Содержание
-
Морально-етичні цінності українського народу
-
«…Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів… У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Недужого одвідайте, і чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте… А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте –то того учітесь…» Володимир Мономах “Повчання дітям”
-
Кожен народ упродовж багатьох віків свого існування здобуває неабиякий досвід. В основі цього досвіду завжди лежить те, що варто цінувати найбільше.
-
Неповторний та самобутній етикет має і український народ. До числа найпоширеніших, найвідоміших моральних уявлень українців належать повага до старших, любов до рідної землі, гостинність, працелюбність
-
Для українців цінністю споконвіку була рідна земля, Батьківщина. Вона для нас – матінка, годувальниця. Шанувати її треба так само, як і рідну неньку: “ Матір не купити, не заслужити ”.
-
Земля позначалася святістю й недоторканістю, її не дозволялося ображати, сварити, проклинати чи то навіть бити лозиною, товкти ногою. Казали: «Не бий землі — не дасть хліба». Відповідно й хліб шанувався як святиня: якщо в часі обіду кусник хлібчика випав з рук, його належало підняти й поцілувати
-
Передусім шанувалося почуття любові до батьків. Ця етична вимога, що відповідала Божій заповіді «Шануй вітця твого і матір твою», втілювалося в народних прислів'ях та приказках: «Хто мамку зневажає, того Бог карає»; «Хто не слухає неньку, послухає біду»; «За мамині сльози — Бог долю зморози»; «За маму і тата — тяжка розплата».
-
Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. «Якби я ся вирік тата-мами,— говорили в Карпатах, — то мене би ся Бог вирік».
-
До найбільших цінностей нашого народу споконвіку належить і мова. Цю моральну норму втілює прислів`я: “Хто своєї мови цурається, той сам себе стидається ”.
-
Українці називали свою мову калиновою, солов`їною, барвінковою. Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти,- Гей. Яка ж прекрасна Ти! І. Багряний
-
Чи не найбільшою чеснотою українці завжди вважали працелюбність. Цю рису прагнули змалку прищепити дітям. За ставленням до праці оцінювали моральні якості людини.
-
Ледарство, недбальство, нехлюйство всіма засуджувалися. Найшанованіший герой в українців – трудар. Натомість неробство завжди в Україні засуджували: “На язик гарячий, до роботи ледачий”. Одним з найурочистіших свят у наших предків було свято врожаю – Обжинки, що за гучністю не поступалося весіллю.
-
Нашому народові з діда-прадіда були властиві шанобливе ставлення до інших та доброзичливість. Привітати знайомого, сусіда, подорожнього, розпитати про здоров`я та родинні справи – неписаний моральний закон, що не втратив своєї сили і до сьогодні.
-
Тут люд осілий. Тут шанують труд. І рух дають і кругові, і кросну. Кують залізо із місцевих руд І мають славу дуже розголосну. Л. Костенко
-
Дітей змалку привчали вітатися із старшими під час зустрічі, навіть якщо людина незнайома. Цей звичай і досі живе в українських селах та містечках.
-
Виявом доброзичливості є етикетна відповідь на привітання: “Дай, Боже, здоров`я”. У багатьох місцевостях України для вітання з тими, хто в цей час працює, послуговуються висловом “Боже, помагай!”. І нині вживаними є словесні формули вітання-побажання: “З неділею святою будьте здорові!”, “Зі святом будьте здорові!”.
-
Збереглося цікаве спостереження видатного українського вченого – мовознавця Олександра Потебні про вживання пошанного Ви в родинних стосунках. Учений зауважував, що українці зверталися на Ви навіть до старших братів і сестер, якщо вікова різниця сягала десяти років.
-
Виявом доброзичливого ставлення до інших людей є славнозвісна українська гостинність. В Україні кажуть: “ Клади перед людьми хліб на столі, будеш у людей на чолі ”.
-
В усіх українських землях здавна поширений звичай запросити гостя до хати, пригостити або обдарити чимось. Гостеві в Україні пропонують найзручніше місце, пригощають найкращими наїдками. “Любого гостя весною частують медком, а восени молочком”, - свідчить українське прислів`я.
-
Однією з найважливіших вимог народної моралі була діяльна любов до людей, що перш за все мала виявлятися у наданні допомоги ближньому. Головним моральним обов'язком була, передусім, поміч тій людині, яку спіткало нещастя. Хворим носили їжу, допомагали по господарству, погорільцям надавали притулок, годували їх, дарували одяг, відбудовували хату.
-
Надзвичайною зворушливістю в людських стосунках відзначалася турбота про вдову. Не залишали без допомоги і вдівця — до нього приходили доглянути за дітьми, зварити їм їсти. Особливо піклувалися про сиріт: носили їм гостинці, призначали «завітців» (опікунів); велика моральна відповідальність за їх виховання лягала на хресних батьків.
-
Морально-етичні засади українських культурних традицій завжди втримували український народ на щаблі високої духовності й надавали йому снаги в найважчих випробуваннях фізичного, духовного і морального ґатунку. Морально-етичні норми пов'язувались з естетичними уподобаннями, бо мораль була невіддільною від краси душевної й краси в побуті.
-
Використана література: Стельмахович М. Т. Народна педагогіка. –К.: Рад.школа, 1977. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори.-К.: Рад.школа, 1983.
-
Проект підготувала учениця 9-Б класу ЗОШ № 58 м. Запоріжжя Богданова Ксенія. Вчитель: Зелена Наталя Миколаївна спеціаліст вищої категорії.
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.