл сфер впливубули основною метою цього пакту. Щодоукраїнських земель, то в таємномупротоколі (існуванняякогомайжепівстоліттяРадянський Союз категорично заперечував) зазначалося «у разітериторіально-політичногоперевлаштування областей, яківходять до Польськоїдержави, межа інтересівНімеччини буде приблизнопроходити по лініїрікНареву, Вісли і Сяну». Отже, у зовнішнійполітиці рейху авантюрніпланистворення «ВеликоїУкраїни» поступились місцемпрагматичнійідеїрозмежування «сфер інтересів». Нацистсько-радянський пакт передбачавтакожобмінсировиною та зброєю. Відтоді і до початку німецько-радянськоївійниРадянський Союз був не воюючим союзником Німеччини.
-
Підписання договору фактичнорозв'язалоГітлеру руки, і 1 вересня 1939 р. німецьківійськаперейшликордониПольщі. Людствоопинилось у безодніДругоїсвітовоївійни. В умовах, щосклалися, Радянський Союз, незважаючи на домовленість, не поспішавзівступом у війну. Нічого не змінилося і післязвернення З вересняРіббентропа, в якомупропонувалосятерміновозайнятитериторію, що входить до сфериінтересів СРСР. ВичікувальноюпозицієюСталінпрагнувперекласти всю відповідальність за агресію на Німеччину.Намагаючисьприскоритихідподій, 12 вересня 1939 р. високопоставленікерівники вермахту Ріббентроп, Канаріс, Кейтель провели засідання, на якомуйшлося про можливістьствореннязахідноукраїнськоїдержави. Через кількаднів у ВідніКанарісзустрівся з головою проводу ОУН А. Мельником. Керівникабверунаголосив на можливостіствореннянезалежноїЗахідної (Галицької) України А. Мельник настількиповіривКанарісу, що наказав готувати список членівзахідноукраїнського уряду. Цього Й. Сталіндопустити не міг, тимбільше, щонімецькевійськострімконаближалось до західноукраїнських земель 17 вересня 1939 р. віддається наказ про початок бойовихдійпротиПольщі.У ноті з приводу цьогонаступузазначалося, щоРадянськаАрмія стала на захистєдинокровнихбратів, коли українці і білорусибули «зовсімкинуті на волю випадку і залишилисябеззахисними». ВідразувисуваєтьсявимогасоборностіУкраїни, тобтооб'єднаннявсіхукраїнських земель в єдинійдержаві. Цевідповідалопрагненнямзахіднихукраїнців, якідвадцятьроків жили ідеєюборотьбипротипольськогопоневолення і вірили в остаточнеоб'єднання з Києвом. Разом з тимнаголошуючи на визволенніЗахідноїУкраїнивідпольського ярма, радянськекерівництвоще в першітижнінімецько-польськоївійнипрагнуловикликатимасовіукраїнськівиступипротиполяків. Про цейшлося у листівцівід 17 вересня 1939 р. командуючого фронтом командарма С. Тимошенка «Зброєю, косами, вилами і сокирамибийвічнихворогів — польськихпанів». Цебуввідвертийзаклик до знищенняпольськоїменшини, а не тількипольськихпоміщиків, аджегноблення, якогозазнавализахідніукраїнці, було не тількисоціальне, а й передусімнаціональне.
-
Подібнупровокаціюспробуваливчинити і німці. Як свідчать записки шефа німецькоївійськовоїконтррозвідкиадміралаКанаріса, Й. Ріббентропвимагав, щоб за допомогою ОУН викликати в ЗахіднійУкраїнімасовийвиступукраїнськогонаселенняпротиполяків і євреїв. Проте і цейзадумздійснити не вдалось.Протягомпершого дня наступурадянськівійська просунулись у західномунапрямку на 70—100 км., зайнявшиРівне, Дубно, Збараж, Тернопіль. Йдучишвидкими темпами і маючи наказ «не допускатипрямихфронтовихдій, діяти шляхом обходу з флангів, оточенняпольськоїармії», Червонаармія все-таки не встиглазайняти до приходу німцівусієїтериторії, що входила до радянської «сфериінтересів». Так, зокрема, сталося з Дрогобичем, Стриєм та іншиминаселеними пунктами, якібулизайнятінімцямивже 17—18 вересня. Вночі 19 вересня в районі Львова виникласутичканімецькихвійськ з радянськоюмотомеханізованоюрозвідувальноюгрупою. Зрештою все булоз'ясовано 22 вересня у Брест-Литовську на честь успішногозавершенняпольськоїкампаніївідбувся парад радянських і німецькихвійськ. Того самого дня Ворошилов і військовийаташеНімеччини у МосквіКьострічузгодилидемаркаційнулінію для військобохсторінвідповідно до протоколу від 23 серпня.Продовженнямсерпневого пакту став радянсько-німецькийдоговір про дружбу і кордони, підписаний 28 вересня 1939 р. Згідно з домовленістю кордон пройшов по так званій «лініїКерзона», визначеній Верховною Радою Антанти у 1919 р. БільшачастинатериторіїЗахідноїУкраїниувійшла до СРСР. Ряд українськихетнічнихтериторій, зокремаЛемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя (приблизно 1,2 млн чол.), зізгоди Й. Сталінаопинилисяпіднімецькоюокупацією.
-
Що ж дав радянський режим західнимукраїнцям? Модель суспільно-економічнихперетворень в цих областях булаприблизнооднаковоюїїсуттюбула активна радянізаціяабо, за твердженнямюристів, зокрема О. Шевченка, цебулонасадженнятоталітарно-феодального комунізму. Характерними рисами йогобули:1) пануваннядержавноївласності на засобивиробництва,2) відчуженнявиробникавідзасобіввиробництва і результатівсвоєїпраці,3) напівпримусовий, а в окремихгалузяхвиробництвапримусовий характер праці,4) відсутністьринковихвідносин,5) низькийрівеньнауково-технічногопрогресу,6) узурпація народного суверенітетупартійно-державною бюрократією,7) регламентаціяусіх сфер життясуспільства,8) монополіяоднієїпартії та їїідеології,9) формальнепроголошення і фактичнавідсутність прав і свобод людини,10) наявність сильного репресивногоапарату,11) придушенняінакомисленнявсерединікраїни,12) експансивназовнішняполітика, щоспирається на могутнійвійськово-промисловийпотенціал.
-
Першими кроками нового радянськогокерівництвабулоутвердження державно-політичного і територіального статусу ЗахідноїУкраїни. Для наданняцьомупроцесові демократичного характеру 22 жовтня 1939 р. булиорганізованівибори до НароднихЗборів. Населеннязмусилиголосувати за єдиний список кандидатів, якіпідтримувалиприхідрадянськоївлади. Тому не дивно, щоблизько 93 відсотківвиборцівпроголосували так, як того вимагав режим. Зрозуміло, що до нового «парламенту» ЗахідноїУкраїни не увійшовніхто з тогочаснихукраїнськихнаціональнихполітичнихдіячів.У Львові 26—28 жовтня 1939 р. відбулисяНароднізбори. На них булоприйнято три головнідекларації:- впровадженнярадянськоївлади в ЗахіднійУкраїні,- про конфіскаціюпоміщицьких та монастирських земель і про націоналізаціюбанків та великоїпромисловості,- про входженняЗахідноїУкраїни до складу УРСРНезабаромпісляцього до МосквиприбуладелегаціяНароднихзборів з проханням про возз'єднанняЗахідноїУкраїни з УРСР, яке 1 листопада 1939 р. булозадоволено.Верховна Рада УРСР 15 листопада 1939 р. прийнялаЗахіднуУкраїну до свого складу. В ухваліГалицькоїасамблеївід 19 лютого 1991 р. «Про єдністьукраїнських земель» підкреслюється, що правовою основою входженнязахідноукраїнських земель до складу України треба вважати не рішенняВерховної Ради, а Акт Злуки УНР від 22 січня 1919 р.У ціломуукраїнськенаселеннясприйняловпровадженнярадянськоївлади з полегшенням, розцінюючийого як ліквідаціюбагатовіковогопольськогопануванняПевнепрагнення до співпраці з новою владоюспостерігалосясередінтелігенціїДіячірізнихполітичнихпартій і організацій створили Допомоговийкомітет на чолі з К. Левицьким, який повинен бувпредставлятиінтересиукраїнськогонаселенняГаличиниДепутаціяКомітетувідіменінаселеннязапевнилавладу в лояльності і готовності до співпраці
-
Деякіполітичні заходи радянськоївладибулиспрямовані на розвитокзахідноукраїнського краю і принесли населеннюпевніполіпшення. Зокрема, багатобулозроблено для українізації та зміцненнясистемиосвіти. До середини 1940 р. у ЗахіднійУкраїніналічувалосьблизько 6900 початковихшкіл, з них 6000 — українськихУкраїнськамова стала мовоювикладання у перейменованому на честь Івана Франка Львівськомууніверситеті. Помітнополіпшилосьмедичнеобслуговуваннянаселення, насампередсільського. Чи не найпопулярнішимкроком стала експропріаціяпольськихземлевласників.Як уже зазначалося, розпочатіперетворення в західних областях Українимали на метізрівнятиіснуючий тут соціально-економічний лад з тим, щобувутворений у РадянськомуСоюзі. Однак та ейфорія, щоохопилазахіднихукраїнців у першіпісля «возз'єднання» дні, поступово стала спадати. Дедалівідчутнішим ставало гнобленнятоталітарноїдержави, яка відразурозпочалазнищуватитітрадиціїполітичного, національного та культурного життя, якізахіднаінтелігенція створила, розвинула і зберегла в умовахпануванняіноземнихрежимів. Розпускалисяполітичніпартії, культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та іншітовариства, припинялисяокреміукраїнськівиданняТакаліквідаційнакампаніясупроводжуваласьарештами та депортацією на Східгромадсько-політичнихактивістів.З часом почали виявлятисянепривабливісторони перших радянських реформ. Так, булооголошено, щоземлі, експропрійовані у польськихземлевласників і «віддані» найбіднішим селянам, теперпідлягаютьколективізації. Післяцьогобагато селян, які з самого початку з пересторогоюставилися до нового режиму, відвернулисявідньогоВиходячи з того, щобільшістьзахіднихукраїнцівприхильно ставились до церкви, радянський режим спочаткувпроваджуваввідноснонезначніобмеженняїїдіяльності. Протепоступово вони набували все наростаючихмасштабівРадянськівласті заборонили викладаннярелігії в школі, посилилиантирелігійну пропаганду. Маючи за собою двадцятирічнийдосвідборотьби з релігією, радянський режим здійснивдепортаціюзначноїчастинисвящеників до Сибіру, Заполяр'я, Північного Казахстану. Цестосувалось як греко-католицької, так і православноїцерков.
-
Наприкінці 1940 — навесні 1941 р. відомствоЛаврентіяБеріївиявиловинятковупродуктивністьпраці. Виправно-трудовіколонії та трудовіпоселеннявміщувалиблизько 1,2 млн депортованихжителів з приєднанихзахіднихрегіонів (польськийісторик В. Студницькийназиває цифру 1,8 млн). За даними митрополита А. Шептицького, з однієїтількиГаличинибулодепортовано 400 тис. українців. Це означало, щокожендесятий житель регіонубуврепресований. Червонийтерор, розгорнутийбільшовиками в цьомурегіоні, фізичне й моральнеспустошення, пережитемісцевимнаселенням за неповні два роки, спричинили те, щобільшість жила надією на швидкийкінецьрадянськоївлади і чекала приходу німців.28 червня 1940 р. СРСР змусивРумуніювіддатиБессарабію та Буковину 2 серпняВерховна Рада СРСР вирішилавключитиПівденнуБуковину та Північну і ПівденнуБессарабію до УРСР, а з рештиБессарабії і колишньоїМолдавської АРСР утворитиМолдавську РСР Суспільно-економічні і національніперетворення на Буковині та Бессарабіїбули такими самими, як і в ЗахіднійУкраїні.Разом з тим, як свідчатьподальшіподії, «механічне» з'єднання земель ще не означаєрозв'язаннянаціональноїпроблеми. Приєднання «по-сталінськи» дало змогузахіднимукраїнцямознайомитись з радянською системою, яку вони сприймали негативно. Багато з них зробиливисновок, щоцієївлади будь-якоюціною треба уникати.
-
Лаврентій Берія
Радянський державний і політичнийдіяч, за посередництвомякогопроводивсятероррадянського народу. Входив у найближчеоточення Сталіна. Голова НКВС (1938–1945), Генеральнийкомісардержавноїбезпеки СРСР (30 січня 1941 — 6 липня 1945), Маршал Радянського Союзу (9 липня 1945), Герой СоціалістичноїПраці (1943), лауреат Сталінськоїпремії (1949). Був куратором найважливішихгалузейоборонноїпромисловості, в тому числівсіхрозробок, якістосувалисьстворенняядерноїзброї. Післясмерті Сталіна вже у червні 1953 Беріябувзарештований за обвинуваченням у шпигунстві і змові з метою захопленнявлади. За офіційнимповідомленням, розстріляний за вироком суду у грудні1953 р. Хочаймовірнобуввбитийодразупіслячипід час арешту у червні 1953 р.
-
Як уже зазначалось, відповідно до пакту Молотова—РіббентропатериторіяЛемківщини та Холмщини, населена українцями (більш як 0,5 млн), булаокуповананімцями і ввійшла до складу Генерального губернаторства. Окупаційний режим, який установили тут загарбники, не на багатовідрізнявсявід того, щобуввстановленийнімцями в окупованихкраїнахЗахідноїЄвропи. Однакпорівняно з тим, щоробилифашисти через кількароків в окупованійРадянськійУкраїні, вінбувменшжорстокий. Щоцеозначає? Насампередслідзазначити, щобулапомітноюактивізаціядіяльностіукраїнських громад, чомусприялиполітичнібіженці з Галичини, створеннякомітетівсамодопомоги, якіоб'єднуютьсянавесні 1940 р. і утворюють у КраковіУкраїнськийЦентральнийКомітет (УЦК) підкерівництвомВолодимираКубийовича. Комітет як заклад соціальноїдопомогипровівзначну роботу (в рамках того, що дозволяв режим), спрямовану на організаціюохорониздоров'я, освіти, допомогихворимтощо.Завдякийогодіяльностімайже в усіхмісцевостях, де проживали українці, булиорганізованіукраїнськішколи, кооперативи, молодіжнігрупи. У Краковібуло засновано видавництво. З початком німецько-радянськоївійни і окупацією фашистами Галичинидії УЦК поширились і на цітерени. Діяльністькомітету часто полегшувалавипробуваннявійни та німецькоїокупації. Усе церобилось з дозволунімців і створювалоілюзіюлояльності режиму до українськогонаселення .У березні 1939 р. угорськізагарбники скинули уряд Августина Волошина і захопилиЗакарпаття. Близько 550 тис. українцівцьоготеренуввійшли до складу Угорщини і залишалисьоднією з и частинпротягомусієївійниПолітикаугорського уряду щодоокупованихтериторій однозначна — мадяризація. ОбіцянкинадатиЗакарпаттюавтономіюніхто і не збиравсявиконувати. Розпочинається широкий наступ на українофілів. За данимизахіднихдослідників, близько 30 тис. утекли до сусідньоїГаличини, де багатьох з них буловідправлено до Сибіру. Забороняютьсявсіукраїнськіорганізації та видання. Офіційностверджувалось, щомісцевенаселенняявляє собою окремийрусинський народ, якийпротягомвіківмаворганічнізв'язки з мадярами. Протягомвійнийшовпроцесзанепадуукраїнськоїкультури, посиленняекономічноїексплуатаціїЗакарпаття.
-
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
Іще до початку Другоїсвітовоївійнинаціональнийрух, представлений. Організацієюукраїнськихнаціоналістів, бувсуттєворозколотий. Післявбивства у травні 1938 р. лідераорганізації Є. Коновальцясуперечки в середовищі ОУН загострюються. Йшлося про стосункиміж Проводом ОУН (А. Мельник, Я. Барановський, М. Сціборський та ін.), якийочолив А. Мельник, і членами Крайовоїекзекутиви, лідеромякоїбув С. Бандера. Суттєвихрозбіжностей у принциповихпитанняхміж ветеранами із закордонного проводу та молодимигалицькими радикалами не було. Вони підтримувалиосновнідогмиукраїнськогоінтегральногонаціоналізму. Однакїхрозділялирізніпідходи до питань тактики.За свідченнямдослідників з українськоїдіаспори, у спогадахбезпосередніхучасників тих подійіснує ряд версій з приводу розколу в ОУН. Здебільшогоцесуперечливітвердженнязалежновідсимпатійчиантипатій до С. Бандеричи А. Мельника. Один з відомихписьменників С. Процик писав, що у питанні про розкол в ОУН існує «безлічобвинуваченьконцепційного, психологічного, персонального, морального та етичного характеру. Головнимирозбіжностямиміждвома ОУН булиполітично-стратегічні засади щодо постановки боротьбисеред хаосу другоїсвітовоївійни».Молодізахідноукраїнськірадикали, якихочолив С. Бандера, звинувачували А. Мельника в нехтуваннізв'язків з організаціями, що активно діяли в ЗахіднійУкраїні, у нерішучості, пасивності, опортунізмітощо. Вони вимагаливідлідерівзвільнитиполітику ОУН від будь-якогоорієнтирулише на одну державу (зокрема, Німеччину), налагодитиконтактиіззахіднимикраїнами. Члени проводу ОУН, люди старшого віку, схилялися в основному до більшпоміркованихдій. Крім того, за деякимиданими, розгортанню та поглибленнюконфліктусприяло те, щопід час німецько-польськоївійнибандерівцінібитозахопилидокументипольськоїрозвідки і встановилипричетністьчленів проводу ОУН до співпраці з польськоюрозвідкою.
-
У серпні 1939 р. у Римівідбуласяконференція, на якій вождем ОУН булопроголошено А. Мельника 10 лютого 1940 р. у Кракові С. Бандера скликав конференцію, яка відкинуларішенняРимськоїконференції. Відтодіставсярозкол в ОУН. Кожнеугрупованняоголосило себе єдинимзаконним проводом ОУН. Молодіжнабільшість, яка підтримувала С. Бандеру, стала називатись ОУН-Б, чи ОУН-Р (революційне), або просто бандерівцями, а прибічники А. Мельника — ОУН-М, абомельниківцями. З того дня існуваливжедвірізнінаціоналістичніорганізації, якімалиоднаковуназву, проте часто протистояли одна одній.Якоюбулаполітичнапрограма ОУН Бандери? З початком радянизаціїзахіднихукраїнцівКрайоваекзекутиварозробила план діяльності за нових умов, де на перше місцебуло поставлено розбудовумережі і дії ОУН на всійтериторіїУкраїни, щоопиниласяпідбільшовиками, широкуреволюційнуборотьбу при поширеннівійни і активнупротиакцію на випадокмасовогознищеннябільшовикаминаціонального активу.У грудні 1940 р. було видано «МаніфестОрганізаціїукраїнськихнаціоналістів», де проголошувалось, щосвіт, заснований на насильстві над народом, перебуває на межі краху під ударами борців за волю СРСР як одна з імперійпоневолюєбагатоіншихнародів, а отже, маєрозвалитися. Відіменіукраїнського народу ОУН-Б очолює «боротьбу за свободу народів та людини», «протибільшовизму, щодовівнаціонально-політичний, релігійний, культурний, соціальний і господарськийгніт до крайніх меж».Щостосуєтьсясоціальноїпрограми, то в нійпідкреслювалось, щоукраїнськінаціоналістиборютьсяпроти «приниженнялюдини», збідніннягромадян, ущемлення прав жінкипід приводом рівності, одурманеннядітей пропагандою сталінського режиму, терору, депортації, екологічногограбункуУкраїни та іншихпригнобленихкраїн, рабства в колгоспахтощо
-
Докладнішупрограмуподальшоїборотьби ОУН-Б проголосила на Другому зборі, щовідбувся у квітні 1941 р. Рішення Проводу ОУН (ОУН-Б) буливикладені в «Політичнихвказівках» і мали бути реалізовані у разівійниміжнацистськоюНімеччиною і СРСР.У 1940 р НКВС вдалосяздобутиінформацію про керівні кадри та окреміосередки ОУН, щопризвело до численнихарештів і завдалоукраїнськомупідпіллюболісного удару. Довершеннямакції став великий судовийпроцес, щовідбувся у Львові в січні 1941 р. Абсолютнубільшістьсеред 59 засуджених становила молодь. Післянаполегливихпроханьвідомихгромадськихдіячів, зокремаКирилаСтудинського, ПрезидіяВерховної Ради Радянського Союзу (звичайно, не без певногополітичногорозрахунку) замінилачастиніпідсуднихнайвищумірупокарання на 10 роківув'язнення.Отже, з початком війни ОУН булаєдиноюорганізацією, яка продовжилаборотьбу з окупаційним режимом. Разом з тимрозкол в ОУН завдаввеликоїшкодинаціоналістичномурухунапередодні великих воєннихвипробувань.
-
ПОЧАТОК НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБОРОНИ КРАЇНИ
22 червня 1941 р. фашистськаНімеччина без оголошеннявійни напала на Радянський Союз. Мобільніугрупуваннянімців «Північ», «Центр» і «Південь» швидкопросувались у напряміЛенінграду, Москви та КиєваМайже через місяць фронт стратегічногонаступугітлерівськихвійськдосяг 3000 км. при глибині 400—600 км. За три тижні 28 радянськихдивізійбулоповністюрозгромлено, а ще 72 дивізіївтратили 50 і більшевідсотківособового складу, тобто 3/5 війська (850 тис. чол.), щоперебували у західних округах Втрати становили 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гарматНезважаючи на численніфактимасовогогероїзмубійців та командирів, Червонаарміявідступала. До серединилипняокупантизахопилиГаличину, ЗахіднуВолинь, Буковину, Бессарабію, а до серединисерпня — все Правобережжя.У чому ж полягали причини стратегічнихпоразокрадянськихвійськ? їхбагато, вони складні і неоднозначні, як і їхоцінка. Про деякі з них уже йшлосявище. Крім того, це і загальніпрорахункирадянськогокерівництва в оцінцівоєнно-політичної обстановки, переоцінказначеннярадянсько-німецькихдоговорів 1939 р. Навіть у передденьвійнирадянський уряд запевняв народ, щоНімеччина буде дотримуватисьдомовленостей про ненапад.
-
У більшостілітературнихджерел і сьогодністверджується, що головною причиною булараптовістьфашистського нападу. Однакслідзазначити, щоякщобулоценесподіванкою, то швидше для народу, ніж для керівництвакраїни. Ще з середини 1940 р. відрадянськихрозвідниківіз-за кордону почали надходититривожнісигнали про серйознінаміринацистського уряду порушитирадянсько-німецькийдоговір про ненапад. З квітня 1941 р. такаінформаціянадходилаблизько з 40 точокземноїкулімайжещодня. В багатьохвипадкахповідомленнябули максимально точними (термін нападу, чисельністьвійськ, основнінапрямитощо). Однак Й Сталінігнорувавціповідомлення Велика гра, зазначав М. Коваль з цього приводу, на кінякоїбуло поставлено долю СРСР, для азартного гравцяСталіна, котрий, повіривши у власнунепогрішимість, замкнув на собі всю владу в країні, закінчиласьпрограшем. Для народу, і без того вжеослабленогополітично і духовно сталінськимтерором, спантеличеногонезграбнимийогозовнішньополітичнимиманевруваннями, починаєтьсянайбільша в історіїтрагедія.Звичайно, серед причин невдачслідзазначититакож те, щофашистськаНімеччина, завоювавшибільшучастинуЄвропи, разом ізсвоїми союзниками, воєнно-економічнимпотенціаломзначноперевершувалаРадянський Союз. їїарміябуланалежновідмобілізована, мала значнийдосвідведеннябойовихдій, мала кращуукомплектованість, більшдосконалі і в достатнійкількостівоєннутехніку та озброєння.
-
Українськийнапрямнацистськекерівництвовважало одним з ключових Не випадково 18 серпня 1941 р. фюрер припиняєнаступ на Москву і визначаєнапрямголовнихударів — Київ і Ленінград. Цебулозумовленоекономічними, воєнними і морально-політичнимичинниками. Зокрема, захопленняУкраїнисуттєвопідриваловоєнно-промисловийпотенціал СРСР і забезпечувало. Німеччинузначними ресурсами для веденнявійни. Воностворюваловигідний плацдарм для подальшогонаступу. ВзяттяКиєва, на думку фашистськихідеологів, могло підняти рейтинг Німеччини на міжнароднійарені, посилитипереможний дух у своїхвійськах і настроїпоразки у Червонійармії.Головною воєнно-політичноюподієюлітньо-осінньоїкампанії 1941 р. в Українібула оборона Києва. Вона тривала з серединилипня до кінцядругоїдекадивересня Для того щобзламатиопірзахисниківКиєва, німецькекомандуваннязмушенебулозняти з московськогонапрямузначнісили і повернутиїх на ПівденьГітлерівцівтратилипідстінамиукраїнськоїстолиціпонад 100 тис. чол. ПісляпроривунімцямиПівденно-Західного фронту захисникиКиєваопинилися перед загрозоюоточення. Незважаючи на реальніобставини, Й. Сталін не дозволив своєчаснийвідхід наших частинСитуація переросла у великомасштабнутрагедіюЛіквідувавшипідУманнюдвіоточенірадянськіармії, німецькіброньовані «кліщі» зімкнулисяпідПолтавою В. полон потрапилоблизько 660 тис. чол., з них 60 тис. командирів. При спробівирватисьізворожогокільцязагинуликомандуючий фронтом М. Кирпонос, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмістренко та групагенералів.До найбільшихвоєннихоперацій 1941—1942 рр. на територіїУкраїниналежить оборона Одеси, щотривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогуПівденному фронту відійти за Дніпро і організувати оборону. НаприкінцівересняЧервонаарміязмушенабулазалишити Одесу.
-
ПіслярозгромунімцівпідМосквою в грудні 1941 р. створюютьсяпевніумови для контрнаступурадянськихвійськГенеральний штаб пропонує план операції на весну і початок літа 1942 р. В його основу булопокладеноактивнустратегічну оборону, накопиченнярезервів, а потімрішучийнаступ. ОднакВерховнийголовнокомандуючийзмусив провести наступальніоперації в Криму, підХарковом і ще на кількохнапрямах.У лютому—квітні 1942 р. післятрьохневдалихспробпрорвати оборону німцівКримський фронт переходить до оборони. Наступ ударного угрупуваннянімцівпризвів до захоплення ними Керченськогопівострова та Севастополя.Поразкоюрадянськихвійськзавершивсятакожрозпочатий 12 травня 1942 р. наступ на харківськомунапрямі. Поганаорганізація, недостатнєматеріальнезабезпечення, багатотактичнихпомилокпризвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців). Провівшинавальнийнаступ на воронезькому і сталінградськомунапрямах, фашистськіармії в липні 1942 р завершили окупаціюУкраїни.
-
ОУН І НІМЕЧЧИНА. ФАШИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ
З ініціативи ОУН в складінімецькоїарміїбуло створено двіукраїнськівійськовічастини «Нахтігаль» і «Роланд». Провідвважав, що вони стануть у майбутньому ядром збройних сил Українськоїдержави. Крім того, обидвінаціоналістичніорганізаціїстворювали. Похіднігрупи ОУН, якіналічувалиблизько 7000 добре навченихосіб Вони малиохопитисвоєюдіяльністюусютериторіюУкраїни У визначених районах. Похіднігрупистворювалинаціоналістичніорганізації і встановлювалиукраїнськудержавнувладуУкраїнськеправліннязапроваджувалось у 11 областях.30 червня 1941 р. у Львові ОУН-Б проголосила створенняУкраїнськоїдержави. Було сформовано УкраїнськеДержавнеправління — крайовувладу на чолі з Ярославом Стецьком. Ціакції проводились без погодження з керівництвомНімеччини. На початку липня 1941 р. німці заборонили діяльністьправління, заарештувалийогокерівників. Саметодібулипроведенімасовіарештичленів ОУН (15 керівнихдіячів і близько 300 членів) і кинуто їх до концентраційнихтаборів. За відмовускасувати акт незалежностібувтакожарештований С. Бандера, якийперебував в концтаборі Заксенхаузен до вересня 1944 р.У директивіполіціїбезпеки СД № 12/41 під грифом «секретно, державноїважності» зазначалось «Всіактивістибандерівськогорухуповиннінегайноарештовуватись і післяретельногодопитумають бути ліквідованіпідвиглядомграбіжників».У вересні 1941 р. підрозділи СС заарештували і стратилибільшістьчленівпохіднихгруп. Через два місяці накинулись також на ОУН-М Булорозгромленоїїкиївськуорганізацію, розстрілянопонад 40 провіднихчленів, у тому числіпоетесуОленуТелігу, закритопопулярну газету «Українське слово».
-
Яросла́вСтецько́
Активнийдіяч ОУН. З 1941 р. — перший заступник провідника ОУН-Б С. Бандери. У 1942–1944 рр. перебував у німецькомуконцтаборіЗаксенгаузен. Післязвільненнякерувавантибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН-Б.
-
Олена теліга
Українськапоетеса, літературний критик, діячукраїнськоїкультури, діячка ОУН.
-
Репресії гестапо набувалидедалібільшихмасштабів. У Миргороді на Полтавщинірозстріляно заступника Крайовогопровідника ОУН МиколуЛемика, в Житомирі — членівобласного Проводу ОУН В Хому і М. Кравця, в Києві — В. Щирбу і О. Сидницького. Від рук німецькоїполіціїзагинули в Кривому Розі Г. Максимець, С. Шерстюк, на Волині — Г. Максим'юк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) — М. Любик та ін. Слідпідкреслити, щорепресії проходили у більшостірегіонівУкраїни. Цесвідчить про те, що мережа оунівськихорганізаційбулапоширенамайже по всійдержаві, а не тільки в західноукраїнськихтеренах.Відтоді ОУН переходить у підпілля і розпочинаєпідготовку до активнихдійпроти фашизму/Якою ж буланацистськавлада в Україні?Насампередпотрібнозазначити, що з початком війни в планах німцівщодомайбутньогорозвиткуукраїнських земель відбулисякардинальнізміни. В роботіствореногоще в середині 30-х роківзовнішньополітичного бюро НСДАП підкерівництвом Розенберга українська проблематика займалаодне з перших місць. Відповідно до концепції «свідомогоєвропеїзму» необхіднобулороздробити народи регіону за національнимиознаками, нацькуватиїх один на одного, а потім легко підкорити. Саме тому Розенберг спочаткупропагувавідею формально самостійних, протефактичнозалежнихвід рейху держав в Україні та на Кавказі, що могли бути створені для протидіїослабленійросійськійдержаві.
-
Однакнаприкінці 30-х роківвідбуваєтьсяпевнаеволюціяпоглядівГітлеращодостворенняпід протекторатом Німеччини «ВеликоїУкраїни». З початком війнипротиРадянського Союзу економічніінтереситретього рейху почали різкодомінувати над політичнимирозрахунками.Згідно з економічноючастиною плану «Барбаросса» першим завданням є якнайшвидшездійсненняповногопродовольчогопостачаннянімецькихвійськ за рахунококупованих областей. Безумовно, що одним з ключовихоб'єктівпограбуваннябулаУкраїна. Щостосуєтьсядовгочасноїперспективи, то тут визначались два етапи. Перший — розрахований на періодвійни — цемаксимальневикористанняекономічних і трудовихресурсівзавойованих на Сходітериторій, насампередпродовольстваУкраїни та нафти Кавказу. Другий — забезпеченнядомінуваннянімецькоїнації на окупованійтериторії. Відповідно до «Генерального плану Ост» це означало фізичнезнищенняслов’янськихнародів, частковеонімечення «нордичнихгрупнаселення», що є у складі СРСР, підривбіологічноїсилислов'янськихнародів, масовідепортаціїнаселення (переселення 65 відсотківукраїнцівізЗахідноїУкраїни до Сибіру), переселеннянімців на окупованіземлі і створеннясистемиозброєнихселянськихпоселеньколоністів, безпосередньопідпорядкованих СС тощо.Як же на практицінімецько-фашистський режим виконувавзавданнящодоосвоєннязавойованого «життєвого простору»?З самого початку німецькаполітика тут мала ознакиокупації і носила колоніальний характер Українськіземлібулирозділені на окремічастини, зокрема, дистрикт Галичинаприєднано до ГенеральноїГубернії, РейхскомісаріатУкраїна, територіїпіднімецькимвійськовимуправлінням, підрумунськоюокупацієюбулаПівнічнаБуковина і частинаПівнічно-СхідноїУкраїни, включаючи Одесу, названуТрансністрією, і Закарпаття — в складіУгорщини. Такідіїсвідчили про переконливістьнацистськогокерівництва в тому, що «України не існуєцевсього-на-всьогогеографічнепоняття».
-
Як уже зазначалося, українськенаселення, насампередзахіднихрегіонів, прихильнозустрілонімців, вбачаючи в них визволителіввідсталінського режиму Цісподіванняживилисятакожтим, що на українських землях, якіувійшли до Генерального губернаторства, німці дозволили відкритиукраїнськішколи, культурнітовариства, ожило релігійнежиттяВиникликомітетидопомоги 1 підтримки для біженців, щоприбували з СРСР «В ційатмосфері, — зазначав один з провідників ОУН Л Ребет, — німецькаполітикавидаваласяприхильною для українськоїсправи, і в громадськійдумці наших емігрантівутворилосяуявлення, щонімці є справжніми нашими союзниками».Нацистським правителем найбільшоїокупованоїтериторіїУкраїни — РейхскомісаріатУкраїни — булопризначеноЕріха Коха, адміністратора, відомогосвоєюжорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слав'ян. Післяпризначення, у зверненні до свого штабу він говорив «Мене знають як жорстоку собаку. Саме тому мене призначенорейхскомісаромУкраїни Наше завданняполягає у висмоктуванні з Українивсіхтоварів, якіможназахопити, без огляду на почуття і власністьукраїнців. Панове, я чекаювід вас найсуворішогоставлення до місцевогонаселення».Німцізапровадили на окупованихтериторіяхжорстокийокупаційний режим з поліцейськимтероромУкраїнубулоперетворено на німецькуколонію, яка входила в німецький «життєвийпростір» і стала джереломхарчів і робочоїсили, адже 85 відсотківусьогопостачанняНімеччини продуктами з території СРСР було з України. З 2,8 млн чол., в основному молоді, примусововідправлених на роботи до Німеччини, 2,4 млн були з України.Пограбуваннявідбувалося з німецькоюґрунтовністю і педантичністю. Була створена система грабіжницькихзаготівельнихорганів. Найбільшимбуло «Центральнетовариство Сходу», яке мало 30 комерційнихвідділів з 200 філіями на місцях «Товариство» здійснювалооблік, вилучення і переробкуусієїсільськогосподарськоїпродукції на окупованійтериторії.. У йогоопераціях брали участь 250 німецькихсільськогосподарськихфірм. За даними О. Бойка, від початку окупації до березня 1944 р. тількизавдяки «зусиллям» «товариства» з Українибуловивезено 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. м'яса та мільйони тонн іншихпродуктів, для перевезенняякихбулозадіяно 1418 тис. вагонів.
-
Для інтенсивнішоїексплуатаціїнаселеннянімцізберегликолгоспну систему Приватна торгівля, за виняткомбазарів і українськоїкооперативноїорганізації, була заборонена. Промисловістьнімці не відбудовували, за виняткомгалузей, пов'язаних з видобуваннямдеякихвидівсировини.Усікультурнітовариства, зокрема «Просвіта», булиліквідовані. Допускалась тільки початкова освіта, чотирикласнішколи. Закритонаукові установи, бібліотеки, музеї, театри. Преса (близько 115 часописів) перебувалапід контролем німецькоїадміністрації.Людствоніколи не забуде і не пробачить фашистам масовогознищеннянаселення. Масовийтерорпротиукраїнського народу німцізастосовувалище з більшоюжорстокістю і в більшихрозмірах, ніж в іншихокупованихкраїнах. Відділи СС знищувалицілі села.У жовтні 1941 р. Україна і вся Європаспізнала свою першу Хатинь село Обухівку на Полтавщинібуло спалено, а все населеннярозстріляно. За час окупаціїподібніварварськіакції фашистами булипроведені у 250 населених пунктах республіки.Майже 3 тис мирнихжителівзнищилигітлерівці у м Берестечку. Очевидцірозповідають, щофашисти закопали напівживих людей, над якимищедовговорушилася земля У вересні 1941 р. у Львовібуловпершезастосованоавтомобілі — газовікамери, в якихжертви умертвлялись під час рухувідпрацьованими газами.
-
На територіїУкраїнинацисти створили 50 гетто і понад 180 великих концентраційнихтаборів. Тільки за кількамісяцівокупаціїгітлерівцізамордувалиблизько 1 млн євреїв. Нелюдськимбулоставленнянацистів до радянськихвійськовополонених. У першішістьмісяціввійни до полону потрапилимільйоничервоноармійців. Впевнена в перемозі, поспішаючиліквідувати «надлишок» слов'ян, нацистськавладапозганялаполонених в оточені колючим дротом табори, де вони вмираливід голоду, холоду, хвороб. Нерідкоїхстрачували. Як наслідок, з 5,8 млн радянськихполонених, щопотрапили до рук німців, загинулоблизько 3,3 млн, із них майже 1,3 млн українців.Найбільшекстремальних форм набувнацистський режим у РейхскомісаріатіУкраїни. В рядііншихокупованихрегіонівнімці поводились не так жорстоко, зокрема в Галичині, яка стала частиною Генерал-губернаторства. Щоправда, і тут проводилось багато таких ненависнихзаходів, як вивіз до Німеччини, експропріаціяпродуктів на селі. Проте на відмінувідспіввітчизників на Сході галичанам дозволили утворити у Львовіпредставницький орган — Українськийземельнийкомітет, якийочолив Кость Паньківський. У березні 1942 р вінперейшов у підпорядкування УЦК.Іншаперевага, якоюкористувалисягаличани, полягала в наявностісистемипочаткової, середньої та професійноїосвіти. Вони мализмогутакож в обмежених масштабах організовуватикооперативи та проводитикультурнудіяльність. Усіключовіадміністративні посади обіймалинімці, однак у місцевомууправлінніукраїнцямвіддаваласьперевага перед полякамиУ східних районах України, якіперебувалипідюрисдикцієювійськових, ситуаціябулаподібна до становища в Рейхскомісаріаті, за винятком того, що тут поліцейськийтерор не був таким всеохоплюючим і навіть допускалось існуваннядеякихукраїнськихцивільнихорганізацій.У районах, якізнаходилисьпідрумунськоюокупацією, режим бувбільшліберальним — не було такого терору, дозволялась торгівля. Однакенергійнопридушувалисьвсілякі прояви українськогонаціоналізму Влада чітковиконувала наказ Антонеску «Брати на зайнятихмісцевостях все, щопотрібно, все, щоможливо, без всяких церемоній».
-
Перші кроки в напряміколонізаціїукраїнських земель булиздійснені у 1942 р За даними О Бойка, у цей час у 486 українських селах проживало 45 тис німецькихколоністів У липні 1942 р Гітлер переносить свійгенеральний штаб ізРастенбурга в околиціВінниці У грудні 1942 р післявиселеннямісцевогонаселення на території 500 км2, щоохоплюєчастинуВінницької та Житомирської областей, було створено «німецькупереселенську округу Хегевальд», у якій проживало 9 тис чол. Цебулосвоєріднемістечкоколонізаційного потоку.Жорстокою і необачноюбулаполітиканацистів в Україні Як зазначаютьісторикидіаспори, рідко коли окупаційна держава так швидко й невідворотнонастроїла б проти себе спочаткудоброзичливечипринаймнінейтральненаселення, як цезробилинацисти в Україні На думку О Субтельного, неспроможністьнімцівефективновикористатипротирадянського режиму неросійські народи, зокремаукраїнців, булаоднією з їхніхполітичнихпомилок у війні.Перш ніж перейти до висвітленняруху опору, потрібносказати про співпрацюпевноїчастиниукраїнськогонаселення з німцямиБільшістьукраїнцівзмушенабулапідкоритисяокупантам і пасивновиконуватинімецькінакази Разом з тим невелика частинанаселення активно, усвідомленоспівпрацювала з окупантамиЯвищецемаєназвуколабораціонізм.Більшістьукраїнськихколаборантів — церепресованірадянськоювладою, ідеологічні фанатики чиантисемітиЩоправда, їхбуло не більше, ніжсередросіянчиіншихнародівокупованихкраїнСпівробітництво з німцямизводилось до участі в органах місцевоївладиабоконтрольованоїнімцямидопоміжноїполіціїСередмайжемільйонаколишніхрадянськихгромадян, які в 1944 р були в німецькійармії, українці становили близько 220 тис.На відмінувіднародівокупованоїЗахідноїЄвропиукраїнцямбуло не завждизрозуміло, кому зберігативідданістьсталінськомучипольському режимам В умовахтотальноївійни для звичайноїлюдинивезіннямвжебулозбереженнявласногожиття І коли стояла ділема — житичизагинути, певначастинаукраїнцівціноюколаборацюналізмурятуваласобіжиття.
-
Потрібнотакожпам'ятати про позиціюрадянського уряду щодополонених. Міжнародну угоду щодовійськовополонених СРСР не підтримав. Й. Сталін заявив, щоцезрадникибатьківщиниХочасамезавдякидіямсталінськогокерівництвабільшість з них і попала в полон У разіякщокомусь з таких «зрадників» вдалосявтекти з полону, то їхчекалиабовідповіднірадянськітабори, абоштурмовібатальйони, де вони маликров'юзмити свою «зраду» Абсолютна більшістьвійськовополоненихзагинула.Щедовгопіслязакінченнявійни в особистих листках та інших документах, якіобов'язковозаповнювались при прийнятті на роботу, буливідповідніпозиціїчибувхто з родичів у полоні7, чибув на окупованій території7, чи є родичі за кордоном7 Позитивна відповідь — це клеймо про неблагонадійністьЖорстокість і безкомпромісністьполітикиокупантіввикликаламасовийопірсереднаселення. Виникпідпільнийрух. Підпільнірадянські та націоналістичніорганізації, а на північномузаходіпольськімаливласніпартизанські загони Особовим складом буликолишнічервоноармійці, комуністи, українськінаціоналісти, євреї, втікачі з полону До них приєднувалисьті, хто просто шукавнагодивиступитипротинацистівЗосереджувалисьпартизани в основному в лісахВолині, на Поліссі та в Карпатах.
-
БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ
Першіпартизанські загони українськихнаціоналістіввиникли на Поліссі і Волиніїхорганізатор — Тарас Боровець — (псевдонім Бульба), місцевийукраїнськийдіяч, близький до уряду УНР у Варшаві 3 початком німецько-радянськоївійнивінсформувавзбройнийпідрозділпідназвою «ПоліськаСіч», пізніше УПА. До нього на цьомуетапі входили особи, які з різних причин були не задоволеніРадянськоювладоюПідрозділ брав участь у знищеннірадянськихоточенців і невеликих підрозділівЧервоноїармії.Восени 1941 р фашисти, впевнені в своїйперемозі, не приховувалисвогоставлення до підкорених «другосортних» народів, навітьякщо вони булиїхніми союзниками Тим більше, щоватажок «ПоліськоїСічі» не хотів бути маріонеткою в їхніх руках У зв'язку з цимнадійшлорозпорядженнярозпуститиці загони Однакбільшачастинавояків не склализброї і продовжилиборотьбутепер уже і з німцями. Діючималимивідділами, вони співпрацювали з бойовиками ОУН, які набирали силу в мірузростаннянімецькоготерору «ПоліськаСіч» на той час охоронялаукраїнськенаселеннявіднімецькихграбежів, карала жорстокунімецькуадміністрацію, знищуваланімецькігосподарські установи, роздаючиїхмайно та реманентнаселенню.Влітку 1942 р цієюформацієюзацікавилась Москва, виславши на аереговори полковника А ЛукінаВінзапропонувавпідтримкузброєю, якщо «ПоліськаСіч» розгорнетерористичнудіяльністьпротинімців. Саметодінімціпропонувалиїй перейти на поліцейськіформації для боротьбипротибільшовицьких партизан. Однакні Москва, нінімці не хотілиприставати на політичнівимоги — визнаннясамостійностіУкраїни.
-
У липні 1943 р УПА «ПоліськаСіч» булоперейменовано на УкраїнськуНароднуРеволюційнуАрмію (УНРА). Спробиотаманадобитися угоди міжрізниминаціоналістичнимиугрупованнями і політичними силами успіху не мали.ОсновнісилиБульби—Боровця, післявідмовиостанньоговвійти до складу Українськоїповстанськоїармії, сформованоївже на той час ОУН Бандери, у серпні 1943 р булиоточені загонами Р. Шухевича і роззброєні. Наприкінці 1943 р під час черговихпереговорів з німцями Т. Бульба—Боровецьбувзаарештований і посаджений до концтабору. Теперрозглянемодіяльність ОУН у воєнні роки, організацію нею збройноїборотьби. Посиленняфашистськоготерору, наростаючийстихійнийселянськийрухвимагаливід ОУН змінювати тактику і переходити до організаціїзбройноїборотьби На порядок деннийвосени 1942 р. було поставлено питання про необхідністьстворенняукраїнськихзбройних сил Чому ж організаціюзбройноїборотьби ОУН не поставила в першімісяціпісляокупації.По-перше, треба булопідготувати кадри військових та здобутизброю.По-друге, в своїйпротинімецькій і протибільшовицькійборотьбіукраїнці не могли чекатинавітьмінімальноїдопомогиззовні.По-третє, потрібенбув час для проведеннятакожполітико-психолопчноїпідготовки до протинімецькоїборотьби. Зрештою, сама ОУН мусилаперебудувативласну мережу на західноукраїнських землях і збудувати п на східноукраїнських.Тому на підпільнійпершійКонференції ОУН у вересні 1941 р як головнізавданнявизначалисьпропагандистськадіяльністьщодопідготовкиукраїнськогонаселення до активноїборотьби з німецькимиокупантами, збір та складаннязброї, масовенавчаннячленів ОУН військовійсправі. СтворюєтьсяКрайовийвійськовий штаб, якийорганізовує мережу військовихреферентів при крайових, окружних, районних і повітових проводах ОУН Створюється ряд шкіл для підготовкивійськовихкадрів. Разом з тиморганізовуютьсязбройнібоївки, а потімокремізбройнівідділи ОУН, до якихвходять і не члени цієїорганізації. Своїмзавданням вони ставлять самооборону місцевогоукраїнськогонаселення перед сваволеюзагарбників. Так виникає мережа військовихпідрозділів ОУН — Українськанаціональна самооборона.
-
З осені 1942 р на Поліссі і Волиніпідегідою ОУН-Б планомірно і організованостворюютьсязбройні загони підназвоюУкраїнськаповстанськаармія (УПА). Українська Головна Визвольна Рада проголосила офіційною датою народження УПА 14 жовтня 1942 р, на Покрову СвятоїБогородиціПерший відділУкраїнськоїповстанськоїарміїорганізував на Поліссі в жовтні 1942 р військовий референт Краєвого проводу ОУН на Південно-Західних землях Остап-СергійКочинський, син православного священика, колишній старшина польськоїАрмії.Для об'єднанняусіхнаціоналістичнихзагонів ОУН-Б силоміць включила до своїхформуваньпідрозділиБоровця та ОУН-М Головнокомандуючимбулопризначено Романа Шухевича (Тарас Чупринка). Завдякиширокій та ефективніймережі ОУН УкраїнськаПовстанськаАрміяшвидкорозрослася у велике, добре організованевійськовеоб'єднання, щозахопило контроль над значноютериторієюВолині, Полісся, а згодом і Галичини.Офіційний орган ОУН «Ідея і чин» підкреслював «Вжепершібої з більшовицькимипартизанськими бандами та каральнимивідділаминімецькоїполіції принесли гарнірезультати В тяжких і численних боях розбила УПА численнібазибільшовицьких партизан та очистила відїхніх банд Рівненщину, Житомирщину, Луччину, Костопільщину, Крем'янеччину, південнуСарненщину та Берестейщину і, користуючись з цілковитоїприхильності та помочінаселення, звільнялакрок за кроком все новітерениВолині, Полісся, Поділля, Житомирщини і КиївщиниПровчило не один грабіжницькийвідділнімецькоїполіції і СС-івЗдобуті в боях з ворогом кріси, фінки, кулемети, гранати, гранатомети, гармати, авто — вірнослужатьвправнійруціукраїнськогоповстанця у йогоборотьбііззаклятиммосковсько-більшовицьким та гітлерівсько-німецькимімперіалізмом». Про намагання УПА утвердитись як «третя сила» свідчить статистика лише у жовтні-листопаді 1943 р вона провела 47 боївпротинімців і 54 боїпротирадянських партизан.
-
Поряд з німцями та радянськими партизанами УПА змушенабулавоювати і на третьомуфронті — протиполяків Початком кривавогоконфлікту стали масовівбивстваукраїнцівХолмщини та Підляшшя, здійсненіпольськоюАрмієюКрайовою у 1941 р Невдовзіцітерористичніакціїбулипоширені на Галичину і Волинь Головною метою поляківбуловзяття до приходу радянськихвійськпідсвій контроль земель, втрачених у 1939 р Тільки на Холмщині у 1943—1944 ррпольськіформуваннязнищилиблизько 5 тис українцівКривавісутички часто підігрівалинімці та провокувалирадянськіпартизани Особливо трагічнимбуло те, щонайбільшевідцьогопотерпалимирніжителіКривавіукраїнсько-польськісутичкитривали до 1947 рЧисельністьУкраїнськоїповстанськоїарміїзгідно з німецькимиданими, якіпідтверджуютьсяукраїнськимиеміграційнимиджерелами у момент найбільшогопіднесенняборотьби (кінець 1944 — початок 1945 рр) досягала 100 тис чоловік.Політична платформа ОУН булавироблена на III Надзвичайномузборі у серпні 1943 р і проголошуваласамостійністьУкраїни, боротьбу за громадянські права і демократію, за рівні права національнихменшин, співпрацю з поневоленими народами проти нацизму і сталінізму. Гасло «Україна для українців» булопроголошеноще 1900 р М Махновським, а потім теоретично обгрунтоване Д. Донцовим, булозаміненогаслом «Свобода народам, свобода людині» Ідеологіяукраїнськогонаціоналізму ступила на шлях демократичного розвитку У складі УПА було створено національніформування грузин, вірмен, азербайджанців, татар, узбеків, литовців — усього 15 куренів.21—22 листопада 1943 р відбулася перша конференціяпоневоленихнародівСхідноїЄвропи і Ази, в якій взяли участь 39 делегатіввід 13 народів. ПісляДругоїсвітовоївійни для подальшоїкоординаціїспільноїборотьбипоневоленихнародівбуло створено Антибільшовицький блок народів.
-
Українськаповстанськаарміягідно служила високимідеаламсвободинародів та людини. У контрольованих нею районах Волині, Полісся та Карпат функціонувалофактичноУкраїнськедержавнеуправління УПА успішноборолася з німецькимизагарбниками, польськимишовіністами, а згодом, післявигнаннягітлерівців, противідновлення в Українібільшовицько-сталінського режиму.У липні 1944 р для консолідаціїборотьбиукраїнськихполітичних сил за самостійнусоборнуУкраїнську державу бувстворенийнадпартійний центр — Українськаголовнавизвольна рада (УГВР), яку очоливхарків'янин І. Осьмак. Крімполітичної і економічної платформ УГВР прийнялаще два документи — власнуКонституцію та Універсал до народу На першомузасіданні Ради булообраноГенеральнийсекретаріат на чолі з Р. Шухевичем. Українськаголовнавизвольна рада ставила завданнязгуртувативсіукраїнськіпартипід прапором боротьби за незалежністьУкраїнськоїдержави, координуватиїхнюдіяльність і організовуватипредставництвоукраїнського народу та йоговизвольнихустремлінь на зовнішньомуфорумі.Значначастинаукраїнських земель перебувалапідрумунськоюокупацією В липні 1941 р РумуніяокупувалаБуковину, а до жовтняТрансністрію — 10 відсотківукраїнськоїтериторії з населенням 3,5 млн чол. На цих землях булозапровадженовійськово-політичнийтерор, колоніальнуекономічну систему і систематичнурумунізаціюОкупованіземлібулирозділені на губернаторства У кожному з них діяв директорат румунізації, завданнямякогобулозмінюватиназвиукраїнськихмісцевостей, українськіпрізвища, заборонятиукраїнськумову в школі, адміністрації, церквіПроводилосявиселенняукраїнців та заселеннятериторіїрумунами.Як і по всійУкраїні, в цихрегіонахукраїнськіпатріоти чинили опірокупантам Так, в Бессараби активно діялирадянськіпартизани Про посиленняборотьбинаціоналістичногопідпіллясвідчиввійськовий суд над членами ОУН, щовідбувся в Яссах на початку 1942 р У ціломуполітикарумунів мала колонізаторський характер, хоча і буламеншжорстокоюпорівняно з німцями.На Закарпатті, окупованомуугорцями, окупанти проводили антиукраїнськуполітику, підтримувалирусофілів, надаючимінімальнікультурні права для «угрорусинів». Влада дозволила заснуватинародницькеосвітнєтовариство «Подкарпатське общество», було допущено мінімальнешкільництво з українськоюмовою. Опірокупантамочолилонаціоналістичнепідпілля, про щосвідчитьпроцеспротичленів ОУН у Мукачево у 1942 р. Починаючи з кінця 1944 р Закарпаттямпідрадянським контролем керувала Народна Рада ЗакарпатськоїУкраїни, а в червні 1945 р цейрегіонввійшов до складу УРСР.
-
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ
Глибоке і всебічнедослідження та правдивевисвітленняісторіїнашого народу в тістрашні та трагічні роки стало сьогодні одним з важливихзавданьвчених. На жаль, у нашомусуспільствімайже через 55 роківпіслязакінченнявійни далеко не завждидаєтьсяоб'єктивнаоцінкаокремихподій, людей. Зокрема, йдеться про діяльністьукраїнськогонаціональногопідпілляТричі на найвищому державному рівнірозглядалосяпитання про політичнуоцінкудіяльності ОУН і УПА Однозначного рішеннянемає.У жовтні 1997 р черговаурядовакомісія з вивченнядіяльності ОУН і УПА декларувала, що вона має подати історично і юридичнообгрунтованіпропозиціїстосовно ОУН-УПА. Окремимміністерствам та установамбулодорученостворитиекспертні і робочігрупи, залучити до роботипредставниківорганіввлади, громадськихдіячів. Крімцього, існуєвелике коло недосліджених, невідомихабо мало відомих проблем, подій, фактівПевніподії, щовідбувалися в Україні у воєннічаси, радянськоюісторіографієюнастількифальсифіковані, перекручені, щоважкосьогоднішнімдослідникамвідрізнити правду відбрехні.Останнім часом на цю тему була видана монографія М. Коваля «Україна 1939—1945 Маловідомі і непрочитаністорінкиісторії» (К, 1995), а також написаний ним розділ в книгах «ІсторіяУкраїниНовебачення» У 2-х т — Т 2 (К, 1996 — С 281—328) і «ІсторіяУкраїниНавчальнийпосібник» (К, 1997 — С 307—325). Автор зумів по-новому підійти до оцінкиподій тих грізнихчасів. Окремівисновкиможнавважатидискусійними, погоджуватисьчи не погоджуватись з ними, однакпублікаціяцихробіт, безумовно, крок вперед в українськійісторіографивоєнноголихоліття.З початку радянсько-німецькоївійни і до кінця 80-х років по воєннійтематиці в союзних і республіканськихвидавництвахвийшло в світбільше 20 тис публікацій. Оскільки на українських землях аелибойовідибільше 50 відсотківвсіхрадянськихвійськп'ятифронтів, на окупованійтериторіїрозгорнувсяпартизанськийрух, трудящіреспублікисамовідданопрацювали на перемогу в радянськомутилу, в згаданих роботах в тійчиіншіймірідаютьсяматеріали про вклад трудящих України в перемогу над ворогом. Середісторіографічнихробіт, в якихробитьсяаналізцихпраць, назвемозбірник «Историография Великой Отечественной войны» (М, 1980) Майже половина всіхцихробітприсвячуваласьвисвітленнюдіяльності КПРС у роки війниІсторіографічнийоглядцихробітзроблено в книзі «КПСС — вдохновитель и организатор победы советского народа в Великой Отечественной войне» Историографический очерк (М, 1973)У 70—80-ті роки в Україніопублікованомайжепівтора десятка історіографічнихмонографій і статей про події на територіїреспубліки у воєнні роки Цероботи В Клокова, В Нем'ятова, Л Кондратенко., А. Красюка — про боротьбу в тилунімецькихокупантів, статті А. Вербили, А. Мінгазутдінова, М. Буцька — про події на фронтах, М. Данилюка, М. Буцька, В. Дрожжина, Н. Лавриновича, В. Томека — про трудовий вклад трудящих республіки В 1985 р вийшламонографія «В битвах за советскую Украину» В одному з розділів «Советская историография великого подвига» зробленаспробадатианалізопублікованихробіт з цієїпроблеми.
-
Радянськіісторикивиділили в історіографіїВеликоїВітчизняноївійни три етапи:
Перший— (1941—1945 рр),Другий— з кінцявійни до середини 50-х років (1945—1955), третій — друга половина 50-х років — друга половина 80-х. Першими публікаціями, присвяченимиподіям на фронті та в тилу, булигазетні та журнальністатті, авторами якихвиступалиробітники, інженери, вчені, керівникипідприємств і відомств, партійнірадянськіпрацівники. Позитивне в них є те, щоїх писали по гарячихслідах люди, якібезпосередньо брали в них участь.Значнийматеріал про події тих часівміститься в 8-томному збірникуповідомленьрадянськогоінформбюро. Важливу роль у підготовці перших робітвідіграла створена в кінці 1944 р при АН УРСР комісія по історіїВітчизняноївійни. Так, у кінцівійнибулиопублікованіпершідокументальнізбірники, щоскладались в основному з щоденниковихзаписів, коротких нарисів та іншихматеріалів У 1944—1945 рр. публікуютьсяповідомлення. Надзвичайноїкомісії по встановленнюзлодіяньфашистськихокупантів, видаютьсяброшури, збірники статей та документів про злочиниокупантів.Характерною рисою другого етапу, за свідченнямрадянськоїісторіографи, стала більш широка і планомірнаорганізаціянауковоїроботи. Посилюєтьсяувага до розробки широкого кола питань. При цьомубільшістьробітприсвячується показу діяльності КПРС у воєнні роки «Червоноюниткою» через всіпублікації проходить ідея, щотількизавдяки мудрому керівництвупартії і Й Сталіна стала можливоюперемога над ворогом.В українськійісторіографимайже половину публікаційприсвяченопартизанськомуруху на окупованійтериторії. Тут вміщенонасампередспогадикерівниківрадянськихпартизанськихзагонівЗрозуміло, щоборотьбаукраїнськогонаціональногопідпілля та УПА проти ворога не згадується і констатуєтьсятільки в негативному плані.У цейперіодпобачиласвіт перша узагальнюючапраця М. І Супруненка «Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза» (К, 1956)Третійетапхарактеризуєтьсянасампередпублікацієюдокументальнихзбірників В Україніїхвийшлобільш як 40, у тому числітритомневидання «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны» (К, 1980) Серед великих монографічнихробіт, щовиходять в ці роки, слідназватидванадцятитомневидання «История второй мировой войны 1939—1945» (М , 1973, 1982), тритомнупрацю «Українська РСР у ВеликійВітчизнянійвійніРадянського Союзу 1941 — 1945 рр » (К, 1967, 1969) Виходячи з визначеноїконцепції, більшістьробітприсвячуютьсявисвітленнюісторичногодосвіду КПРС у боротьбі за перемогу
-
Середзначноїкількостіробіт, присвяченихзбройнійборотьбі на радянсько-німецькомуфронті, треба назватичотиритомник «Операции Советских Вооруженных сил в Великой Отечественной войне» (М, 1968).Боротьбупротиокупантіврадянських партизан га підпільниківвисвітлено у працях В. Клокова, В. Коваля, М. Коваля та ін. Боротьбапроти ворога вояківнаціоналістичногопідпіллязамовчуєтьсяабозгадується в негативному плані.ЗначнукількістьпублікаційприсвяченопитаннямперебудовиекономікиУкраїни на воєнний лад, трудового вкладу робітничогокласу, селянства, інтелігенціїреспубліки в перемогу, відбудову народного господарства. Цероботи М. Буцька, П. Денисенка, М. Денилюка, В Нем'ятого та ін.Цікавіматеріали про бойовудіяльністьрадянськихзбройних сил містяться у спогадах. У опублікованому в 1977 р анотованомупоказникувоєнно-мемуарноїлітератури «О войне, о товарищах, о себе» йдеться про близько 900 таких робіт.Слідзазначити, щоіснує великий інтересзарубіжнихдослідників до історіїДругоїсвітовоївійниДоситьсказати, що з початку війни . лише до 70-х роківопублікованобільше як 100 тис робіт з цієїпроблемиБільшість з них побачилисвіт у Німеччині, США, Англії, Франції, КанадіБезумовно, описуючихідвійниміжНімеччиною та Радянським Союзом, авторибільшоючименшоюміроюзгадують і про події на територіїУкраїни. За оцінкоюрадянськоїісторіографивідповідно до партійнихдокументівбільшістьцихробіт — цебуржуазні і ревізіоністські «извращения» історіїкомуністичноїпарти та радянськоїдержави Тому головне завданнярадянськоїісторичної науки, як зазначалося в постанові ЦК КПРС «Про 40-річчя перемоги радянського народу у ВеликійВітчизнянійвійні 1941—1945 років» (К, 1984) « даватирішучу, аргументованувідсіч нашим ідеологічним противникам, всякого роду фальсифікаторамісторіїдругоїсвітовоївійни».
-
У цьомузв'язкудоцільноознайомитися з книгами «Историография Великой Отечественной войны» Сб статей (М, 1980), «КПСС — вдохновитель и организатор победы Советского народа в Великой Отечественной войне (Историографический очерк») (М, 1973), «Правда и ложь о второй мировой войне» (М, 1983), Красюк А I «Страницы героической летописи вопросы историографии партизанского движения в годы Великой Отечественной войны» (Киев, Одесса, 1984) та ін.Сьогодні не можна однозначно стверджувати, що все, про що писали ці «извращенцы», історична правда. Були серед них представникирізнихполітичнихнапрямівДослідники в основному описувалисвоєбаченняподій тих суворихроків, грунтувались на своїхджерелахОднак, думається, вони дужеблизькі до правдиБільшістьзахіднихавторів, серед них Д. Трейдголд, М. Флоргнський, П. Дункан, Д Уорнс, Б. Бейлг, А. Тойнбг, А. Сгтон, стверджують, щонаселення СРСР, насамперед народи України, Прибалтики, Білоруси, Кавказу та кримськітатаризустрічалинімців не як завойовників, а як визволителів, з радістю і надіями, квітами, хлібом і сіллю. Зупиняючись на причинах, щообумовилитаку теплу зустріч, Р. Гінглг, А. Фгшер, Б. Грейсонговорять про прагненняцихнародів за допомогоюнімцівзвільнитисявідненависногорадянського режиму, покінчитизісталінськоютиранією, знищитиколгоспи та відновити свободу віросповідання.Зупиняючись на першійреакціїнаселенняЗахідноїУкраїни на наступнімецькихвійськ, М. Купер і Дж. Армстронгзазначають, щоще до появинімців у тих чиінших районах місцевімешканцісамі проводили активну «антисовєтську» діяльність. Зокрема, легко озброєніпартизаниефективнодіялипротизагонів НКВС Такіповстаннявідбувалися в районі Самбора через 48 год після початку війни і далі на схід у районах Підгаєць і МонастирськаУкраїнськаміліція взяла на себе функціїполіції та розформувалаколгоспище до появинімців.Цідослідникиспираються на німецькіджерелаперіодувійниабогазети, яківидавала ОУН У більшостісвоїйтакіматеріалималипропагандистський характер і до них треба ставитись критично.М. Чировський і Дж. Райтлгнгервказують, щосерйознимичинниками, якімаливплив на пронімецькі і «антисовєтські» настрої, булирепресії з боку НКВС та масовезнищенняв'язнівнапередодні та на початку війни Про вбивство 10 тис в'язнів у Львовіпише К. Меннінг.
-
На реакціюрізнихпрошарківукраїнськогонаселення на німецькуокупаціюзупиняються ряд англійських і американськихдослідниківЗокрема, в книжці «Советськіпартизани у Другійсвітовійвійні» (1963) йдеться про те, що, як показали подіївійни, радянськенаселення проявило одночасно і лояльність, і нелояльність до режиму. Певніелементисуспільства, особливо ті, хто через свійперсональний статус мавбезпосереднійінтерес у збереженні режиму, твердо залишався на «совєтському» боці. Середмолоді та частковосередміськогонаселення, насампередсередпромисловихробітників, прорадянськінастроїбулисильнішими, ніжсеред старшого покоління і селян. Середостанніхколгоспникибулиособливимджереломприхованогоневдоволення. Водночасчастинаінтелігенції не булавідданоюрежимові, оскільки вона особливо потерпіла в періодсталінськихрепресій і багато п представниківбулиготовіпідтримати будь-якийантисталінськийрух.Певнуувагудеякізахідніавториприділяютьвпливовінаціональнихчинників та особливостейісторичногорозвитку на характер ставленнянаселенняокупованихтериторій до німців і до радянськоївлади. Так, Р. Смаль-Стоцькийпише про різницю у ставленні до німцівнаселеннязахідної та східноїУкраїниВінпідкреслює, щонімецькуармію, яка просувалася з разючоюшвидкістю, зустрічаликвітами як визволительку до переправи через Дніпро. За Дніпром «советський» опірпосилився.Отже, як зазначає Р. Смаль-Стоцький, поведінку, політичнінастрої «підсоветських» народів (насамперед, цестосуєтьсяЗахідноїУкраїни) треба розглядати через призму національно-державницькоїідеї, бажаннязначноїчастинипредставниківцихнародівздобутинаціональнунезалежність, порвати з московськоюімперією будь-якимизасобами, навіть через підтримкунімецькоїармії.Значнуувагузахіднаісторіографіяприділяладослідженнюдіяльності ОУН і УПА в роки війни, масштабу націоналістичногоруху в Україні, рівняпідтримкийогонаселенням.Тема ця актуальна і сьогодні. Аджеісторичної й політичноїоцінкидіяльностіцихформувань у воєнні роки досінемає. Розбіжностісягаютьвідвкрайнегативної до прямо протилежноїоцінкиЙдеться не про радянськуісторіографію, яка вважала, щонаціоналістиборолися за те, щобвіддатиУкраїнунімцям. У літературі, щовийшла за кордоном (більшістьавторівпредставникиукраїнськоїдіаспори), знаходиморізнетрактування тих чиіншихподій. Протистоянняміждвомачастинами ОУН (ОУН Бандери і ОУН Мельника, а з 1954 р виникаєще ОУН за кордоном), щопочалосяще до війни, загострилосяпід час війни і продовжувалося в повоєнні роки, знайшловідповідневідображення і в публікаціях.
-
Середджерелнасампередслідназватичотири томи документів, опублікованих за кордоном ОУН-Б (один том з діяльності ОУН, два томи — УПА і один — Українська Головна визвольна Рада), а такожматеріали, якіпублікує. Об'єднанняколишніхвояків УПА в США та Канаді у збірниках «Літопис УПА» (вжевийшлобільш як 20 томів). Великою цінністю для дослідників є документинімецькихтаємнихархівів, якіопублікував В. Косик у фундаментальніймонографії «Україна і Німеччина у Другійсвітовійвійні» (Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993), а також в трьох томах «Літопису УПА (Т 6, 7, 21)» (Торонто, Львів, 1993).У 1996 р побачиласвіт робота В. Сергійчука «ОУН-УПА в роки війниНовідокументи і матеріали» Упорядниквпершепублікуєдокументи з українськихархівів, що пролежали не один десяток роківпід грифом «Цілкомтаємно». Передусімцедонесеннярадянських партизан і розвідників, агентури НКВС з окупованої фашистами територіїУкраїни, в яких подана не відомадосіінформація про ОУН і УПА.Певнуцінністьмає книга документів і матеріалів «Українськаповстанськаармія 1942—1952», підготовлена П. Мірчуком (Мюнхен, 1953). Написана по гарячихслідах, ще в періодборотьби УПА, вона несе в собіживедихання того часу. Разом з тим з об'єктивних причин робота маєпевнуоднобічність та декларативністьвикладуматеріалу.Слідзвернутиувагутакож на матеріали, наведені в книзі І. Бгласа «Репресивно-контрольна система в Україні 1917—1953 Документи і матеріалиКн 2» (К, 1994).Певнуцінність для дослідження теми становлятьспогадибезпосередніхучасників тих подій, зокрема М. Лебедя «Українськаповстанськаармія», Я. Стецька «30 червня 1941», Тараса Бульби- Боровця «Армія без держави» та ін. Ціроботибулиопубліковані в 40—50-х роках і ниніперевидані Вони містятьбагатоцінногоматеріалу. Разом з тим треба пам'ятати, щоавторидаютьзначноюміроюсвоєбаченняподій, яке не завждивідповідаєреаліям. Окремослідзвернутиувагу на роботу С. Бандери «Перспективиукраїнськоїреволюції». Потрібнопідкреслити, щонауковедослідженняцієї теми аж до 90-х років проводили в основному західнівчені Коротко зупинимося на окремихдискусійнихпитаннях. Так, М. Чировськийстверджує, що дух українськогонаціоналізму в періодвійнипоширивсяскрізь як на Правобережжі, так і на ЛівобережжіУкраїни і притягував до себе всіактивніелементи у великих і малихмістах, а також у сільськіймісцевості. Дж. Армстронг у книзі «Українськийнаціоналізм 1939— 1945» говорить про суттєвівідмінності в ступеніпоширеннянаціоналістичнихнастроїв і прийняттяідей ОУН у ЗахіднійУкраїні та в рядірайонівЦентральноїУкраїни, з одного боку, і в СхіднійУкраїні — з другого.
-
Тарас бульба-боровець
ДіячукраїнськогоповстанськогорухучасівДругоїсвітовоївійни, засновник УПА «ПоліськаСіч», від 16 листопада 1941 року — генерал-хорунжий (наказ № 22 ГК «ПоліськаСіч»).
-
Більшістьдослідників однозначно стверджує, щонаселеннязахіднихрайонівУкраїни негативно ставилось до радянських партизан, значнопідтримуючи УПА. Разом з тим Дж Армстронгпише про неприйняттянаціоналізмубільшістюнаселенняСхідноїУкраїни. Автор стверджує, щонегативнуреакціюнаселенняСхідноїУкраїнивикликала сама націоналістична доктрина, в якійнедостатньоувагиприділялосягромадським правам, економічномупрогресу, соціальним реформам.Поширення в західнійісторіографинабулотрактування, щонаселенняУкраїни в роки війниперебуваломіждвоматоталітарнимиімперіями, якіборолисяміж собою, і українці, щобули в УПА (наведено цифру 400 тис разом з учасникамипідпілля ОУП), боролисяодночаснозісталінським режимом і німецькоюармією.До речі, про підтримкунаселеннязахіднихтеренівУкраїнинаціоналістівсвідчитьзначнакількість і радянськихдокументів. Зокрема, цедонесеннякомандирівпартизанськихз'єднань, інформаціяУкраїнського штабу партизанськогоруху, документи ЦК КП(б)У та НКВС.Політичнийподілнаціоналістичних сил в еміграції, на думку В. Косика, часто виступає причиною неоднаковоготрактуваннядеякихподійвоєнних і повоєннихроків. Наприклад, різко негативна оцінка ОУН-М проголошеннювідновленняУкраїнськоїдержави Актом 30 червня 1941 р. Орган ОУН-М «Сурма» 30 вересня 1941 р писав, щополітика ОУН-Б — це «політикаблефів, починаючивіддекларації (про відновленняУкраїнськоїдержави) перед львівськимрадіо та закінчуючизлочинноюгрою долею нації» Це не щоінше як пряма співпраця з німцями. Провід ОУН-Б спростувавцюзаяву. Про цесвідчать і опублікованісьогоднінімецькідокументи. ОУН-Б висловлюєготовністьспівпрацювати з Німеччиною та німецькоюармією для боротьбипротиспільного ворога — більшовицькоїМосквилише за умови, щонімцівизнаютьнезалежність і повнусуверенністьУкраїнськоїдержави.Іншою проблемою є питанняпочатків УПА. Велика групадослідниківстверджують, щоперші загони УПА створив улітку 1941 р на Поліссіотаман Т. Бульба-Боровець. Про цейшлосятакож на Всеукраїнськійнауковійконференції, яка відбулася у Києві в серпні 1992 р Іншагрупа, зокрема В Косик, посилаючись на німецькідокументи та спогади самого Т. Боровця, не вважаєці загони повстанськоюармією. Створені вони були з дозволунімців і діялицілкомофіційно, ведучиборотьбупроти невеликих радянськихвійськовихчастин, щоопинилися в оточенні, та партизан.
-
Виникаєщеоднепитання. Чиможна з 1940 р. післярозколуговорити про ОУН як одну організацію. Поширенатенденція, стверджує В. Косик, що весь час була одна ОУН, яка розкололася на дві (чипотім на три) частинитієїсамої ОУН, тобтоіснують три фракціїоднієї ОУН. До речі, саме так зазначено і в «Енциклопедіїукраїнознавства». На думку дослідника, такийпідхід не науковий, оскількиякщоіснує три окреміорганізації, навітьякщо вони маютьоднаковуназву, протемаютьсвоїокремі проводи, різну тактику та якінавіть часто боролися одна протиіншої, кожну з них треба розглядатиокремо. З цьоговипливає, що в українськійісторичнійнауці, підкреслює автор, ми не повиннізмішувати три ОУН. За діяльністьоднієї ОУН не можевідповідати друга. Роботу однієї ОУН не можнаприписуватиіншій.У науковійлітературіутверджувалася думка, що ОУН-УПА — єдинеоб'єднання. На нашу думку, це все-таки два формування.Цікавою, на наш погляд, є оцінкаісторикамипроцесу, завдякиякомузахідноукраїнськіземліопинилися у складі УРСР. Найбільшпоширенимищодоцьогопитання є такі думки: «анексія» (Д. Боффа), «включення» (Н. Верст), «возз'єднання», «формальнеінкорпорування», назване «возз'єднанням» (О. Субтельний), «возз'єднання», що мало характер акційокупаційного типу (С. Кульчицький), «приєднаннянасильницькими методами» (М. Коваль).Шукаючиоптимальнийтермін, якийвідбиваєісторичніреалії, слідпогодитись з О. Бойко. Вінвважає, щохоча й булоздійсненоетнічневозз'єднання і західноукраїнськіземлі формально увійшли до складу УРСР, фактичновідбуласяінкорпорація, що означала їхвходження до складу СРСР. Те, щорішеннюВерховної Ради України про «возз'єднання» передувало аналогічнерішенняВерховної Ради СРСР, красномовнопідтверджуєцю думку. Розбіжності у термінології та оцінках, очевидно, зумовленірізнимипідходамиісториків до вирішенняпринциповоїпроблеми: у складіякоїдержави — УкраїничиРадянського Союзу — фактичноопинилисьзахідноукраїнськіземлі.
-
Доцільнозупинитисятакож на окремихдискусійнихпитаннях, пов'язаних з початком німецько-радянськоївійни.По-перше, на думку деякихвчених, зокрема М. Коваля, В. Кучера, В. Сергійчука, В. Косика, О. Бойка, не правомірнівсіпомилки, прорахунки, злочинизвалюватитільки на Сталіна. Так, цебувкривавий диктатор. Протемаєйтися про більшовицький режим в цілому, йогодіяльність до початку війни, в ходіїї та післязакінчення.По-друге, нападнімців не бувраптовим. Про йогопідготовку і навітьконкретну дату знали і радянськекомандування, і особисто Й. Сталін.По-третє, в основу радянськоївоєнноїдоктринибулопокладено не оборону, а наступ, саменаступ. Хто перший нападе, той виграє. Як стверджуютьдеякіавтори, Й. Сталінготувавнапад на Німеччину на літо 1942 р.По-четверте, викликаєроздуми факт, що за кількамісяціввійнибільш як 3 млн. червоноармійцівопинились в полоні. Немаєсумніву, щоЧервонаАрміяготувалась до війни. Ряд дослідниківстверджують, щовідносналегкість, ізякоюці люди булизахоплені в полон, свідчила про те, наскількибайдуже ставились вони до захистурадянськоїсистеми. І тількипісля того, коли фашистський режим поставив на карту самеіснуваннязавойованихнародів, особливо з числа слов'ян, вони зрештоюпіднялися на самовіддануборотьбупротинімецькоїтиранії, сподіваючись, що за їх подвиг їмвіддячитьтрансформована диктатура Сталіна.Дискусійноюбула і залишаєтьсясьогодніправомірністьпроголошенняСталінимнімецько-радянськоївійни Великою ВітчизняноювійноюРадянського Союзу. В будь-якомуразі в більшостізарубіжнихджерелтермінцей не вживається. А. Трубайчук в роботі «Друга світовавійна» (К, 1995. — С. 5—6) зазначає, щоМосковськійдержаві та їїнаступниціРосійськійімперіїісторичнопритаманно будь-яку війну на певномуїїетапіпроголошувативітчизняною і народною. Так післякривавихзагарбницькихвоєнІванаIV російське боярство, що по смерті царя погрузло в усобицях, проголосило вітчизнянувійнупротипольськихзавойовників, якихвоносаме й запросило до Москви. Петро І, розпочавшиспільно з ПольщеюреваншистськувійнупротиШвеції, вдався до національно-патріотичноїтермінології, спекулюючи такими поняттями, як «отечество», «отечественные интересы», захоплюючичужітериторії. Олександр І порушив угоду з Наполеоном про поділ сфер впливу і континентальну блокаду протиАнглії. Коли Наполеон вирушив на Москву, щобпокаратиневірного союзника, цар проголосив війнувітчизняною.Прагнувперетворити Першу світовувійну на вітчизняну (з боку Росії) протиНімеччини та їїсоюзників і МиколаII, протецьомуперешкодилареволюція.Війна, розпочата Й. СталінимпротиЯпонії на теренахМонголії, а потімспільно з А. ГітлеромпротиПольщі, Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії і Румунії, після нападу нацистськоїНімеччини на більшовицькуімперію, проголошенавітчизняною, тобтонімецько-радянськувійнубулопроголошено Великою Вітчизняноювійною.
-
Теперслідрозглянути, як проводилось дослідженняпроблеми у незалежнійУкраїні. Позитивним є те, щоостанніми роками побачилисвіт велика кількістьлітератури, яка публікується за кордоном і у нас була заборонена. Разом з тимпублікуєтьсявідносно невелика кількістьробітукраїнськимидослідниками. Зокрема, в західнихрегіонах: Львові, Тернополі, Рівному та іншихмістах. Значнакількість з них написана за схемами та висновками, що утвердились в західнійісторіографії. На жаль, і сьогодніпевначастинадослідниківпродовжуєпрацювати за концепцією, визначеною в радянськічаси. Зарадиутвердженняісторичноїправдидоцільнозвернутиувагунауковців, щонамагаються «обілити» більшовицький режим, лише на такий факт. Завдякиневмінню, а інколи і злочиннимдіямпартійногокерівництва у воєнні роки загинуло десятки мільйоніврадянських людей. Треба зауважити, що й сьогодні не визначенівтратиРадянського Союзу у війні. Спочатку 7 млн, потім — 12, 19, 27, а тепервважають, що 40 млн. чол. До речі, в Німеччиніпідраховано і поіменновизначено кожного, хтозагинув.А скількисамізнищили? Відомий наказ «Нікроку назад» та загороджувальні загони НКВС, які вбивали кожного, хтовимушенийвідступати. А відношення до військовополонених. Не можнаніяквиправдати і масовевбивствоневинноїмолоді, щобула на окупованійтериторії. Післявигнаннянімцівбільшістьчоловічогонаселеннябуламобілізована до армії. Не навчених, не озброєнихдітей кидали на передову, фактично на смерть. Більшість з них загинула. Так, потомки нашініколи не простять режиму, який ради утвердженнясвоїхутопічнихідейзнищуєвласний народ.Гадаємо, щоновепоколінняукраїнськихісториківпродовжитьнеупереджене, подальше дослідженняцієїпроблеми.
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.