Содержание
-
ТЕМА 1-2.
Літературний процес 90-х років ХХ – початку ХХІ століття
-
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
1. Періодизація новітньої української літератури. 2. Історичні обставини творення новітньої української літератури. 3. Естетичні засади постмодернізму. Розвиток постмодернізму в українській літературі. 4. Авангардизм.Творчі об’єднання та угрупування. 5. Періодичні видання та інтернет-ресурси.
-
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
Сучаснаукраїнська проза. Постмодернийперіод [Текст] : навч. посіб. / Р. Б. Харчук ; [рец.: Т. І. Гундорова та ін.]. – К. : Академія, 2008. - 247 с. Критика прози: статті та есеї / В.Неборак, І.Котик, М.Котик-Чубінська, М.Барабаш, К.Левків. – К.: Грані-Т, 2011. – 328 с. Літературнадефіляда. Сучаснаукраїнська критика про сучаснуукраїнськулітературу. – К.: Темпора, 2012. – 544 с. Поліщук Я.О. Ревізіїпам´яті : літературна критика / Я. О. Поліщук. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 216 с. ФілоненкоСофія. Масовалітература в Україні: дискурс / ґендер / жанр : [монографія]. – Донецьк : ЛАНДОН–ХХІ, 2011. – 432 с.
-
-
1. Періодизація новітньої української літератури
У літературознавстві немає усталеного погляду на зміст і хронологічні межі поняття “новітня українська література”. Новітня (сучасна) українська література – це: 1) українська література ХХ ст.; 2) українська література ІІ половини ХХ ст. – початку ХХІ ст.; 3) українська література кінця ХХ ст. і до сьогодні.
-
2. Історичні обставини творення новітньої української літератури
мистецькі закони так чи інакше коригуються умовами суспільно-політичного, економічного й культурного життя 1991 рік – Незалежність України нові можливості для розвитку українськоїлітератури
-
жанрове розмаїття; активні стильові пошуки письменників; неординарні, іноді радикальні форми творчого вияву авторської свідомості. Окремі письменники зайняли “позицію відкритої літературної свідомості” (О.Забужко), що прагне “зруйнувати Карфаген української провінційності” (Ю.Шевельов), тобто вивести мистецтво слова поза межі політики, ідеологічних та адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім.
-
Характерна прикмета літературного життя 1990-х –у ньому беруть участь представники різних поколінь, різних стильових течій.
Л.Костенко, І.Драч, Д.Павличко, Б.Олійник, Ю.Мушкетик, Вал.Шевчук, А.Дімаровта ін. І.Римарук, В.Герасим’юк. Г.Пагутяк, І.Малкович, О.Забужко, Ю.Андрухович, Є.Пашковський та ін. У письменницькі ряди влилася й кількісно велика група початківців з новими життєвими і творчими орієнтаціями.
-
Старше покоління: тяжіння до традиційної, об’єктивно реалістичної манери письма, до осмислення передусім проблем історичної пам’яті, морально-духовного зв’язку часів, національних святинь і традицій. Молодше покоління: нетрафаретність, експериментаторський пошук, критика застарілих канонів, гостра реакція на досьогочасні тематичні табу тощо. Мета – вивести літературу до нових естетичних обріїв, звільнити від ідеологічних нашарувань та адміністративних втручань.
-
Характерні прикмети сучасної літератури Формування цілісного образу української культури відбувається на межі заповідально-селянського, модерного, неомодерного, постмодерного дискурсів. Реалістичні традиції поєднуються з практикою романтичного та модерного письма. Прагнення розширити стильові концепти сучасної прози, поезії та драматургії. Увага приділяється символам, екзистенційним шуканням людини добиХХ століття.
-
Складниками тексту стають: ремінісценція гра рефлексія алюзії зі світового письменства елементи карнавалізації мовні експерименти іронія епатаж Одним із найвагоміших завдань літератури новітнього часу є десакралізація, або розвінчування тоталітарних символів культури, тоталітарних образів й формування нового цілого українського літературного мистецтва.
-
Ремінісценція - елемент художньоїсистеми, що відсилає до ранішепрочитаного, почутого абопобаченоготвору мистецтва; це неявна цитата,цитування без лапок. Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) —усвідомленняІндивідом того, як Йогосприймаютьіоцінюютьіншііндивідиабоспільності; вид пізнання, у процесіякогосуб'єктстаєоб'єктомсвогоспостереження; роздуми, аналізвласногопсихічного стану. Алюзія (.лат. allusio — натяк) — використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-небудь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт.Напр.:“Прокрустовеложе”, “Рубіконперейдено”,“Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий” (Леся Українка).
-
Іронія (дав.-грείρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, якийвиражаєглузливо-критичнеставленнямитця до предмета зображення. Епатаж (фр. epatage «скандальна витівка» ) — продуманийскандальнийвибрикабозухвала, шокуючаповедінка, щосуперечитьприйнятим в суспільствіправовим, моральним, соціальнимііншим нормам, зазвичайрозглядаєтьсябільшістю в суспільстві, як непорядна, недостойна чинерозумна. Епатаж — нетрадиційневиконаннятвору, різковідмінневідзвичного (можевиражатися у художньомутрактуванні образу твору, техніці).
-
усвідомлення множинності культурного простору відкидання раціоналістичного дегероїзація героя палкий захист індивідуальної реальності кожної особистості іронічне ставлення до змальовуваного й до усього світу загалом Філософські пошуки ХХ віку звернені насамперед до антропологічної проблематики – проблеми людського виміру.
-
Спроби в сучасній українській літературі: деканонізувати образ жінки витворити архетип національного митця запропонувати читачу нову поетичну мову нові образи та світовідчуття сучасного ліричного, переважно міського, героя Усі ці ознаки засвідчують проникнення в українську літературу тенденцій постмодерного мислення
-
3. Естетичні засади постмодернізму.Розвиток постмодернізму в українській літературі
У сучасній українській літературі два основні дискурси: 1. тестаментарно-рустикальний (тестамент – заст. заповіт, рустикальний – простий селянський) 2. постмодерний
-
тестаментально-рустикальний – базується на реалістичній традиції з вкрапленнями романтизму та модернізму, базується на рустикальному (селянському) мисленні й ментальності
-
Постмодерний дискурс
- з’явився вкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. як реакція на перший дискурс та модерний дискурс “шістдесятників” - має свої символи й поняття: екзистенція рефлексія відкритість гра карнавал
-
Термін “постмодернізм”
уперше з’явився у 1917 році у книзі німецького філософа Рудольфа Паннвіца“Криза Європейської культури” вживався на позначення нігілізму* у культурі ХХ ст. * нігілізм – соціально-моральне явище яке виражається в запереченні усталених суспільством норм, принципів, законів, загальноприйнятих моральних цінностей, ідеалів, моральних норм, культури, традицій
-
ПОСТМОДЕРНІЗМ
“пост” (“після”) + “модернізм” (“сучасний”). Більшість дослідників доходять висновків, що постмодернізм – це світоглядно-мистецький напрям, який виник в останні десятиліття ХХ ст., прийшовши на зміну модернізмові. Г.Штонь подає “постмодернізм” як “міжчасся” Філософське підґрунтя П. склали праці Мішеля Фуко, Жака Дерріда, ЖиляДельоза, Фелікса Гваттарі, Жана Бордіяра, Жака-Франсуа Ліотара, РічардаРорті Теоретики П. наголошували на кризовому характері постмодерністської свідомості УмбертоЕко: “… постмодернізм – не фіксоване хронологічне явище, а певний духовний стан”
-
Визначальні риси постмодернізму:
поєднання різних стильових тенденцій часткова опозиційність до традиції універсальність проблематики позачасовість і позапросторовістьзображення епатажність зміна функцій автора та героя (посилюється тенденція до зникнення автора загалом, текст стає особливим простором існування героя та читача) культ незалежної, вільної особистості потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого
-
прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій іронічність пародійність відтворення повсякденного реального життя як театру абсурду своєрідний ігровий стиль і пов’язані з ним іронічність та пародійність еклектика, тобто наявність легко замаскованих алюзій, запозичень, цитат з відомих творів попередніх епох в основі моделювання матеріалу лежить потік свідомості
-
У сучасній посмодерній літературі:
головна увага приділяється індивідуальній манері митця, його власному баченню людини та світу у творах часто сполучається: - конвульсивна краса - примхлива елегантність - потяг до дисгармонії та деформації - хворобливої фантастики та абсурду - вигадливий еротизм важливими складовими є: - духовна напруга - пошук “внутрішньоїідеї” - екзистенційність метафорична насиченість твору часто поєднана з навмисно зниженою мовою багато словесної еквілібристики складна композиція твору, фрагментарність
-
наявність: - плеоназму (надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання: передовий авангард, чорна сажа, вільнавакансія, народний фольклор); - оксюморону (поєднанняпротилежних за змістом, контрастних понять, якіспільнодаютьновеуявлення: холоднеполум’я, депресивнавеселість, крижанапосмішка); - антитези (стилістичнафігура, яка утворюєтьсязіставленнямслівабословосполучень, протилежних за своїмзмістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т.Шевченко); - гіперболи (навмисне перебільшення); - гротеску (тип художньоїобразності, якийґрунтується на химерномупоєднанні фантастичного і реального, прекрасного іпотворного, трагічногоікомічного, життєподібногоі карикатурного. Гротеск — найвищийступінькомічного; н-д, «Московіада» Ю.Андруховича)
-
4. АВАНГАРДИЗМ. Творчі об’єднання та угрупування Більшість дослідників вважає, що український постмодернізм пов’язаний з іменами: Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака (літературне угрупування “Бу-Ба-Бу”), а пізніше і з представниками таких груп, як “Пропалаграмота”, “Лу-Го-Сад”, “Новадегенерація” та ін. !!! Усі вони починали з поезії, яка пов”язана з авангардизмом.
-
АВАНГАРДИЗМ:
термін на означення т.з. “лівихтечій” у мистецтві виникає у кризові періоди історії мистецтва зародився у роки Першої світової війни проявився у цілій низці течій та шкіл (фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, конструктивізм, імажизм) торкнувся різних царин мистецва (живопис, скульптура, архітектура, література, музика, кіно)
-
Супрематизм – Каземир Малевич
Червоний квадрат Чорний круг Чорний квадрат Супрематизм Голова християнина
-
Політ на аероплані Автопортрет у двох вимірах Супрематична композиція Скаче червона кіннота
-
Абстракціонізм – Василь Кандінський
Акцент рожевого У сірому
-
Жовто-червоно-блакитне Москва
-
Осінь в Баварії Маленькі задоволення
-
Кубізм – Пікассо
Герніка
-
“Дівчинка на кулі” Жінка, яка плаче
-
Авангардизм у літературі
Завдання поетичного авангарду: різке відмежування від старих, віджилих традицій докорінне оновлення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному мовно-стильовому жанровому формальному
-
В українській поезії XX ст. – три хвилі розвитку поетичного авангарду: І хвиля – т. зв. історичний авангардизм 1910-30-х pp. (В.Поліщук, М.Семенко, ранній М.Бажан) Мета – очистити українську поезію від: - консервативності - хуторянства - народницьких ідей
-
ІІ хвиля – творчість поетів діаспори повоєнної доби (Ю.Тарнавського, Е.Андієвської) та деяких шістдесятників (І.Драча, М.Вінграновського), що також містить певні вияви авангарду.
-
ІІІ хвиля – “новахвиля” (неоавангардизм) – постмодернізм – кін.1980-х – поч. 1990-х pp. угруповання “Бу-Ба-Бу”, “Пропалаграмота”, “ЛуГоСад”, “Новадегенерація” та ін. Неоавангардизм був історично й естетично зумовлений
-
Визначальна риса авангардної поезії – КАРНАВАЛІЗАЦІЯ ідея Карнавалу – від М.Бахтіна (праця “ФрансуаРабле і народна культура Середньовіччя та Ренесансу”)
-
КАРНАВАЛІЗАЦІЯ
стала основою естетичного світовідчуття поетів-неоавангардистів КАРНАВАЛ: - стирає межі між життям і грою - створює ілюзію інакшої дійсності, де людина може заховатися за маскою, розчинитися в натовпі - М.Бахтін: “Карнавал – саме життя, але оформлене особливим ігровим чином”, причому “ідеально-утопічне і реальне тимчасово злилися в цьому єдиному у своєму роді карнавальному світовідчуванні”.
-
Карнавальна література
Мета – відтворення дійсності в іронічно-ігровій тональності, показ порожнечі, неважливості радянських цінностей. Молоді поети, заховавшись за масками блазнів і взявши на озброєння сміх та пародію, проголосили естетичну потребу очищення й оновлення, пригадали й відновили засоби карнавальної поетики, відомі ще з 1920-х pp.
-
Карнавальні засоби:
бурлеск (жартівливий, пародійно знижений тон, мета якого – вказати на невідповідність застарілих літературних цінностей у нових умовах); буфонада (жарт, блазенство – засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів); балаган (карнавал) – тяжіння до рольової, персонажної лірики, у якій виступають різні маски й манекени, епатажу (скандальна витівка – провокація узвичаєного).
-
ТЕОРІЯ ГРИ + ПОЕТИ ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ
Нідерландський філософ, історик і культуролог ЙоганГейзинга (1872-1945) обґрунтував теорію гри, визначив головні ознаки гри: вихід за рамки матеріально-реального життя в інше буття усередині ігрового часу та простору панують свої закони, свій лад, порядок, гармонія й ритм та ін.
-
Поетика авангардизму
прагнення до найсміливішого й найхимернішого ЕКСПЕРИМЕНТУВАННЯ: порушення норми щодо тем, стилю, мови відсутність рими, розміру, пунктуації, поділу на окремі слова, речення зумисне зміщування ієрархії стилів і цінностей, поетизація банальностей, свідома руйнація стереотипів поетики “СТИЛІСТИЧНЕ РОЗБИШАЦТВО” (Ігор Пізнюк)
-
Головне завдання неоавангардистів – зруйнування народницьких стереотипів у сприйнятті української поезії, основними мотивами якої майже два століття були визвольна боротьба й любов до батьківщини, а поет виступав будителемнародної свідомості, пророком нації. Неоавангардисти стверджують, що поет – це звичайна людина, яка може (має право) бути недосконалою.
-
Іван Лучук “ПАЛІНДРОМОН, ч. З”
Будда, Ганді, Галя (но-но:зіб'є пиху) - політ,нема трапа тут, а дик-літак.(О, масне - мус).У, Лучук - вампірко,в окріпМавкучулусумен само-кат І. Л. кида.Тут апартамент і лопухи, п'є бізон он.- Я лагідна; гад! дуб!
-
Назар Гончар
масам муки - тілопривид - ярмом зіницьце сонозирнися у кару думок ясує і повторена ранаминула путьтупа луни мана ранерот вопіє усякому дуракуя - син ризоносецьцинізмом рядивир - політику масам
-
Юрко Позаяк
Якщо птаха тримати в неволі, Якщо птаху підрізати крила Якщо відрубать йому лапи, А до того ще й вищипать пір’я, І напхать йому в задницю яблук, І усе це в духовці спекти, – То це буде засмажена качка, Це окраса святкового столу.
-
“Наш батько – це є Котляревський. Це засновник бурлеску”(Віктор Неборак)
Еней = герої авангардних поезій творчість молодих поетів набула необарокового змісту, стала приховано філософічною Провідні барокові мотиви – проголошення особистої свободи й земних насолод, культ гріховності, часом навіть гіпертрофованої аморальності, мотив марноти марнот (якими стає й національна проблематика)
-
зміна “високої” культури “низькою” – найвизначальніша риса Карнавалу
переписування класики, яка стає предметом карнавальної гри радянська література – предмет гострої іронії, висміювання, пародіювання цитування класиків, використання літературних алюзій * * алюзія – жарт, натяк: відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу з розрахунку на ерудицію читача
-
Віктор Неборак
Менітринадцятийрікминав,очима я сідниці пас,в час незалежнихрушеньмасто потопав, то виринавна різних сценах, влада Радвивчаламову, козакиснувалиСіччю, брата братзаокеанськийстис такив обіймах… ---------------------------------------------------- Щодалі? Кожному – своє.Хтовгору дивиться, хто вниз,хтокаміньб’є, хто пиво п’є,у кайф комусьіде стриптиз –меніоднаково, меніоднаково, минаютьдні,минаютьночі, я на дні…– Та не однаковомені!!! (алюзії на “Мені тринадцятий минало”, “Причинна”, “Сон”, “Меніоднаково...” Тараса Шевченка)
-
Юрко Позаяк написав поезію “Дядько Онисим не знає англійську”, яку можна сприймати як пародію на вірш Б.Олійника “Прохоробрість”
-
ПРО ХОРОБРІСТЬ (Б.Олійник) У колгоспі зітхають корови печально, Бо я дядька везу в лікарню. Він лежить на гарбі, як святий із Почаєва, Сивий-сивий і мудро безхмарний.Поперек йому біль пропікає та ломить, А він ще й шелестить губами:- Ти давай через ліс, щоб поменше знайомих, Бо невдобно - лежу, як барин.І мені зрозуміла тривога дядькова, І ніяковість зрозуміла:Він уперше в житті не править конякою, А лежить на гарбі без діла.І од того лице його полум'ям дише, І зривається з уст трійчатим:- Це ж сказитися можна, туди його в дишло, - Цілі дні без роботи качатись!
-
Потім тихо, сховавши в зіницях болі, Нахваляється дядько на завтра, Що оце хоч книжок начитається вволю Про любов та про космонавтів...Шкандибає гарба по бруківці райцентру, Пропускаючи авта коректно. І стоїть край дороги забута церква, Як невдалий макет ракети.А ми їдем двадцятим сторіччямконякою, І мій дядько глаголить істину:- Це ж подумать, яким треба бути одчаякою, Щоб рішитись в ракету сісти?! І лежить він на возі, важкий і нароблений,І сіда йому сонце на лоба.І незвісно, кому треба більше хоробрості:Космонавту чи хліборобу?
-
ДядькоОнисим не знаєанглійську, Вінвипив сивухи, в зубах "Біломор" Йомунаплювать, щодурнийворониськоВжевсоте прокаркав йому "невер мор"! А десь за горою зновгахнув реактор І в дядька на вусахурановий пил І піде у вогоньчеловечєскій фактор Й засипле реактор, щоббільш не димив. А дядько як завшезагра на баяніІ злісуйомувідгукнетьсяупирОдин дядьківсин на війні у Афгані, А другийлітає на станції "Мир". А дядько баян розтягаєпо-свійськіВінвипив сивухи, в зубах "Біломор" Йомунаплювать, щодурнийворониськоВжевсоте прокаркав йому "невер мор" (Юрко Позаяк)
-
О.Ірванець“ЛюбітьОклахому!”, що пародіює поезію В. Сосюри “ЛюбітьУкраїну”
Любіть Оклахому! Вночіі в обід, Як ненькуідеддідостоту! ЛюбітьІндіану! Й так само любітьПівнічнуйПівденну Дакоту. Любіть Алабаму в загравахпожеж, Любітьїїврадощійбіди! Айову любіть! Каліфорніютеж! І пальмикрислатіФлоріди! Дівчино! Хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади – Коханийлюбити не встане тебе, Якщоти не любишНевади! Юначе! Тимусишлюбити стократ Сильніше, ніжлюбишкохану, Колумбію-округіДжорджію-штат, МонтануіЛуїзіану! Любити не зможештиштатів других, Коли ти не любишпо-братськиПолівАрізоний таких дорогих Просторів Аляски й Небраски. Любовцю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душінезникому. Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф Люби! І люби – Оклахому!
-
У творчості неоавангардистів спостерігається змішання “високих” і “низьких” жанрів. Наприклад, класичні форми – сонет і поважний гекзаметр – досить мирно сусідять із “фабричноюпісенькою” чи пародією.
-
З’являються модернізовані класичні жанри: українська віршована барокова драма бурлеск травестія сонети “Високі” жанри наповнюються авангардним духом, вони написані за темами апокаліпсичного світу (“Кримінальнісонети” Ю.Андруховича)
-
АЗАРТ У карти, так обшмульгані, що аж, засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, а за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла — музика впав у раж, сказав собі: «Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!» І різнику в чоло зацідив прасом. Той більш не буде торгувати м'ясом, він горілиць лежить і ні мур-мур. У супроводі ґречних поліцаїв музика йде навік, мов у Почаїв, кудись далеко, певно, у тюрму.
-
ЖИТТЄПИС Зиновій Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблелий кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!» Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе.
-
МАФІЯ На розі Кармелітської та Духа Святого двометровий зимний хлоп Лежав, Зацвівши оком, як циклом (античний). Потекла на брук з-під вух. його червона юха, мов сироп і (малиновий), а р, центрі капелюха прострелено діру. Літала муха над ним, і плач дівочий із утроб летів до неба, де злодійський рай, де кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину. В присутності лягавих та собак старенька мати думала: «Ось так ти гідно шлях життя завершив, сину».
-
НІЖНІСТЬ По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав ій черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: «Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку». (Той саме відбував за зґвалтування). Вона була любов його остання — і так пішла, небога, ні за гріш. Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.
-
ПОСТРІЛ Ти заповзеш,нечутний, ніби вуж, у золоті дзеркала установи, поправиш ружу й посміх Казанови і сам собі накажеш: кроком руш до кабінету, де — вершина змови. Тебе чекає мрець — очей не мруж, а, вихопивши револьвер із руж, спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, а він повільно зсунеться на килим, потягне канделябр і паламар. Ти скинеш рукавички (щойно з пральні) і, розпізнавши натяки астральні, почуєш, як видзенькує комар.
-
А.Погрібний: “Неоавангардисти 1980-х pp. не стільки продовжують традиції авангарду 1920-х pp., скільки пригадують їх. Споріднюють обидві хвилі спільні прийоми поетики – зухвалий виклик провінціальності, малоросійству, різке заперечення стереотипів”. Є й відмінні риси. Поезія футуристів 1920-х перейнята: - наївним революційним пафосом - ренесансною вірою в перебудову світу та комуністичну утопію. У неоавангардистів не тільки відсутній будь-який пафос, більше того, визначальний настрій – похмурий, песимістичний (“чорнийгумор”).
-
Семен Либонь: “Де ви ідеали? Девальвували”; Юрко Позаяк: “Мені від щастя вити хочеться”; Павло Вольвач: Земля змаліла. Знизивсь Місяць, Лиш смерть одна – несходима. Щось каже їй життя у відсіч. Життя... Та скільки ж того дива.
-
1990-ті – поч. ХХІ ст. – поява нових літературних угруповань та об’єднаньАСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (АУП)http://aup.in.ua/ Мета діяльностіАсоціації – структуалізація створенного нею в Україні нового літературного, видавничого, культурологічного простору
-
Ідея утворення – під час роботи III-го з’їзду Спілки письменників України у жовтні 1996 року. Утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). 13 листопада 1997 р. Мінюст України зареєстрував Всеукраїнську громадську організацію “Асоціація українських письменників”. Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука,віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука і Тараса Федюка.
-
4-5 лютого 2000 року відбувся ІІ конгрес АУП (68 учасників), на якому президентом АУП було обрано Тараса Федюка, віце-президентами Ігоря Римарука, Володимира Моренця, Сергія Жадана і Олександра Кривенка. Наступним президентом АУП став Ігор Римарук. Після його трагічної загибелі (2008) президентом знову обрано Тараса Федюка (2009; під час виборів були присутні 25 членів АУП), віце-президентами стали ДмитроСтус, Максим Стріха, ЮрійРибачук та Віктор Шило. 19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.
-
“БУ-БА-БУ”
13 квітня 1985 р. у Львові об’єдналися троє обдарованих поетів: Юрій Андрухович (Івано-Франківськ) (Патріарх) (зб. “Небо і площа”, “Середмістя”, “Екзотичні птахи і рослини”), Віктор Неборак (Київ) (Прокуратор) (зб. “Бурштиновийчас”, “Літаючаголова”), Олександр Іранець (Рівно) і утворили угруповання “Бу-Ба-Бу” (“Бурлеск-Балаган-Буфонада”) (Підскарбій) (зб. “Тінь великого класика”, “Вогнище на дощі”), головним завданням якого на початковому етапі було масове спілкування зі слухачами та почергове читання віршів.
-
Цей літгурт не мав теоретичної програми чи статуту, тобто не був офіційною організацією, але провів близько тридцяти літературних вечорів, характерною ознакою яких було поєднання декламаторської та театралізованої частин.
-
Період найактивнішої діяльності “Бу-Ба-Бу” припав на 1987-1991 pp., а своєрідним кульмінаційним моментом у діяльності цього угруповання став фестиваль “Вивих-92”, згодом з’явилися й перші колективні збірники поезій: була видана книга “Бу-Ба-Бу”, а також поезоопера“КрайслерІмперіал”.
-
Ю. Шевельов, маючи на увазі авангардну поетику молодих авторів, назвав це об’єднання “кумедно-бунтівливо-шукально-випендрастим”, оскільки гурт, як наймолодша поетична генерація, одним із перших кинув виклик літературному офіціозу, проголосив епатажне зруйнування норм традиційного віршування. Уже сама назва угруповання, утворена від початкових складів слів “бурлеск, балаган і буфонада”, декларувала авангардність.
-
Актуальність проблематики, неканонічність форми, метафоричність, вигадливість, іронічність – такі основні ознаки їхньої поезії: Останні вагання Зливає і злизує злива Останніх благань Благенькі блакитні вогні А я тебе кидаю, я тебе кидаю, мила, Мов круг рятівний. О.Ірванець. Прощальний романс
-
Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи.
-
Нова деґенерація
-
Нова деґенерація — літературнеугруповання за участюІвана Андрусяка, Степана Процюка та ІванаЦипердюка
-
“НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ”
З 1991 по 1994 pp. Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І.Андрусяк та І.Ципердюк були студентами, а С.Процюк – викладачем педінституту ім. В.Стефаника (нині – Прикарпатський університет).
-
Першіпублікації гурту — 1991—1992 року в місцевомутижневику «Західнийкур'єр», додатком до якоговийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».
-
Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшлапоетичназбіркалітугруповання, яка тежзвалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав ЮрійАндрухович.
-
Навесні 1993 відбувсявечірлітгурту у Києві в Спілціписьменників, якийспричинивчималий резонанс у періодиці й роздратований, відвертолайливийвідгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» булавизнананайкращою книжкою 2003 року за опитуваннямкритиківчасописом «Слово і час».
-
Протягом 1993 — 1995 років гурт провів низку вечорів у різнихмістахУкраїни, брав участь у поетичних фестивалях, опублікувавдобірки в низцічасописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннямийогоучасників, віджив себе. «У літературу добре буваєвходити гуртом, але працювати в нійкоженмусить сам», — кажутьекс-„деґенерати“.
-
“МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК, 8” Літературний “неокласичнийгурт”. Виник 1990 року з ініціативи Віталія Бориспольця, Олександра Бригинця та Володимира Жовнорука. 1992 року видано колективну збірку “Гуманітарна допомога/HumanitareНіlfe” (українською та німецькою мовами).
-
Орден чину ідіотів (ОЧІ) Входять: Назар Гончар, Роман Козицький, ВолодимирКостирко, АндрійКрамаренко, ІванЛучук, ІгорДрак.
-
Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактуєтьсятовариством в первісномугрецькомузначенніцього слова: власник себе. Керівнийорган: рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «ГімнІдіотів» складеноприблизно на мотив сучасногоавстрійськогогімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Коженз членів Ордену маєсвітське і дійовезвання, титул.
-
Назар Гончар
«На превеликий жаль я не верблюд...» на превеликий жаль я не верблюдох як би я крізьвушкоголки як биплюнувна всю отумізеріюмерзеннуа поміж нею зокрема на розпреприкруобразуявною-славною несправедливоюпідозрою у замірах лихихна скверномислієна превеликий жаль
-
ГО-О-ОЛ одне одного беремо в оберемок! як пригубимосяти — мій притулокя твій! ти така ласкава! а яка цікаватвоя циця праватобто лівато права — моя рука! а яка ти ніжноногаміжнаминеманічогобомиєдинийцілунок
-
ЛучукІван «Купітьмене...» Купіть мене,я відповідаю всім світовим стандартам,у мене високі смакові якості,я довго ношусь,я протиударний.Мене купили,три роки мною покористувалисяі здали в комісійний магазинпід іншою назвою.А хто я? Я факт -цікавий, але забутий,відроджений, але перекручений.
-
ЛУГОСАД
Іван Лучук (нар. 24.02.1965), Назар Гончар (20.04.1964–21.05.2009) і Роман Садловський (нар. 30.10.1964). Група заснована у Львові 19 січня 1984 року (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н.Гончара до І.Лучука). Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986).
-
Іван Лучук Назар Гончар Роман Садловський
-
Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів – книжковому виданні “ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард” (1996; перевидання 2007 року під назвою “Лугосад. Об’єктивність канону”), що складається з трьох частин: “Ритмполюсів” Івана Лучука, “Закон всесвітнього мерехтіння” Гончара, “Зимівля”Садловського. Учасники групи мають у доробку теж марґінальні види творчості: І.Лучук і Н.Гончар – паліндромію, а Р.Садловський – поезомалярство.
-
І.Лучук. Математична лінгвістика Плюси: Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, Прегарна, красна, чудова, розкішна, чарівна… Мінуси: Зла, дрібничкова, недобра, погана, гидка, Паскудна, кепська, противна, плюгава… а все одно дивись плюси.
-
ІванЛучук "Я декадент, якогоправди сила..." Я декадент, якогоправди сила, мовпаралітик той на роздорожжу. "Я казав на чорне..." Я казав на чорне- - щовоночорне, а на біле - - щойого нема. ІСТОРІЯ ФІАСКО фіалки (1 букетик) - 50 коп. нарциси білі (10 шт.) - 1 крб. нарциси білі (7 шт.) - 70 коп. один нарцис білий - 10 коп. тюльпани (3 шт.) - 1 крб. цукерка "Білочка" (1шт.) - 10 коп. нарцис жовтий (1 шт.) - 30 коп. талон тролейбусний (1 шт.) - 4 коп. ---------------- 3 крб. 74 коп.
-
АПОЛОГІЯ БАЙДУЖОСТИ україно моя роззявлена ти радієш собі байдужа маєш десь сонцегасник адже він як і всі українець ОДА ДО ЛІЖКА АБО КОЛИСКОВА ДЛЯ СЕБЕ Ліжко моє – моя поетична майстерня Ліжко моє – мій найщиріший друг Ліжко чиєсь – do you sleep English? Ліжко чиєсь – schlafenSie Deutsch? Ліжко моє – ліжко моє українське Ліжко моє – то мій вселюдський борг не спиться... не спиться затевіршується іпокипишеться здаєтьсяого-го а зранку глянеш охо-хо Назар Гончар
-
Роман Садловський Розібрав навколишнє на частинки, відокремив одну відодної, розклав по поличках - не знайшовнічого, розізлився - полишив ту роботу - забув. Потім, випадково, глянув на полички - порожні. Почав шукати навколо. Червень, позичаючи для справи у весни грошей, знітився, засумував, засоромився. Підточують його кляті комплекси. І вирішив меланхолік: не працюю, доволі. Вже холодом війнуло, затуманилось - жити йому, бач, розхотілося.
-
“ПРОПАЛА ГРАМОТА”
Київські поети – Юрко Позаяк, Семен Либонь і Віктор Недоступ. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи – досить промовиста вказівка на гоголівську традиціювідтворення дійсності. Творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої – хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови.
-
У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання – цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками.
-
ПСИ СВЯТОГО ЮРА
-
Юрій Покальчук,Юрій Андрухович,Ігор РимарукВасиль Герасим'юк,В'ячеслав Медвідь,Віктор Неборак,Олександр Ірванець (вийшов з групи 1995 року)Тарас Федюк (приєднався 1995 року)
Пси Святого Юра — літературне об'єднання або літературна майстерня з семи українських письменників, утворена 1994 року під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance».
-
Ідея створення групи належала Юрію Покальчуку, Юрію Андруховичу та Ігореві Римаруку. Остаточно група була сформована в афінському готелі «Святий Юрій Ликаветський» шляхом проголошення літературного маніфесту (листопад 1994 року). Єдиним окремим виданням групи був альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997 р.), де було зафіксовано первинний склад об'єднання. Метою об'єднання була не так спільна естетична позиція, як радше пошук професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування нових творів).
-
ТВОРЧА АСОЦІАЦІЯ “500” (ТА) Об’єднання авторів та літдіячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-х років. Утворилась у 1993 році в Києві. Молоді митці цього угруповання гуртуються навколо видавництва “Смолоскип”., де публікують свої твори окремими збірками та в альмнахах“Молоде вино. Антологія поезії” (1994), “Тексти. Антологія прози” (1995), “Іменник. Антологія дев’яностих” (1997).Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація “500” організувала ряд поетичних вечорів під гаслом “Молодевино”.
-
Активні учасники асоціації
Активними учасниками ТА в 1993—1996 роках були: Розумний Максим Миколайович український політолог, філософ, поет. (27 червня 1969 року, Київ) Сергій Валерійович Руденко український журналіст і публіцист. (14 жовтня 1970,Стецьківка, Сумська область) Кухарук Роман Васильович український прозаїк, поет, журналіст і громадський діяч (*10 серпня 1968, Чернівці )
-
Кокотюха Андрій Анатолійович сучасний український письменник. (*17 листопада 1970, Ніжин) Віталій Квітка Народився 26 вересня 1971 року в селі Протопопівка (Кіровоградщина)
-
Максим Розумний Нема нічого, тільки світ і я. Співають півні, облітають вишні; руїна буйно заростає бур’янами. У порух верховіть вкрадається статечність, благословенна будь-яка кінечність. Притомлена весна нікуди вже не кличе, знов починаємо розмову чоловічу. Тільки я і світ. *** Як смішно справді я боявся що відберуть тебе пінисті громовиці просолені вітрила і блакить а ти мене не любиш і по тому і не діжду я горя блискавиць душа не плаче а щемить ***
-
МИТЬ І знов життя, терпкий, знайомий присмак. І знову є у світі порожнечі, в кишені скарб дешевих “барбарисок”, і можна навіть похвалитись дечим. Твій усміх я згадав напрочуд ясно, та пильнувать його невдячно і невчасно. *** СПОГАД Та неповторна інтонація на ситці серця синіми квітками зійшла й осипалася вранці на темне плесо пелюстками. Така обридла інтонація, що в’язня серця звеселяла в кайданах каторжної праці, новим вогнем щасливо запалала. ***
-
“ЧЕРВОНА ФІРА” Літературна корпорація харківських поетів С.Жадана, Р.Мельникова та І.Пилипчука, створена у 1991 р. Як вважає І.Бондар-Терещенко, літугрупування постало на хвилі “антисистемного” харківського андеграунду початку 90-x p. (ArtLine 3’97). Літературною концепцією “ЧервоноїФіри” згідно із заявами її членів став неофутуризм. Вони задекларували себе спадкоємцями українського футуризму 20-х років ХХ ст. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль “ЧервоноїФіри”, у котрому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.
-
Виділяється своїми невтомними пошуками й експериментами Сергій Жадан, вчителями якого є Михайль Семенко та львівські бубабісти. Він – автор збірок “Рожевийдегенерат” (1993), “ГенералЮра” (1994), “Цитатник” (1995), “Балада про війну і відбудову” (2001), в яких ліричний герой живе немов у ляльковому театрі, приміряє до свого обличчя то одну, то іншу маску. А тому вірші С.Жадана – постійна гра зі словом, травестія, виклик публічним смакам, опис гротескних ситуацій.
-
“ЗАХІДНИЙ ВІТЕР” Тернопільське літературне угруповання, створене у 1992 р., складають молоді поети Василь Махно (нар. 1964 року), Борис Щавурський (нар. 1964 року), Віталій Гайда (нар. 1970 року), Гордій Безкоровайний (нар. 1969 року). У 1994 році вони оприлюднили альманах “Західнийвітер”. Їхній лідер Василь Махно у маніфесті “Конспекти з майбутньої Нобелівської лекції” проголосив “літературу самодостатньою цінністю будь-якої нації і великою потугою людської свідомості”, підкресливши двоїсту сутність мистецтва слова.
-
“Кращі поети мого народу, від Шевченка і до стуса, мусили виконувати подвійну функцію – реалізації Духу і протистояння. Тому-то літературна творчість для українців йшла паралельно яіз зовнішнім і внутрішнім опором творчого індивіду”. Поет заявив не про заперечення традицій, а про творення нового мистецтва як самодостатньої величини, прагнучи “віднайти ключ суспільних, мистецьких і особистих критеріїв сучасного мистецтва”.
-
5. Періодичні видання та інтернет-ресурси
Учений Василь Шейкоподіляєвітчизнянулітературнуперіодикуостанньоїчверті ХХ – початку XXI століття на двігрупи: «Старі» видання, якізбереглисящезрадянськихчасів («Київ», «Дніпро», «Вітчизна», «Дзвін», «Березіль», «Всесвіт» та ін.); «Нові»видання, якіз’явилисяпорівнянонещодавно («Четвер», «Ї», «Кур'єрКривбасу», «Потяг'76», «Київська Русь», «ШО» та ін.).
-
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:
УКР.ЛІТ. портал сучасної української літератури: http://ualit.org/ СЛОВО – ДИВО: http://slovo-divo.ucoz.ua/index/teksti_novochasnoji_literaturi/0-36 ЛІТАКЦЕНТ: http://litakcent.com/ КЛУБ ПОЕЗІЇ: http://www.poetryclub.com.ua/ ЕЛ.БІБ-КА “ЧТИВО”: http://chtyvo.org.ua/ Біб-каукр.поезії: http://poetyka.uazone.net/ УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР (рубрика “література”): http://www.ukrcenter.com/ Книгарня “Є”: http://book-ye.com.ua/
-
ПОСТМОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ: ПРОБЛЕМИ, МОТИВИ, ОБРАЗИ
-
Що являє собою новітня українська поезія? 1. Її творять представники різних поколінь. 2. Поети “старшого” покоління концентрують увагу на філософському осмисленні життєвої проблематики: І.Драч, Б.Олійник, І.Калинець, Д.Павличко : Ти помиляєшся, якщо думаєш, що твої сходи, котрими йдеш вгору, ведуть лише вгору (Д. Павличко)
-
3. У тематиці і проблематиці акцентують увагу на проблемі взаємозв’язку людини і Всесвіту: “Чорнобильськамадонна” І.Драча, “У рана” Ю.Тарнавського, “Сім” Б.Олійника. 4. У цей період повертаються до другого мистецького життя твори літератури початку ХХ ст., актуальними стають багато мистецьких ідеалів тієї доби.
-
5. Поети “середнього” покоління активно розвивають урбаністичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригінально поєднують християнську етику з гуцульською язичницькою міфологією: В.Голобородько (зб. “Слова у вишиваних сорочках”, “Калина об Різдві”), В.Герасим’юк (зб. “Дітитрепети”, “Осінні пси Карпат”, “Поет у повітрі”).
-
6. Переосмисливши джерела Біблії, фольклору, автори утверджують новий естетичний ідеал, що виявляється у звільненні їхньої поезії від суспільної заангажованості, у зверненні до історичної пам’яті народу, до національної самосвідомості як основного морального критерію поезії. Відбувається активний пошук нових жанрових форм і актуалізація забутих, зокрема верлібру.
-
7. Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості, про втрату національної самоідентифікації: Живеш у місті. На двадцятий поверх коріння не дотягується – значить, й землі не чуєш, і небес діброви далеко теж… Душа в жалів кріпачить. Іван Малкович
-
8. Феміністична течія: Оксана Забужко (зб. “Травневийіній”, “Диригент останньої свічки”, “Автостоп”), Людмила Таран (зб. “Оборотдуші”, “Колекціякоханок”), Любов Голота (зб. “Жінки і птиці”, “На чоловічий голос”), Ірина Жиленко (зб. “Вечірка у старій винарні”, “Порироку”), Людмила Гнатюк (“Миттєваслабість”, “Незбагненнапечаль”, “Я перестала розуміти світ”). Оцінюючи поетичну творчість Оксани Забужко, Юрій Шерех-Шевельов зазначив, що поетеса “говорить про речі, про які досі в українському мистецтві так не говорилося”. Ці слова цілком можуть бути віднесені до всієї “жіночої” поезії сучасності. У мене несумісність з існуванням, тому воно від мене й відвертається... А квітонька духмяниться коханням, А стебельце хитається... хитається... Людмила Гнатюк
-
9. Активне залучення в українську поетичну традицію західного й східного культурницького досвіду. І йдеться не лише про мовні експерименти на кшталт “Англійськоїбалади” Юрка Позаяка із угруповання “Пропалаграмота”: Миднайт. Лиш байдужий мун. замок, Ай, самотні кроки. Лунко б’є холодні клоки…
-
10. Сучасна поезія позначена: ремінісценціями непрямим цитуванням поетичними алюзіями значною кількістю образів світової класики символами та емблемами сучасного поетичного слова розвиток цивілізаційних, міських мотивів, а не культурницьких, як це було у добу шістдесятництва.
-
11. Мотиви міського існування особистості, переважно самотнього, стають визначальними: Він дуже полюбляв старе каміння, Розбитих веж і мурів кольори І зелень, що доцільно, мов проміння, Вже пнеться крізь каміння догори. Ю.Андрухович. Це столиця держави. Тут досить людно. І не досить зелено для ботанік. Хоч насправді це ніби судлно (чи судно?) І не так ковчег воно, як титанік. Ю.Андрухович.
-
Урбаністичне існування у “дев’яностиків”: це трагедія усвідомлення самотності людини в місті, а не оспівування цивілізації це не радість, а відчуття розгубленості, повсякчасного втрачання власного “я” Світ особистості обмежений колом міського пейзажу, техніки, а межі власного “я” стають предметом розмислів чи не кожного поетичного тексту.
-
АВТОПОРТРЕТ В АВТОБУСІ (Назар Гончар) І мно – ю, і дзер – кальцем дріб – нотря – се – і ри – си – свої роз – губи – лоли – це… Строфічна будова цих рядків підкреслює ідею твору – розгубленість, втрату рис лицем, особистістю, деперсоналізацію ліричного героя.
-
На різних полюсах таких поетичних світовідчуттів перебувають і епатажні заклики поетів: “Дещо про я: давнє, новочасне, чуже і власне” (І.Лучак) “Я – така геніальна річ, / що мало місця!” (Н.Федорак)
-
Важливою ознакою поетичного мовлення НУЛ є широке послуговування: асоціативними метафорами прийомами тексту іронічно-гротесковими образами Поетична реальність НУЛ – це реальність фантасмагорична, ілюзорна
-
Це колюче пришестя з’єднає екстреми, доведе аксіоми, роздробить граніт. Фараонівсьтким жестом відкине їх теми, що нудні, як дорога на Схід (С.Процюк) -------------------------------------------------------------- Я продаю квитки на магів і на мімів, я коло входу став з ключами, мов Петро. О діти передмість з вустами херувимів! шатро – мов помаранч. Приходьте у шатро!.. (Ю.Андрухович).
-
Невіддільною її складовою є іронічність, яка допомагає зруйнуватизвичайний, а відтак майже. сакральний простір і час сучасності Цим і виправдовуються численні мовні експерименти молодого покоління, що на рівні саме мовному руйнують звичну картину світу, відтворюють, підкреслюють, примарність реальності, створюють плетиво символізованих, відомих образів, своєрідних знаків культури, які гіперускладнюють поетичну реальність і втілюють поступову втрату зримості навколишньої дійсності.
-
Це особливий тип катастрофізму – не національного, як у шістдесятників, а загальносвітового, цивілізаційного, пов’язаного з ущільненням світу у ХХ ст., з усвідомленням наслідків та можливих шляхів розвитку людства після Чорнобильського катастрофи, з відчуттям сучасниками плинності земного життя й невідворотності смерті. Це зближує поетику поезії НУЛ з поетикою бароко, тому у сучасному поетичному слові можна говорити про необарокові мотиви, про можливість гри, карнавалу як способу символічного очищення людини.
-
Отже, сучасна українська поезія віддає данину усім відомим словесно-мистецьким експериментам, усе ж спираючись на літературні традиції і живлячись народнопоетичними джерелами.
-
Щоб сприймати модерну лірику початку XXI ст., треба, на думку сучасного поета Петра Мідянки: “мати відчуття не тільки мови, а й слова… У поезії рівень “зрозуміле – незрозуміле” не головний. Тут важить чуттєве начало, а не раціональне”
-
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЖІНОЧА ПОЕЗІЯ
-
Жінку-поета легко впізнати за розставленими акцентами У жіночихвіршахкоханняперетворюється на вічнувійну статей Жінка-поетнаголошує на своїйжіночності, жінка-поетпогрожуєсвоєюжіночністю. Для жінки-поетажіночність (вона ж – фемінність) – головнийкозирінайнебезпечнішазброя Жінку-поетавидаєінтонація: відістеричної до поблажливоматеринської Жінки-поетиобожнюютьписати про жінок-легенд. Віршованіваріації на тему загадковоїжіночоїдуші, багаторазовопереказаніісторії про Жанну Д’арк, Есмеральду, Офелію, Попелюшку та іншихгероїчнихгероїнь стали невід’ємними у творчомудоробкубагатьох.
-
ЖІНОЧЕ (ФЕМІННЕ) ПИСЬМО Йоговиникненняпов`язуєтьсязфеміністичнимрухом, а поетикаведесвійродовідвідпостмодернихфілософськихтеорійЮліїКристевої, ЛюсіІрігерей та Елен Сіксу Спробивизначенняспецифікижіночоїтворчостібулище в другійполовині ХІХ ст. Критики-чоловікивиокремлюючитакіособливостіжіночоїманери письма як суб'єктивність, ліризм, чуттєвість, сентиментальність, розглядалиїхякознаки, щовказують на недосконалістьжіночоїтворчостіпорівнянозчоловічою, тим самим відмовляючижінкам-письменницям у таланті МаріяРюткьонен в статті «Ґендер та література: проблеми „жіночого письма” та „жіночогочитання”» зауважує: „...жінки писали іпишутьінакше, ніжчоловіки, тому стаєнеобхідноютеоріяжіночоїлітератури, жіночого письма”
-
Початок фемінноїтворчості – у трипільськійкультурі, за добипервісногоматріархату. За добиСередньовіччя, Відродження, постренесансу, барокодомінувалапатріархальна культура Українськафемінналітератураактивізувалася в ХІХ ст. завдякисуспільним „жіночим” рухам Виникненняжіночоїтрадиції в українськійлітературідослідникипов’язуютьзіменамиЛесіУкраїнки, О.Кобилянської, Олени Пчілки, Н.Кобринської Ізсередини ХХ ст. жінки стали посідатизначимемісце в українськійлітературі (Л.Костенко, О.Забужко, М.Кіяновська, Н.Білоцерківець та ін.) Поняття „фемінність” позначаєжіночезагалом
-
ІРИНА ЖИЛЕНКО, народилася в 1941 році у м.Києві
-
Фемінне письмо І. Жиленкохарактеризується: описомтілесності пристрасності як вітальноїсили інтуїтивним початком синтезом свідомогоінесвідомого багатосмисловістю змішуваннямжанрів мозаїчністю фрагментарністю мовахарактеризуєтьсявиразністю, пріоритетомемоцій та „голосу” тіла, наявністювеликоїкількостізменшено-пестливихслів ІринаЖиленко вводить у текстивідображеннятиповожіночоїроліусуспільстві, алеліричнагероїня не тяготиться нею, навпаки, отримуєзадоволення.
-
«ПоетичнийсвітІриниЖиленко твориться за принципом інакшості, іншості, несхожостізісвітомреальним, алеуявнийсвітспровокованийдійсністю, яку поетесазмінюєзавдяки образному виповіданню себе, точнішезавдякививільненню себе уявою, мрією, фантазієюз реального буття-існуванняі «поселенню» в художнєбуття» (М.Жулинський, передмова до збірки «Євангелієвідластівки») «У поетесисвійчіткоокресленийстабільниймікрокосм. Йогоосердя – ріднийдім, своя кімната – як фортеця, без якої не вижити в цьомурозбурханому недоброму світі» (М.Коцюбинська )
-
У творчостіпоетесивиділяються три типижінки: 1) жінка-мати; 2) жінка-поетеса; 3) жінка-естеткаіжінка-гедоністка. Архетип матерібув одним збазових в українськійкласичнійлітературі ХІХ ст. (зла свекруха, мачуха, покритка, ненькаУкраїнатощо). Матибулазапорукоюстабільностіпатріархальноїселянськоїродини. ІринаЖиленко, не відходячивідслов’янського канону, повнорозкриваєвідчуття материнства, щастяочікуванняпояви на світновоїістоти, щастя, яке переповнюєжінку, коли дитинапотребуєзахистуі догляду. З біологічної точки зоружінка, завдяки материнству іможливостійоговідчути, маєбеззаперечнуфізіологічнуперевагу. Образ жінки-матеріІ.Жиленкодотичнийзпрадавнімукраїнським – Берегинею. Одна зголовнихсмисловихдомінантцихобразів – не лишеабсолютизаціяжіночихрепродуктивнихфункцій, а й показ задоволення, насолоди відпочуття материнства.
-
Бо я не Іов. Прокляну За крихітнусиновуслізку. Дияволу присягну І душу продам підрозписку. Я не Авраам. І дитя Не дам на заклання, на лихо. Ні Богу не дам, ні вождям, Ні вашим, ні нашим, ніїхнім. Бо я не Христос. Впам'ятку всіболі, всікривдидитячі. Хто вдарить у лівущоку, У праву отримаєздачу. Дурепа, бабера – нехай! Я згодна – дурепаіквочка. Абилишсинокпосміхавсь. Аби не болілосиночку.
-
Поетесамайстерновплітає в свою поезію рядки колискових, Три колисковихі зоря Ой люлечки-люлі! Прилетілигулі. Принесли в торбинці для синагостинці. У тійторбі – диво-кінь, пряники медові ічервонічобітки – золотіпікови. Та щеврода – як вода. Брови соколині. Та ще доля – як звізда, високаі синя…
-
Поетесазображаєжінку як мати (рідше – дружину), так іпоетесу, естетку. Ліричнагероїня показана переважно в межах дому (локалізація – кухня, кімната), але в цьомупросторі твориться макросвітілюзії, казки, якийзначноширший за простукімнату. Дім – цеабо квартира в місті, абобудиночоквселі. Ліричнагероїнязмальована при виконанніпобутовихобов’язків (прання, приготуванняїжі, прибирання, купівлятощо), алепоручзцим – написаннявіршів, читання книг, прослуховуваннямузики, спілкуванняздрузями. Поетесаіродинні, іособисті, ісуспільністосункиміж людьми розглядає шляхом відображення та осмисленняподробицьщоденногопобутовогожиття.
-
Пані, ота, що знаменна не зростом, – Сінозгрібала, зривала горох. Потімбілизну в струмку полоскала. Потім полола петрушку й цибулю. І озивалася словом ласкавим До горобини, собаки, зозулі…
-
І.Жиленкоспробувалапоказати парадокс життядомогосподарки. Життядомогосподарки не легке, вона більше за іншихвідчуває свою самотність. ЖінкапоезіїІриниЖиленко – особистістьізтворчим началом. Ліричнагероїняорієнтованащодосвоговнутрішньогосвіту, вона створюєнавколо себе свіймікросвіт. Ідеали комфортного бутя жіночоїсуб'єктивностіліричноїгероїні: єдністьз природою оптимізм панівнепочуттялюбові у найрізноманітнішихпроявах, а звідсиіпрагненняопіки над кимось, можливістьписативірші влаштованийпобут, якийзалежитьголовним чином відвнутрішнього стану душі сусідствозказкою, чудом життя, відчуттянепроминучогодитинства
-
Фемінністьвизначається через єднання, для жіночоїідентичностізагрозливимєвідокремлення. Тому так пронизливосумно звучать рядки ІриниЖиленко про дорослішаннядітей: Де йогоізжиттяподіти – день, коли виростаютьдіти ізсандаликівістрічок, залишивши тебе, розкриту, ібеззахисну, мов стручок?.. Отже, образ жінки – дихтомічний: жінка-господиня та жінка-естетка, матеріалістка та ідеалістка (“поділились просто: їй – колечко йчорну шаль. Я ж забрала час іпростір, і веселий творчий шал”), християнка, дружина та єретичка, відьма, мати та “амазонка” (в руках тримаю меч свійідитину”)
-
Ще один атрибут жіночогопобуту – дзеркало. Як предмет культуридзеркаломаєвласнузмістову ауру. Поетесацікавовідображає парадигму дзеркальності. В поезії І. Жиленковоноінодінесенегативнезабарвлення: В дзеркалі, мов у страшному сні, бачусь я сама собі – совою. Крізьсклодзеркалапроглядаєвнутрішнє «я» ліричноїгероїні. Все, побаченекрізьдзеркало, включається до знаково-мовноїсистемизадзеркалення, змінюєзначення: Дзеркало – „тверезий на стініекран” …………………………………… Це ж мить. Я все одно спливу ізпідсвідомості в свідомість. І темнедзеркалотоді нещадно випхне в коло світла жіночівилицібліді, ім’ямогобуденнітитли, середнійвік, огрядний стан, опущені в печаль уста. Дзеркало – цедверіміжреальним та ірреальнимсвітом.
-
До провідних ознак жіночого письма І.Жиленко належать: 1) синкретизм у використанні літературних жанрів із наданням переваги діалогічним, поліфонічним формам, формам автобіографії, щоденника 2) тенденція до імітації усного мовлення на письмі (легкий ритм, постійне використання питань, вигуків, значна увага до зменшено-пестливих слів тощо) 3) звернення до тематики дому, родини, дітей 4) деструкція часово-просторових координат, ігнорування меж між реальністю та казкою. Час в поезії І.Жиленко не усталений, не скерований в русло історії. Початок і кінець сходяться у теперішньому моменті 5) тенденція до суб’єктивності, асоціативності.
-
ОКСАНА ЗАБУЖКО, народилася у 1960 році в Луцьку
-
ТворчістьОксаниЗабужко – поетична, прозовайпубліцистична – становить своєріднуспробуфілософськогозаглиблення в основилюдськогобуття, виявляючись на всіхйогорівнях: самопізнання, осягненняприродиІншого, світовогокосмічногоіміфологічноготворення.
-
«Поезія – граничнаповноталюдськоїмовноїпотенції, ліміт, за яким - хібащовжелишмоваянголів (чи, може, музика? чи - мовчання?..)". О.Забужко
-
СпецифікаконцепціїсвободиОксаниЗабужкообумовлюєтьсяпередусім "позицієювідкритоїлітературноїсвідомості" – можливістювербалізаціїсутнісних проблем, омовленнямранішетабуйованогочи просто нікимще не фіксованого, свободою самореалізації. У передмові до збірки "Автостоп" Ю.Шерехщирозахоплювався такою відкритістютекстів: "Оксана Забужко говорить про речі, проякідосі в українськомумистецтві так не говорилося, часто так одверто, в таких подробицях, що дух переймає, падаютьусізавіси, ісолодко, і страшно стає, імимоволідумається – Боже великий, чиможна так невимушено, так просто про саму себе (бо в ліриціскрізь про саму себе), про своєтілой душу прилюдно говорити, чиможнавиносититакіречі на юрбу". Просто поезіяконцентруєфарби, спираючись на важкійщільніметафори: Земля розволочена, начежоначужоложна, з-підніг нам сочила, мов пасоку, яловийпіт.
-
Відкритість текстів письменниці, пов’язану з переглядом традиційної моделі жіночої суб’єктивності, можна трактувати як епатажність чи емансипованість. Суть епатажу – поведінка, яка має за мету не стільки розкритися, скільки викликати певну реакцію в реципієнтів. Тексти О.Забужко сповнені не просто безпосередньої артикуляції фізичних відчуттів, а загострення найболючіших моментів нетрадиційними порівняннями з використанням подекуди позанормативної лексики: ...ненавиджу тонкескавуління суки, котрезаляскоче мимо моєїволі в ту мить у мене в гортані...
-
Поезія О. Забужковиявляєвисокийступіньекзистенційногофілософування, щопояснюєтьсякількомачинниками: філософськимфахомсамоїавторки приналежністюпоетеси до «перехідного» покоління 80 –хроків ХХ ст.
-
ЗБІРКИПОЕЗІЙ: «Травневий іній» (1985) «Диригент останньої свічки» (1990) «Автостоп» (1994) «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998» (2000) «Друга спроба: Вибране» (2005)
-
О.Забужко вирізняється постійною увагою до художнього моделювання абсурдного світу, у якому нівелюється свобода особистості і під тиском дегуманізованого суспільства розпорошуються вічні цінності – свобода особистості, любов, вірність, милосердя, співпереживання горю інших тощо.
-
МОТИВИ ТВОРЧОСТІ І ПОСТАЄ ОБРАЗ МИТЦЯ ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ЯК ОСНОВА ЛЮДСЬКОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЇ(«Цей чоловік вродився з дерева», «Відлопотиш дощами за ворота», «І двері розчахнулись....», «Диптих 1986 року» та ін.)
-
Проблема вибору є наскрізною у поезії «Пам'яті проклятих поетів», що побудована як діалог-полеміка з віршем О.Ольжича «Робітня», рядки якого взяті за епіграф. О.Забужко оригінально трансформує міфологему «проклятого поета», з якою вона завуальовано полемізує. Як відомо, у творчості заангажованих «пражан» О.Ольжича, Є.Маланюка, О.Теліги постає саме такий митець – борець із абсурдом, що приречено приймає свою місію, покладаючи талант на олтар обов'язку і не прагнучи вирватись із-під влади фатуму та рокованості долі.
-
Наскрізним екзистенціалом поезії О.Забужко є образ абсурду, який звучить у ліриці виразного громадянського наповнення, набуваючи нових семантичних та філософських відтінків. Ті межові ситуації, через які проходять ліричні персонажі поезії О.Забужко («Естетика пози», «Тим, що пішли», «Дорогою до пекла»), допомагають їм відкривати справжнє існування.
-
Поетеса художньо втілює гайдеґґерівську модель трансцендентного. В окремих поетичних текстах О.Забужко звучить пряме апелювання до обґрунтованого М.Гайдеґґером образу «перевернутого світу», що, з одного боку, символізує нищення усього живого й одухотвореного, а з іншого, - акцентує втрату людиною своєї індивідуальності: Цей світ перевернутий – в землю вертається, в себе, В лілову, продимлену сухість опалого листя. Водночас метафора синестезійного наповнення вказує на те, що ліричний суб'єкт О.Забужко сприймає світ у зміщеному вигляді: «центр тяжіння» переноситься із світу зовнішнього - у світ внутрішній, і саме він стає реальним.
-
В інтимно-філософській ліриці О.Забужко об'єктом художнього дослідження людської душі як арени протиборства гостроконфліктних почуттів стає душа нещасливої у коханні жінки. Для її вираження поетеса втілює мотив самотності, що набуває багатоаспектного виміру і реалізується через низку емоційних станів ліричних персонажів: страждання жінки у негоду («Надворі дощ, а я без парасольки..») сум жінки у час нічного безсоння («Я згоряю від ніжності....») печаль одинокої жінки під час зустрічі з минулим («Зустріч») химерія почуттів жінки-чаклунки («З очима безгрішними..») гнів жінки до чоловіка, не вартого її почуття («Це не ваша печаль..») тощо
-
Особливо близький авторці мікрокосмос самотньої і покинутої жінки, який передається за допомогою імпресіоністичних пейзажів: Западали шибки у мовчання і морок. Ну кого під цю пору замислений сніг перестріне?.. Жінка мила під краном місяці і цитрини, І сопів їй у спину чайник, самітний і хворий. Поетичні тексти О.Забужко щедро насичені портретними деталями психологізованого наповнення: Ці провалені в сутінь очі, німі і безвиразні, Ці надломано-тонкі пальці в перснях, немов у виразках, Що об них легко поранити губи, Цей перебіг усмішок - мимобіжних, рваних, косих, Настороженість рухів - повільних, зачаєних...
-
О.Забужко - майстер органічного введення прозаїчних символів та деталей у поетичні тексти: Стугоніла плита голубими суцвіттями газу, І горіло варення, розлите в співучі вази, Сонцем пряним липневим, що в тілі щемить так оскомно. Стан самотності поглиблюють прийоми персоніфікації пейзажів та естетизації деталей і предметів побуту: Вечоріли шибки, осяйні і печальні» («Жінка з цитринами»). Кохання у поезії О.Забужко завжди супроводжується почуттями болю, самотності і відтворюється як боротьба в душі ліричної героїні, як вияв страждання.
-
МаріаннаКіяновська, народилася 1973 року на Львівщині
-
Своєюпоезією М. Кіяновськапідводить нас до думки, щокожнеокремовзяте слово єсамоцінністю, поєднанняслів – цевже ключ до коду, групуванняобразів – код до асоціації. Асоціації М. Кіяновськоїутворюютьланцюгсемантичних ядер, змістовоалогічних, якісвоєюпослідовністютворятьпевнупонятійнуцілість. Асоціативнийланцюгможе бути замкнутимаборозірваним:
-
В борделях снівобвугленняінфанта.Портретом босим плаче херувим.Солодкийфальшікислуватий фатум,А наостанок – чийсьЄрусалим…Вжетретійпілігримпішові канув,І тількихрами, зведенізпісків,Беруть на руки спаленуіп’яну,Обвуглену людьми в борделях снів…У цьомувіршіперший іостанні рядки замикаютьланцюгасоціацій, надаючи тексту чіткулогічну структуру.Тут можутьіснуватиінваріантиасоціативнихрядів, залежновідпослідовностісемантичних ядер, щоще раз підкреслюєсамостійністьокремих ланок в ланюгуасоціацій.
-
Холодна втіха нелюдського саду,Збитошна кров, як гадина свята,Народжує чи раду, чи розраду,Чи сум нерозіп’ятого Христа.Я десь далеко, і мені регоче,Щоб вкотре обірватися, струна.Ловлю тебе в свої застиглі очі –Одна, як сум і всесвіті, одна.Помінявши місцями всі рядки, отримаємо такий варіант:Холодна втіха нелюдського саду,Одна, як сум і всесвіті, одна.Народжує чи раду, чи розраду,Щоб вкотре обірватися, струна.Я десь далеко, і мені регоче,Збитошна кров, як гадина свята,Ловлю тебе в свої застиглі очі –Чи сум нерозіп’ятого Христа.
-
Відтакої перестановки повністюміняєтьсязміствсерединісинтаксичних структур, проте не порушуєтьсянілогіка, ніритміка, ніримування. Такаособливістьпобудовивірша для М.Кіяновськоїє характерною. Ще один момент, характерний для поезіїМ.Кіяновської, – звуковіасоціації, алітерації («далекими верлібрами горби», «зернистий наст», «мури мерзнуть», «хрустко крабам» та ін.)
-
Збірка «Дещощоденне» (2008)
-
Ключове слово – «дещо». Як іепіграф до всієїзбірки – три висловилатиною, так ідекількавіршівзїївкрапленнями – все цедодаєвишуканого шарму середньовічної готики – глибокихідивнихчасів, якихвже не повернути. Існую, мислю – грекоюйлатинню,Садами йдучи, садамимов,Боsermiofacit. Троп триваєтіннюНе проминань. В метафорі – любовДо віддзеркалень, як до переміщеньКрізьістину, щотло, іщо за тлом.А Бог в метафорі, щобближче,Усе йніщо – час між добром і злом.
-
Основначастина книги – цепевного роду спектакль, гра, де на сцені – Бог, Смерть, Любов та Слово. Вони перетікаютьодне у одне, утворюютьскладніконструкції, якісвоєюглибиноюсягаютьвічності. Коженвірш, як філософськийкамінь, щоздатенперетворюватиповітря на густуіводночасприємнунадотиксубстанцію, яка унаочнює собою всіщоденніістини, так старанноприховуванівідлюдськогозору....речіісутіневидимі оку, лишсерцювідкриті часами.
-
ПоезіяМаріанниКіяновськоїпостаєповсякчасрізною – то судомнозадихаєтьсявідслів:Ти, щобувменіти. Ти, щобувмені, бувменіти.Запеклася не кривда, а кров. Запеклася на рані. то спокійно, начеголкою, вишиває в просторіметафізичнісюжети: Ми – камінці, упіймані за грудиІ за серця. Нас оточив прибій,Лишивши тількилініїішрами... то впевненоі без права на запереченняїймовить: Не засну у могилі. Лежатиму, як ісьогодні,Ізочима, відкритими в небо, якщовоноє.
-
У збірціпоезіятримається на чотирьохстовпах, якимиєЛюбов, Смерть, Слово і Бог:Стежка світласходжена птахами.Довгийвечірдовший, ніж зима.І нема нічогопоміж нами,Окрімсмерті, а її нема.
-
З наближенням до фіналу книжки, з’являєтьсявідчуттяпоступовогозмаління на сценівсіхстовпів – Смерть зникає в нікуди, Любов губиться у минулому, і «усі слова забуваютьсятоді / коли я воду п’юздолоні Бога». Та у променяхсвітлазалишаєтьсятількиВін. Головнийвинуватецьпоетичного свята іневеличкої, світлої, трохисумної книжечки МаріанниКіяновськоїзнепрозаїчноюназвою «Дещощоденне». Останнійвірш, начезізнаннячисповідь, на кількамитейпідіймаєзавісу над таємницямитекстів та святинямирим. І звучитьцеодкровення так:
-
Страшно, Господи. Господи, чорно.Чорнотапідбезоднеюснігу.Рукотворно і нерукотворноЯ останнюдописую книгу.Або – післяостанню, бо, може,До Йордану іде, до НавинаТи до мене промовив, мій Боже...Я ж у жоднійізлітер не винна.
-
Я люблю тебе. Я тебе відпускатимутричі,А потімкрізь мене, як вощена нитка, пройдеш.І вузликзав’язне у серці. І голос покличе.І ти все збагнеш, всевідчуєш, всімстанеш (я – теж…)І зновубезсоннимзалишиться небо, аж покиНе встанез потопу Вселеннанаступного дня.І ляжуть птахи, нібизалишкиїжі, за щоки.І води відступлять. І виступитьзпіни стерня…
-
ЕРОТИЧНА ЛІРИКА ЛЕСІ МУДРАК
-
Проблема еротичної лірики давня і водночас достатньо не розкрита у порівнянні з іншими жанровими різновидами лірики як родового поняття, хоча існувала здавен як у міфах та фольклорі, так і в художній літературі
-
Спроби реабілітації еротизму й тілесності, відроджені в епоху Ренесансу, набули ширшого розкриття у пізніші віки, в загальних рисах простежено еволюцію еротичної лірики від античних часів, у східній і західній поезії, починаючи від творчості трубадурів з притаманним їм культом Дами серця – до епохи романтизму, модернізму і межі ХХ – ХХІ ст.
-
ЛЮБОВНА – ІНТИМНА – ЕРОТИЧНА Любовна лірика відтворює насамперед драму сердечних відносин закоханих – від перших захоплень, пристрасних зустрічей, зізнань до розчарувань і т.д. аж до платонічних ідеалізацій, коли сублімованим баченням ідеалізованих почуттів, розпросторене до космічних вимірів, висвітлює “обожнення” закоханих, немовби позбавлених тіла: Позасвідомі рухи рук У злагоді з Природою і Богом З обох нас роблять теж напівбогів, Чия енергія, мабуть, відчутна В усіх світах (Г.Штонь).
-
ЛЮБОВНА – ІНТИМНА – ЕРОТИЧНА Натомість інтимна лірика ширша за своїм смисловим наповненням, бо може торкатися стосунків у родині (батько, мати, діти та ін.), товаристві (друзі, побратими), як у вірші “Жінка у вечірньому світлі…” І.Жиленко, в якому лірична героїня як повноцінна жінка безмежно тішиться, що в неї все “сяє, цвіте і росте / Хлопчик зроста, розквітає дівчатко”: Вимила посуд. Присіла на дзиґлик. В сонці вечірньому тихо дріма. Мить! Зупинись же! Стривай же! Застигни! В нас, окрім тебе, нічого нема.
-
У любовній та інтимній ліриці майже не помітні тілесно-душевні мотиви, що властиві еротичній ліриці: Але блуза тріщить, оголяючи стан і сполоханий П т а х несподівано сміло забився у клітці мого тіла (Антонія Цвіт)
-
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРС “ДОТИК СЛОВОМ” Непритомний вагон.Нічнірванитьвідмідного болю.Прив’язую запахтвоєїприсутностідо молитв.Я божеволію.Очей розірванірешткизбираю на колії…Мене іщеніхто так не любив. Я входжу у простір –начеущосьнізвідки.Мозаїтьвікно,розриваючисвітовий телескоп.З мовчання стираюгуб твоїхжаждливівідбитки,а поїздвистукує:Non stop!Non stop!Non stop!
-
Свій слух проковтну,бойдезвуковезамовляння…Напругавідзустрічей –Двигтитьквітневий локомотив.На жаль, моїм, не будеш, рідний, Янем…Але ж мене ніхто так не любив… Викрадаєш у часу час,якого – постійнаскрута.Виклик вокзалу вокзалитьвечоражирний курсив…Молюся за тебе..Аж під горло – колючий смуток,боще мене ніхто так не любив…
-
ХУДОЖНІЙ ЗМІСТ ВІРШІВ СЕРГІЯ ЖАДАНА: АНАЛІЗ ПОЕТИЧНИХ ЗБІРОК, ОСНОВНІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ, МУЗИЧНО-ПОЕТИЧНІ ПРОЕКТИ
-
ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ Цитатник(Київ: Смолоскип, 1995), (Харків: Фоліо, 2005) Генерал Юда(Київ: Українськийписьменник, 1995) Пепсі (Харків: Майдан, 1998) Балада про війнуівідбудову(Львів: Кальварія, 2001) Історіякультури початку століття(Київ: Критика, 2003) Марадона (Харків: Фоліо, 2007) Ефіопія (Харків: Фоліо, 2009) Лілі Марлен (Харків: Фоліо, 2009) Вогнепальнійножові(Харків: Клуб СімейногоДозвілля, 2012)
-
Своїпочуття та мимовільні думки йасоціаціїписьменниквисловлюєпереважно в поетичнихтворах, передаючиїхчитачам через поетичнумедитацію за допомогоюлаконічногопідборувиражальнихзасобів. Здається, щоавторськіпереживанняйроздуми не матимутьтієїгостротивираження, якщоневиллються у віршовані рядки.
-
ВУЛИЦЯ ГАННИ На розіГанни гаснуть ліхтарі. Напружено зависнувшивгорі, поволіобертаютьсясузір’я —довкола неба, ближче до землі, де світланіч, іречі при столі, і на дахахлежитьпташинепір’я.По вулицях лишиться німота. Дбайливопроминаючиміста, я відчував перепади напругитого, хтоліпить трав ламкіхрящі, зчиєївтіхисиплятьсядощіна довгіпридорожнілісосмуги.
-
Від тих часів минуло стількиліт — серпневий мул івересневийлід — як нині легко пригадатифарбу,нічнихзізнаньнезрозумілийплин, гарячі стебла втомленихрослин, багрянірешткивтраченого скарбу.Миналаосінь — тихо, уночі; приходив ранок, дістававключі, істверджуваввідвертістьневситиму —щонавіть тут, хочсвітлонавкруги, не можнаоминутицісніги, неможнапередбачитицю зиму.
-
Оригінальний за задумомвірш «Музика, очерет…» (іззбірки «Балади про війнуівідбудову», 2001) належить до інтимно-медитативноїлірикипоета. Основний мотив твору — розлукадвохмолодихзакоханих людей, якізрозуміли, щодовколасвітзмінивсявідїхніхпочуттів
-
Музика, очерет,на долоні, руці.Скількипройде кометкрізьпонадхмар'яці.Як проступа теплочерез ріки, міста.Все, що у нас було – тількицявисота.Все, щотрималосьвій,голос печальний, плач,я скидаю на твійавтовідповідач.Поїздтвоїх химерне зупиняєбіг,нам з тобою теперпадаєрізнийсніг.Нарізно кров поспіша,солодко шириться лет,тихо росте душа,мовламкий очерет.
-
Аналогії -- аванґард, Михайль Семенко зокрема, з якого "проростає" С.Жадан, цей "маленький геній / З очима Семенка" (довільна цитата з епілогу поемки Жадана "Сім днів, котрі нікого не вразили"). М. Сулима, наприклад, доходить обґрунтованого висновку про те, що Жадан "закрив", вичерпав футуризм"
-
ТОПОС МІСТА Урбаністичні реалії у віршах сучасного українського поета (подібно до ранньої лірики М. Семенка) виконують здебільшого функцію ситуативного тла.
-
Big Gangsta Party
http://www.lyrikline.org/index.php?id=162&L=2&author=sz00&show=Poems&poemId=5754&cHash=dfde0ae4f3
-
Вибух агресії героя спрямований проти "супермаркетів" та "касових апаратів", образ яких уособлює бездуховність, практицизм, сухість, антигуманність міста і відповідно характеризується як такий, що "забирає життєві сили", як "концтабір" (підкреслює безвихідність героя), "конвеєр для лохів" (вказує на безликість, сірість юрби - об'єкта економічних і не тільки маніпулювань).
-
Великі літери у фіналі цієїпоезії, оклична інтонація слугують для передачі стану бунту героя проти міста. Прагнення руйнації, кричуще бажання героя любові (принаймні чогось "вітального", життєстверджуючого на противагу суцільній мертвотності) в останніх рядках засвідчують його анархічні устремління, що цілком вписуються в концепцію маскулінного художнього світу С.Жадана.
-
Герої-мешканці міста (як у ліриці, так і в епічних творах С.Жадана) належать до маргінальних верств суспільства. Це – жебраки, пияки, злочинці ("група зухвалих молодиків"), повії. Такий склад населення свідчить про ненормальність, патологічність міського середовища.
-
Загалом життя міста в поезії Жадана осмислюється як збочення. Найяскравіше воно виявляється у ставленні до жінки, образ якої або демонізується ("демони у жіночій подобі"), або вульгаризується. У багатьох поезіях (зокрема зі збірки "Марадона") підкреслюється жіноча агресивність, здатність на вбивство (образ жінки в короткій червоній сукні, яка "відрізала вуха своїм чоловікам" і спричинила різанину у Фастові ("Кривава баня у Фастові"), образ Памели Андерсон,яка викачувала із себе силікон і ставала вкрай агресивною тощо).
-
Позбавлення жінки життєтворчого начала, як і замах на її жіночість, підсилюється в ліриці Жадана через розгортання мотиву "продажного кохання“.
-
Урбаністичні реалії у творах поета не тільки створюють ситуативне тло для розгортання подієвого сюжету (як в аналізованих вище творах), а й виступають носіями настрою, почуттів, а частіше - станів героя як представника міського середовища: Я важко відчинив нефарбовані двері. Клейка бруківка липла до підошов, I ми, мов мухи, єдналися з твердю. ("Двадцятого квітня йшов дощ..." ("Цитатник"))
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.