Содержание
-
Епоха Ренесансу
-
У літературознавстві епоху Ренесансу прийнято пов'язувати з відродженням традиції створення поетик, які взірцем своїм мали "Поетику" Арістотеля. Але це було пізніше, в середині XVI ст. До ренесансного руху слід віднести і значні явища того часу, коли почалося віднайдення й коментування античних пам'яток літератури, а також написання публіцистичних трактатів про національні європейські мови та можливості створення цими мовами художньої літератури.
-
Ідея відродження античності в освіті, яка стимулювала відродження і в літературознавстві, належить значною мірою представникам ордену Іісуса (єзуїтам). Вони першими серед ідеологів католицького християнства відчули, що утвердженню цієї ідеології можуть сприяти тільки вченість, тільки освіченість (у православній Візантії така традиція практично підтримувалася постійно). Єзуїти почали створювати братські школи, колегії та університети, в яких поряд з релігійними предметами впроваджувалися й світські науки. Поетика і риторика були серед них в особливій пошані, оскільки сприяли вдосконаленню форм релігійного проповідництва, а отже — християнської ідеології загалом. Найвідомішими в європейських країнах XVI—XVII ст. були навчальні книги з поетики італійця за походженням, французького професора Ю. Скалігера (1561), німецького професора Я. Понтана (1594), італійського вченого О. Донатті (1631), німецького автора Я. Масена (1654) та ін
-
Насамперед, у новихпоетикахпропонувався для осмисленнялітературнийматеріалі нового, а не тільки античного часу. Авторипо-своємувнормовувалицейматеріаліпідтверджувалинаявністьновочасноголітературногопроцесу. По-друге, аналізуючиепічніідраматичні твори, вони прагнули "наблизити" їх до життя, надатиїм природного, актуалізованогозвучання. По-третє, щодородів, видівіжанрівтворчості "неокласики" зробилизначнийкрок у трактуванніпроблемидифузіїїх, тобтопереходівознак одного роду чи виду в інший, що вело до усвідомленнязакономірностей, характерних для художньоїтворчостізагалом.
-
Старим (абоконсервативним) у новихпоетикахзалишалосьуявлення про творчість як наслідуванняжиття. Думку Платона про творчість як наслідуванняідейжиття вони не приймали, і тому головним авторитетом для них у цьомупитаннізалишався "матеріалістичний" Арістотель. Старою ізагаломнайвразливішою в неокласичномулітературознавствібулатакожідеянормативності, тобтоуявлення про творчість як діяльність за певними нормами, правилами, якіможназасвоїтиі "вивчити", відтак стати письменником. Заперечувалася, отже, природнаобдарованістьтворця, без якоїні про яку серйознутворчістьговорити не доводиться. Найбільш догматично все цевиявилося в "Поетичномумистецтві" Н. Буало (1674), де нормитворчості доведено майже до юридичнихкодексів, а природному дару людини не надавалосяніякогозначення.
-
З такими "плюсами" й "мінусами" неокласичнелітературознавствовпроваджувалося в навчальнізакладиУкраїни, насамперед у Київськуколегію, згодом — Києво-Могилянськуакадемію, заклади Львова, Острога, Переяслава, щотворилися за зразкомєвропейськихєзуїтськихшкіл, але на православнійоснові.
-
Архітектура Угорщини
-
СпорудиФранції на той момент
-
Одяг епохи Відродження
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.