Содержание
-
Уманський педагогічний університет ім.Павла Тичини ІНДЗ на тему: Рицарські герби Виконала:студентка 14групиКоваль Н.СВикладач:Карпенко В.В.
-
План1.Геральдика.Рицарський герб2.Історія лицарства3.Обряд посвячення. “Від пажа до лицаря”4.Культ прекрасної дами5.Лицарська символіка6.Покликання для обраногоВисновкиСписок використаної літератури
-
1.Геральдика.Рицарський герб Рицарський герб єнаочним атрибутом шляхетності, щогеральдичноюмовоюрозповідає про засновникашляхетського роду, про історичніподії, до якихцейрідбувпричетним, про чеснотийогочленів, чимспонукаєнащадківберегти та примножуватиїх. Форма рицарського герба як такого, щопередаєтьсянащадкам, зазнавалазмінупродовжвсьогоII тисячоліттяібересвій початок в добіХрестовихпоходів, під час якихєвропейцізустрілисязіснуючою на Сходісвоєрідною системою індивідуальнихгербів, щочастковоувійшли до європейської геральдики. Подальшийрозвитокозброєння та, відповідно, захисногообладунка, щоповністюзакривав не лишетіло, алейобличчярицаря, внаслідокчоговін ставав невпізнанним, зробивіндивідуальнусимволіку на щиті та прапорі (баннері) вкрайнеобхідною для відрізнення одного рицарявідіншого. Під час турнірівшоломприкрашалинашоломником — об’ємноюфігурою, щозазвичайвідповідалазображенню на щиті, або ж страусовимичипавинимиперами. Зображеннятурнірного щита та шоломазнашоломником над ним іємалим гербом.
-
Пізніше, на згадку про Хрестові походи, геральдичнийшолом почали додатковоприкрашати так званим наметом, тобтозапозиченою в арабів накидкою, яка захищалашоломвідпалючогосонцяпустелі та кріпилася за допомогоюскрученогодвоколірногоджгута-бурелета, абосимволічноїшляхетськоїкорони. Щепізніше до щита йшоломазнашоломником та наметом почали додаватисимволічніфігурищитотримачів, тваринабо людей, якіпідтримуютьгербовий щит збоків, та стрічкиздевізомпід ними, а гербиволодарів стали розміщувати на тліпурпуровоїмантії, підкладеноїгорностаєвимхутром, звідповідною стану володаря короною вгорі. Так посталозображення великого герба.
-
2.Історія лицарства Рицарство як військовий та землевласницький стан виникловперше у франківузв'язкуз переходом у VII століттівід народного війська до кіннотизвасалів. Підвпливом церкви іпоезіївоновиробиломоральний та естетичнийідеалвоїна, а в епохуХрестовихпоходівпідвпливомдуховно-рицарськихорденів, щовиникли, замкнулось у спадковуаристократію.Лицарствопроявило себе у СвященнійРимськійімперії в першу чергу в конфліктахцентралізованоївладиз федератами Африки, Італії, Галії, Іспанії, під час нападу арабів, що проникли і в Галлію, де стикнулисьзфранкськимкіннимстроєм. У Франціїзнатними людьми вважалисявласникизнатних земель, тобтофеодів, другою ознакоюзнатності стало допущення до посвячення в лицарі. Хочапрості люди і ставали інколирицарями, алепереважним правилом було те, що в рицаріприсвячувавсявласник лену. Післяперетвореннярицарів у вищийпрошарокзнаті, невільні вершники зупинялись у титулізброєносця, як найвищому для них. Сини ж рицарівперебували в ньому до повноліття, коли їхприймали в рицарі. Із часом, зпоглибленнямфеодальноїроздробленості, рицарство «здичавіло» із'явилосьбагаторицарів-грабіжників, щозсвоїхзамків, перетворених на розбійницькігніздаатакувалисусідів, купців.
-
3.Обряд посвячення.”Від пажа до лицаря” Оволодіннярицарським ремеслом вимагалоособливої підготовки. Вона починаласяздитинства. До 7 роківхлопчиківвиховуваливдома, розвиваючи за допомогоюфізичнихвправ силу івійськовий дух. Так тривало до 7 років. Потіммайбутньогорицарявідправляли до двору сеньйора, де починавсяосновнийетапнавчання. Післяприбуття в замок свого патрона вінотримувавзвання пажа або валета. У йогообов’язки входило супровідлицаряійогодружини на полюванні, в подорожах, в гостях. Пажітакожбулипосильнимиіприслужували за столом. Паралельнозциммайбутньогорицарянавчаливолодітизброєю, управлятисязмисливськими собаками і ловчими птахами. Великезначеннянадавалосявихованню в юнаках моральності та естетичного смаку. Предметом перших уроків пажа буларелігія, статутиякоївін не тільки повинен бувдотримуватись, як зразковийхристиянин, алейохоронятиїхціноюжиттяісмерті. Викладалацюдисципліну набожна ідоброчесна дама замку. Подібнізаняттябулипокликанівселитиповагу не тільки до священнихпредметів, алеідопрекрасноїстаті. Молодого пажа також учили грати в шахи, співатиіграти на лірі, складативірші. Панна допомогаєрицарювдягтиобладунки.
-
У 14 роківхлопцяпосвячували в зброєносці: священик брав звівтаря меч і пояс і, благословивши їх, перепоясував молодого дворянина. Зброєносціподілялися на класи: кравчі (прислужували за столом), шталмейстер (доглядали за бойовимикіньми) ізброєносці при дружинірицаря. Вершиною цієїієрархіїбула посада зброєносця, щознаходився при особілицаря. Він повинен бувохоронятисвого пана, утримувати в порядку йогозброюіобладунки, супроводжуватийого в бойових походах іпоїздках до іноземнихдворів. «Посвячення в рицарі»(1853–1922),ЕдмундБлерЛейтон на картинізображено Гвіневру та Ланселота
-
По досягненні 21 року юнак, якийуспішнопройшоввсівипробування, ставав лицарем. Дату посвяти призначавсеньйор. Зазвичай вона відбувалася в передденьякихосьважливихподій: укладення миру, весільтитулованихосібабоцерковних свят. Післясповідііпричастямайбутньоголицаря вбирали в білийодяг – символ непорочності. Потімвінвирушав до церкви, де проводив ніч у молитвах. На світанку приходили за ним старізаслуженілицаріівідводили юнака в баню. Потімйомунадягали на шиюперев’язьз мечем іукладали в ліжко, покриваючибілоюабочорною тканиною, щосимволізувалоочищеннявідгріхів.Потім кандидата в лицарі вели до церкви, де він давав урочисту клятву захищативіру, допомагатислабкимізнедоленим, триматидане слово, бути мужнімівірнимсеньйорові, уникатигордості, марнославства, грошолюбства, марнотратстваіскупості. Парубок ставав на колінаісеньйор ударяв його мечем навзнаки три рази, заслуженілицарінадягалиюнаковішолом, латиізолотішпори, давали меч, щит ікоп’є. Кожензцихлицарськихатрибутівгравособливусимволічну роль: шолом означав фортецюрозуму, лати – недоступністьсерцяїхносіярізним порокам, шпори – невтомність у справах, меч – правосуддя, щит – захистіопікувсіхнужденних в цьому, коп’є – перемогу правди над брехнею . Такийбув обряд посвячення в мирнідні. Але під час війнирицарськезвання часто надавалося серед табору або на полібитви. У цьомувипадкувсe обмежувалосятрьома ударами по плечу обранцяіпрочитанням над ним молитви. Лицарі, якихприсвячували в цезвання у воєнний час, носили йрізніназви, згіднотимобставинам, завдякиякимїмдарувалицепочеснезвання; так, булилицарібитви, лицарі нападу, лицаріпідкопу та інші.
-
4.Культ прекрасноїдами Згодом стали вважати, щосправжньомулицаревіобов'язковомає бути закоханим. Лицарздійснюєсвої подвиги в ім'ядамисерця, щобїїпрославитиідомогтисяїїрозташування. Своєсердечнеставлення до панілицар часто висловлював у словах, називав свою даму сеньорою, вважав себе абоїїбранцем, абовасалом, зобов'язаним нести в честь коханоїважку службу зпостійнимризиком для життя. В служінняпрекраснійдамі часто булокудименшесправжньогопочуття, ніжвитонченоїпридворноїгри, звичаю, якому належало дотримуватися як «справжньому» лицарю, так і «благородної» дамі. Справжнійлицар повинен бувволодітиважливоюякістю - куртуазність) (від слова «двір»). Цесвітськість, вміння вести себе в суспільстві, вишуканодоглядати за своєю дамою... Заслужитидокір в некуртуазностибуло для лицарянебезпечно - вінмігвтратитизагальноїповаги. «Шиття знамена»-картина написана ЕдмундомБлеромЛейтоном. Панна відряджаєрицаря на війну.
-
5.Лицарська символіка Коженлицародержувавсвій герб. Вінзображувався на всeм йогомайні: одязі, зброї, збруї, стінах замку і т.д. Герби служили як відмітними знаками на полі бою, так іпоказникомзнатності роду ідіяньпредків. Для створеннягербіввикористовувалинаступнікольори: золотий – щосимволізувавбагатство, силу, вірністьіпостійність; срібний – невинність; блакитний – величі красу; зелений – надію, свободу і достаток; чорний – скромність, освіченість, печаль; червоний – хоробрість та мужність. З їхдопомогоюмалювалирізніалегоричнізображення: хрест – символ хрестовихпоходів; вежа – завойований замок; зірка – нічнийбій; півмісяць – перемога над мусульманином; лев – хоробрість; орел – доблесть та ін. Вони затверджувалисясеньйороміпередавалися у спадок, не змінюючись. Але часто в нагороду за подвиги правителідарувалилицарямсвій герб або додавали в їхемблемуновідеталі. Цимпояснюєтьсянаявність у французькоїзнатівеликоїкількостігербівзкоролівськимиліліями. Крімзображень, на рицарських гербах поміщалидевізи – коротківислови, що служили для поясненняйогосенсу. Часто вони служили лицарямібойовим кличем.
-
6.Покликання для обраних У лицарськезваннязводилисялишедворяни; алебулиі такого роду випадки, що в цезваннязводилисяіпростолюдини; звичайноцеробилосяабо через будь-якихособливих заслуг простолюдина, або при якихосьнадзвичайнихобставинах. Але в даномувипадку один тількигосудармав право зводити простолюдина в званнялицаря, а обранийвід дня посвяченняробивсявже дворянином ікористувавсявсіма правами лицарськогозвання. Присвячені в лицарізпростихвоїнівселяниназивалися “лицарямизмилості” (“leschevaliersdegrace”). Велике число лицарів-трубадуріввийшлозпростолюдинів, ітількизавдякисвоїмславним подвигам ці люди досяглитакоїчесті.
-
З часом лицарісклалиособливийклас людей, на кшталтвійськового братства. У Франціїлицаріназивалисяшевальє, в Іспанії – кабальєрос, вНімеччині – ріттери. Навітьлицарірізнихнародів не вважали один одного чужими. Їхоб’єднувалилицарські правила, обов’язкові для всіх. Віра в Бога, лицарська честь, хоробрість у бою іповага до дами – ось головнізаповіділицаря. Засудженнюпідлягалискнарістьіскупість, не прощаласязрада. У днірізних свят та урочистостейбулоприйнятовлаштовуватитурніри, на якихлицарізмагалися у військовомумистецтві. Сутички проходили як один на один, так іміжцілими загонами. І хочалицарібилися тупою зброєю, траплялисяітрагічнівипадки, (наприкладзагибельфранцузького короля Генріха II від осколка списа, щопотрапилойому в око). Переможцемоголошувався той, хто першим вибивав супротивника зсідла. Нагородоюйомузазвичай служила зброя, обладункиабокінь. Нагородженняпровадила “королева свята”, обрана самим лицарем. Броня коня та лицаря
-
Рицарскігерби на щитах
-
Рицарськігербипередавалися у спадоквід батька до сина, а у більшеокремихвипадкахскаржилися королем або великих феодалом. У успадкованевід батька зображеннясинмігдодатиякийсьсвій знак. Тому з часом малюнок ставав усе більшскладним, а герольди при цьомустежили, щобзміни не булисамовільними, а відповідали правилам геральдики. У основібудь-якого герба знаходився щит. Цебуло "поле", яке ділилося на частини. Найпочеснішоюбула права частина. Саме на нійзображалисянайголовніші знаки. Лівабуламеншпочесною. На ній могли зображуватиті ж самі знаки, але у вужчому, а інодіідрібнішомувиді. Кольоривикористовувалисязвичайні - 7 барв веселки. При цьомунамагалисячергуватисвітлі тони зтемними. Такаконтрастністьсприялабільшехорошомузоровомусприйняттю. З щитівсимволипоступовоперекочували на одяг. Потімїх стали малювати на кінських попонах, сідлах, прапорах івимпелах. Васали наносили на одяг герб свого господаря.
-
Рицарский герб Харон Кіраса рицарськаздвоголовим орлом
-
До кінця XII століття усі лицарі булиізсвоєюсимволікою. Вона була і у королів, і у дрібного дворянства. Потім мода торкнулася служителів церкви,купців, ремісників і селян. Тобто кожна сім'я, незалежновід походження, могла придумати собі символіку, погоджувати її з герольдом і користуватися на правах власності. Рицарські герби не залишили байдужими і жінок. Багатохто іззнатних паней наносили на одяг символи відразу ічоловіка, і батька. Це підкреслювало їх статус іблагородне походження. Зазвичай справа знаходивсь символ чоловіка, а ліворуч розташовувалися символ батька. Одяг, розшитий фамільними гербами, одягали тільки поособливих урочистих випадках. Це рицарські турніри, королівський прийом, абоважлива сімейна подія.
-
-
Висновки Рицарі вдавалися до різних засобів:кожному рицареві було спеціально присвоєно окремий колір прапора і щит,розмальовані їх особистими знаками і зображеннями,а також прикріплювалися на закриті шоломи різні прикраси-клейноди,певні відмітки мала своя зброя(прапорці на щитах).Поєднання двох видів зображень(фігур на щиті і клейнодів на шоломі) становили в майбутньому умовний знак,що графічно зображувався і присвоювався тому чи іншому рицареві.Воно і стало основою герба,який раніше можна було бачити в натурі,глянувши на озброєння рицаря.Поступово ці зображення почали графічно відтворюватися на різних документах,у давніх книгах,на печатках.Знаки,присвоєні спочатку окремому рицареві,закріплювались за його нащадками,передавались у спадщину,ставали родовими.Отже,герб в його традиційній формі зявився в період середньовіччя.Оскільки питаннями складання і опису гербів почали спеціально займатися,виробляти правила,особливі прийоми,за допомогою яких вони складались,зявилися і спеціальні вимоги до них,виникла критика того чи іншого гербів из точки зору цих вимог.
-
Список використаної літератури 1.Бондаренко Г.Спеціальні(допоміжні) історичні дисципліни.-Луцьк: ВДУ ім.Лесі Українки,1997.-С.18-1412.Герби и флагистран мира.-М.,19573.Драчук В.Рассказивает геральдика.-М.,19774.Голомозда К.,Павловський О.Українська національна символіка:Походження,традиції,доля.-К.,1989.-33с.5.Сергійчук В.Національна символіка України.-К.,1992.6.Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І.Н.Войцехівська(кер.кол.авт.),В.В.Томазов та ін.-К.:Либідь,2008.-С.146-155
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.