Презентация на тему "Культура мовлення медичного працівника"

Содержание

• 
  Слайд 1

  Культура мовленнямедичного працівника

• 
  Слайд 2

  Що таке культура мовлення?

  Культура мовлення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

• 
  Слайд 3

  В чому полягає особливість мовлення медичного працівника?

  Особливимивимогамидо медичнихпрацівників є необхідністьбути терплячим і володіти собою. Вони повиннізавждипередбачатирізніможливостірозвиткузахворювання, невдячніть, неохоту лікуватися і навітьособисту образу його хворого, якщостан пацієнта не поліпшується. Буваютьситуації, коли доречнопроявитивідчуттягумору, проте без глузування, іронії і цинізму. Такий принцип, як «сміятися разом ізхворим, але ніколи – над хворим», відомийбагатьом. Утім, деякіхворі не переносятьгуморуі розуміютьйого як неповагу.

• 
  Слайд 4
  

  Усномовне діалогічне спілкування як важливий елемент професійної діяльності медичного працівника

  Лікування для медика завждизалишатиметьсямистецтвом. І як мистецтво, вимагатимевідньогорозвиненоїуваги, інтуїції, гармоніїрозуму і серця. Ціякостідопомагають обрати оптимальний шлях лікування, йогостратегію і тактику. Слово лікаря, медичноїсестри є свідченнямйогомилосердя, чуйності, загальноїкультури й освіченості.

• 
  Слайд 5
  

  Значеннямистецтва слова в медицинірозумілище в середнівіки, коли гуманітарнаосвітабула для лікаря і своєрідним допуском до практичноїроботи. Він повинен у своїйроботікеруватися принципом: лікуватилюдину, а не хворобу. Слово медика, як і письменника, покликанеповернути тому, хтопотребує, втраченугармонію з оточуючимсвітом. Мистецтво слова маєунікальніцілющі, пізнавальні, виховніможливості. Слово здатневикликати і пряміобрази, й асоціації, щовідновлюють у пам'яті давно пережите. Скажімо, доситьвимовити слово хірургія, щоб у більшості людей виникловідчуття, схоже на біль.

• 
  Слайд 6
  

  У повсякденномуспілкуванні з пацієнтами, колегамимедичнийпрацівниквикористовуєлексичнізасоби, характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навітьхудожньогостилівмовлення. Розмовний і науковийстилі разом з офіційно-діловим є характерними для фаховогомовлення медика. У розмовномустилівживаютьпереважнопобутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповніречення. Науковому ж стилю притаманніповніречення, складнісинтаксичніконструкції, терміни, логічність, точність, обґрунтованістьвикладу.

• 
  Слайд 7
  

  Фаховамова медика — цедіалоги фармацевта з покупцем в аптеці, лікаря з хворим у поліклініцічилікарні, медичноїсестри з пацієнтом, написаннярізнихдовідок, протоколу операції, історіїхворобичи реферату. Обов'язковим для будь-якоїфаховоїмови є вживанняспецифічнихтермініввисокогорівнястандартизації, зваженість і точністьформулювань. І цілкомприродно, щосаметерміниперебувають у центріуваги, коли йдеться про опануванняфаховоїмови. Однак і загальновживана лексика у фаховіймовізазнаєпевнихзмін, окремі слова набуваютьновихзначеньабоновихвідтінків. Тому для повноцінногоспілкування треба матинеобхіднийсловниковий запас і вміти правильно будуватиречення.

• 
  Слайд 8
  

  Але чи не найважливіший момент у постійномуспілкуваннімедичногопрацівника є мовленнєвийетикет. Самевін становить те підґрунтя, на якомутільки й можливепрофесійнеформуваннялікаря, медичноїсестри, фармацевта. Усійогозусилля медика пацієнтовіможезвестинанівецьнечемне, фамільярнепривітання, грубість, неуважність, нетактовність, проявленіпід час опитування. Спілкування медика з хворим — цебесідаобопільнозацікавлених людей, мета якихперемогти недугу. Вона вимагаєвідмедичногопрацівникапевнихзусиль, нервовихвитрат, щобзалишатисядоброзичливим, невимушеним, терпимим. Усе це, в свою чергу, необхідно для подолання в бесіді з пацієнтомцілкомприродноїйоготривожності, дратівливості, виснаженості.

• 
  Слайд 9
  

  Хворого можутьвідштовхнути, налякатинавіть темп, висотазвучання голосу, інтонація, яку інодіназиваютьдушею слова. Інтонаціяможезмінитизміст одного і того ж слова. Вономожепідбадьорити, стати щитом і бальзамом для ран, і навпаки, знищити, перекреслитивсісподівання. Причомуінтонаціямовленнямедичногопрацівника, так само, як і актора, повинна узгоджуватися з йоговиразомобличчя, жестами. Для пацієнта все це є джереломінформації, яку вінпотімприскіпливоаналізує, щобвинестивирок: довірятичині.

• 
  Слайд 10

  Поняття про етикетспілкування. Правила мовногоспілкування

  Кожналюдина, незалежновідвіку, статі, національності, освіти, посади, повинна дотримуватисяосновних норм мовногоетикету, аджерівеньмовленнєвоїкультурисвідчить про мірувихованості, чемністьлюдини.

• 
  Слайд 11
  

  Щобоволодітимедичномупрацівниковімистецтвомспілкування, мовниметикетомпотрібнодотримуватисяосновнихйого правил: -Будьте завждиввічливими, привітними й доброзичливими, з повагоюставтеся до пацієнта. -Умійтеслухатиінших і ніколи не перебивайте. -Умійтевідчуватипацієнта, враховуючийогофізичний стан. -Стежтеза реакцією хворого на мовлення, апелюйте до нього, використовуючиусіможливіетикетніформули. -Враховуйтевік, характер, інтересилюдини, що до вас говорить. -Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайте, не говорітьнеприємногоіншим, не виявляйтесвоєїнеповаги, не вживайтегрубихслів.

• 
  Слайд 12
  

  -Намагайтесяввічливопопросити і ввічливовідмовити, не образившилюдинусвоєювідмовою. -Використовуйтев спілкуваннізвертання і ввічливі слова: будь ласка, вибачте, не ображайтесь, чи не змогли б ви, на жаль тощо), слідкуйте за культурою мовлення. -Намагайтеся, щобспілкування з вами було для людей корисним і приємним, вмійтедопомагати людям словом і ділом. -Уникайтебагатослівності, надуживаннятермінами, професіоналізмами. -Належнообґрунтовуйтесвої думки.

• 
  Слайд 13
  

  Принцип «не зашкодь» вимагаєвідмедичногопрацівника бути особливо уважним, обережним у виборіслів, тимбільше, коли йдеться про трагічнийдіагноз і треба зробитивибір: казати правду чиутриматися. Тут рецептів на коженвипадокнемає. Не слідвисловлювати думки з приводу попередньогодіагнозу. Лише остаточнийвисновокдаєпідстави для призначень, порад, рекомендацій.

• 
  Слайд 14
  

  Біляліжка хворого не можназловживатимедичноютермінологією. Вона дратуєйого, примушуєнервуватися в очікуваннічогосьнесподіваного. Є слова-табу, якінеобхідновиключитиіз словника медика. Насамперед, цезневажливі, грубі, безцеремоннізвертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим, або коли вони змушуютьйогозасоромитися, замкнутися. Стосуєтьсяце і побутового, професійного жаргону. Скажімо, принизливолюдину, щостраждає, називати за діагнозом: діабетик, астматик і такеінше. А ось комплімент, так само як і висловленеспівчуття, не тількипокращуєнастрій, а й, за ствердженнямдеякихучених, навітьподовжуєжиття.

• 
  Слайд 15
  

  Неприпустимоставитипідсумнів, критикуватидіїколеги-медичногопрацівника, навітьякщо той не змігдопомогтипацієнтові, розчарувавйого. Інодіхворийрозповідає все не так, як булонасправді, не зрозумівшилогікидій медика, котрийпрагнувзробитиякнайкраще, але чогось не врахував.

• 
  Слайд 16
  

  Відомо, щоістининіколи на старіють. Вони маютьздатністьповертатися до новихпоколінь людей в усійсвоїйактуальності, значущості, новизні, ставати в центріувагигромадської думки. Майже сто років тому письменник і лікар В. Вересаєвзауважив, що в йогочасикоженкрок медика позначений карбованцем, і дзвінцьогокарбованцяпостійностоїтьміжлікарем і людиною, щостраждає. Повноюміроюсказанеможнавіднести і до нашогосьогодення. Тому і слідзавждидумати про «вічніпитання», що стоять міжтим, хтонадягнувбілий халат, і тим, хтозвернувся до нього по допомогу.

• 
  Слайд 17
  

  Ввічливеставлення до людинивиражаєтьсярізними лексико-граматичнимизасобами, середяких: звертання (неввічливо: ей, ти! ей, чуєш? та ін.), власніімена (вживанняімені, імені й по батькові, імені та прізвища), займенники (ввічлива форма вживаннязайменниківти (ви) - твій (ваш), неввічливевживаннязайменникавін (вона) в присутності особи, про яку йдемова); вставні слова й словосполучення (слова, якіпом'якшуютьвідмову у виконанніпрохання, напр., на жаль, шкода та ін.); наказовийспосібдієслів (різноманітні за ступенемвираженняввічливостіспособиспонукання до дії: писати! - пишіть - пишімо - потрібнописати - потрібнобуло б писати — чи не писали б ви — чи не могли б винаписати); синоніми (текстовісиноніми - пане, товаришу, громадянине, друже, дядьку) тощо.

• 
  Слайд 18
  

  Список використаної літератури: 1. МиколаЗубков Сучаснеділовемовлення. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб СімейногоДозвілля», 2007. 2. Грандо. А.А. Лікарськаетика і медичнадеонтологія. Київ,Головноевидавництво «>Вища школа»,1982г. 3. Матвєєв. В.Ф. Основимедичноїпсихології, етики й деонтології. Москва, «Медицина»,1989г. 4. Шкуренко.Д.А. Спільна й медичнапсихологія. Ростов-на-Дону, «Фенікс», 2002 р.

• 
  Слайд 19
  

  Презентацію підготувала студентка групи 118-СКіровоградського базового медичного коледжу ім. Є.Й.МухінаСавіцька Даринам.Кіровоград, 2013 р.