Содержание
-
Переживання ситуації захворювання хворими на онкологічні хвороби. Психологічний супровід термінальних хворих
-
РАК - це загальна назва, яка налічує біля 200 злоякісних новоутворень, при яких на шкірі, слизових оболонках або в різних органах людини починається безперервний поділ клітин. Пухлина швидко збільшується у різних напрямках до значних розмірів, вражаючи здорову тканину органа людини. Продукти розпаду пухлини всмоктуються, викликаючи інтоксикацію та виснажуючи організм. Латинське слово канцер (cancer) - рак, давньогрецькекаркинас (karkinas) - краб. За аналогієюміжвиростамизлоякісноїпухлини в навколишніїїтканини (метастазами) йкінцівками рака, краба, назвали цезахворювання раком.
-
-
Чотири стадії злоякісних новоутворів
І стадія — пухлина займає обмежену ділянку органа, не проростає в сусідні органи, не дає метастазів; ІІ стадія — пухлина великих розмірів, може проростати в стінку органа, але не виходить за його межі, можливі поодинокі метастази в регіонарнілімфатичні вузли першого порядку; ІІІ стадія - пухлина великих розмірів, виходить за межі ураженого органа, проростає в навколишні тканини, дає множинні метастази в регіонарні лімфатичні вузли другого порядку; IV стадія — метастази пухлини у віддалені органи і лімфатичні вузли.
-
Психологічнізміни у хворих до встановленнядіагнозу:
Агнозія, як психологічний захист; Депресія, безсоння, тривога; Дратівливість, плаксивість, зниження працездатності; Іпохондрія, фіксація на своїх соматичних відчуттях.
-
Психологічні особливості при підтвердженні діагнозу:
Шокові психогенні реакції, пов’язані зі страхом смерті; Психопатологічні синдроми, що відповідають преморбідним особливостям особистості.
-
Синдроми:
Тривожно-депресивний синдром – найчастіше проявляється у перші три періоди, в основному середнього та важкого ступеню – занепокоєння, страх перед „безнадійнимзахворюванням”, пригніченість, думки про безперспективність, близьку смерть, поява суїцидальних думок. Стенічні особи - переважає тривога; астенічні – депресія.При поступленні в стаціонар: втрата зв’язку зі звичайним способом життя, контакт з іншими хворими, обмін інформацією – ВКХ сприяє переживанню ситуації як екстремальної. У передопераційному періоді: травмуючим є очікування; важливо дати можливість пацієнтам висловити свої страхи, переживання, „вилити” почуття, навіть виплакатися. Тривожно-депресивний синдром супроводжує в тій чи іншій мірі всі періоди переживання хвороби. Дисфоричний синдром – друга за частотою вияву реакція – дратівливість, незадоволення оточуючим, пошуки причин захворювання, зокрема звинувачення на адресу медиків, родичів. Частіше виявляється у хворих з переважанням рис збудливості, вибуховості, епілептоїдності. За фасадом агресії часто фіксується пригнічувана тривога і страх.
-
Тривожно-іпохондричний синдром – зниження напруженості порівняно з попередніми, інтровертованість, зверненість на себе; емоційна напруженість з фіксацією уваги на своєму здоров’ї, страх перед операцією, її наслідками; знижене загальне тло настрою. Обсесивно-фобічний синдром – нав’язливі дії і страхи; переживання бридливості, нав’язливого страху забруднення, зараження „раковимимікробами”, важкі уявлення смерті під час операції чи після неї; тривога з приводу мимовільного „випусканнягазів”, нетримання сечі. Частіше спостерігається у хворих з переважанням тривожно-помисливих та психастенічних рис характеру. Лише на етапі поступлення інколи фіксується легкий ступінь переживання обсесивно-фобічних реакцій. Астено-депресивний синдром – пригніченість, тужливість з переживанням безнадійності захворювання, помітне депресивне тло. Частіше виявляється у циклоїдів. У дагностичній фазі – 11% (легкого ступеню – 50%, важкого і середнього – 50%), в період поступлення 9%, на інших етапах – зниження його ролі.
-
Апатичний синдром – свідчить про виснаження компенсаторних механізмів; переважання в’ялості, деяка загальмованість, байдужість, відсутність інтересів. На діагностичному етапі – 2% хворих. У післяопераційному періоді – зростання частоти вияву (20%), що відображає реакцію на перенапруження всіх душевних сил в попередні етапи. Частіше зустрічається у астенічних особистостей. Позиція при лікуванні: апатичний синдром – це реакція, яка цілком своєрідно адаптує пацієнта до обставин, що склалися; кожен організм володіє своїм резервом часу і своїм ритмом, тому не варто поспішати стимулювати нервову систему пацієнта призначенням відповідних препаратів, а дати організму можливість набрати силу й самотужки відновитися. Астено-іпохондричнийсиндром– на постопераційному етапі виходить на перше місце серед інших реакцій (26%). В переживаннях хворого виступають на передній план страх ускладнення, тривога з приводу загоєння операційної рани, занепокоєння у зв’язку із каліцтвом внаслідок операції. Параноїдний синдром – маячне трактування оточуючого, яке супроводжується ідеями ставлення, переслідування чи й обманами сприйняття; характерна агресивність, спрямована на оточуючих. Пов’язаний з шизоїдними рисами у преморбіді. Частіше проявляється у важких формах. На різних етапах переживання хвороби займає, як правило, останнє місце серед інших реакцій, однак у передопераційному періоді – 2,5% хворих.
-
Деперсоналізаційно-дереалізаційний синдром – скарги на втрату реальності, відчуття оточуючого і свого тіла, смакових відчуттів і апетиту, задоволення від здійснення тих чи інших фізіологічних актів; хворі вимагають снодійного, хоча засинають без нього. За важкістю – в основному середній ступінь переживання. Ейфоричнийсиндром – реакція „надії”, „полегшення”, „успіху” – підвищений настрій, переоцінка свого стану й можливостей, радість, яка здається немотивованою. Частіше виявляється в осіб циклоїдного типу на постопераційному етапі (6%); в період виписки – 14%. Синдром самоізоляції – пригніченість, почуття самотності, безперспективності, втрата інтересів, відмежування й уникання оточуючих, втрата активності. Частіше зустрічається і важче протікає в хворих з преморбінимишизоїдними рисами (може призвести до суїциду). Напряму залежить від міри каліцтва і втрати зовнішньої привабливості внаслідок операції. Виявляється у 64% хворих. Чинники: страх рецидив захворювання і метастазів, соціальна дезадаптація, викликана інвалідністю, думки про заразність захворювання тощо.
-
Психологічні особливості онкохворих на етапі госпіталізації
Зниження інтенсивності переживання; Поява деякої впевненості
-
Особливості психологічного стану онкохворих на етапі госпіталізації
Наростання інтенсивності переживань; Можливе виникнення негативного ставлення до самої операції * на даному етапі ефективною може виявитися групова робота за участю пацієнтів, яким подібна операція допомогла
-
Психологічні особливості онкохворих у післяопераційний період:
Різко знижується ступінь всіх негативних переживань; Переважають астенічний і апатичний синдроми; Зміна мотиваційних установок; Звужується діапазон подій, які мають емоційну значущість; Обмежуються контакти.
-
Етапи роботи психолога з онкохворими
Першим етапомпсихологічної допомоги в умовах онкологічного стаціонарного відділення може стати діагностична бесіда з хворим. Цей етап передбачає збирання інформації та описання життєвої історії хворого. Результатом такої роботи є психологічний портрет пацієнта: його поведінка, звички, інтереси, специфічні прояви характеру. Другим етапомможе виступати спеціальна робота з почуттями та реакціями (гіперреакціями) пацієнта. Для цього особливо важливо сформувати взаємну довіру, використовуючи техніки розпитування, емпатійного слухання, техніки емоційного приєднання до клієнта шляхом відзерклювання, повторів, виразних емоційних реакцій, безоцінного прийняття самої особистості як неповторної і такої, що потребує особливого ставлення. Третім етапомв умовах клініки може стати робота зі знаходження основних смислів існування та налаштування на прийняття важливих життєвих рішень – пошуки сил для боротьби за життя чи відмова від існування як такого, що не має сенсу.
-
Четвертий етап роботи психолога-консультанта має бути присвячений вивільненню необхідних життєвих ресурсів для боротьби зі стресогенними факторами (усвідомленням діагнозу захворювання; різкою зміною обстановки; депривацією значущих потреб; руйнівною дією хімічної та променевої терапії). Цей етап можливий тоді, коли нам все-таки вдається вивести пацієнта з стану повної безпорадності та безнадійності Етап відновлення (п’ятий етап)можна характеризувати як активну психологічну роботу з подолання наслідків стресу та посттравматичним синдромом (ПТСР). Головне завдання такої діяльності психолога – здійснювати можливу психологічну підтримку.
-
Принципи паліативної медицини:
Контроль симптомів хвороби; Організація догляду за хворими; Створення відповідних умов життя для хворого; Створення якості вмирання пацієнта як індивіда, людини, особистості; Орієнтація на підтримку родини термінального хворого.
-
ЩотакеХОСПІС
Заповідіхоспісу: 1. Хоспіс- не будиноксмерті. Цегіднежиття до кінця. Ми працюємозживими людьми. Тільки вони вмираютьраніш нас. 2. Основнаідея хоспису - полегшитибільістраждання, як фізичні, так ідушевні. Ми мало можемосамі по собіітільки разом ізпацієнтомійогоблизькими ми знаходимовеличезнісилийможливості. 3. Не можнаквапити смерть і не можнагальмувати смерть. Кожналюдинаживесвоїмжиттям. Час її не знаєніхто. Ми лишепопутники на цьомуетапіжиттяпацієнта. 4. За смерть не можнаплатити. Як і за народження. 5. Якщопацієнта не можнавилікувати, цене значить, що для ньогонічого не можназробити. Те, щоздаєтьсядріб'язком, незначним у життіздоровоїлюдини - для пацієнтамаєвеличезнийсенс. 6. Пацієнтійогоблизькі - єдинеціле. Будь делікатний, входячи в родину. Не суди, а допомагай. 7. Пацієнтближче до смерті, тому вінмудрий, побачйогомудрість. 8. Кожналюдинаіндивідуальна. Не можнанав'язуватипацієнтусвоїхпереконань. Пацієнтдає нам більше, ніж ми можемодатийому.
-
Заповідіхоспісу: 9. Репутація хоспису - це твоя репутація. 10. Не поспішай, приходячи до пацієнта. Не стій над пацієнтом - посидьпоруч. Як би мало часу не було, йогодосить, щобзробити все можливе. Якщодумаєш, що не все встиг, то спілкуваннязблизькими того, хтопішоввід нас заспокоїть тебе. 11. Ти повинен прийнятивідпацієнта все, аж до агресії. Перш ніжщо-небудьробити - зрозумійлюдини, першніжзрозуміти - приймийого. 12. Говори правду, якщопацієнтцьогобажаєіякщовінготовий до цього. Будь завжди готов до правдийщирості, але не поспішай. 13. "Незапланований" візит - не меншкоштовний, ніжвізит "за графіком". Частішезаходь до пацієнта. Не можеш зайти - подзвони; не можешподзвонити - згадайі все-таки ... подзвони. 14. Хоспис - будинок для пацієнтів. Ми - хазяїцьогобудинку, тому: перевзуйсяйвимий за собою чашку. 15. Не залишай свою доброту, чесністьіщирість у пацієнта - завжди носи їхіз собою. 16. Головне, щоти повинен знати, щотизнаєшдуже мало.
-
Люди неоднаково поводять себе в період очікування смерті:
Очікування смерті як звільнення від страждань; Страждання від страху смерті; Смерть у повній байдужості, апатії; Піднесений настрій (до ейфорії та екстазу); “Сильні” люди відчувають невгамовну жагу до життя і наполегливо боряться до останнього.
-
Психогенніреакціїхворих у ситуаціїблизькоїсмерті
-
Фаза шоку
ВКХ переповнена образами невідворотноїзагибелі; переживанняневимовногопсихічного болю; відчуттявибуху, розриву: ”Все обірвалося ”, „звістка вдарила, як сокира по голові”, „Я весь застиг, обледенів”. Нерідко – реактивний психоз зі ступором, рідше - зізбудженням
-
Фаза заперечення
витісненняситуації в підсвідомість; думки про лікарськупомилку, проможливістьзнаходженнячудодійнихліків. Порушення сну зі страхом заснутиі не прокинутися. страх самотностіітемноти, баченняувісніпокійників, спогади про ситуаціїзагрозижиттю – все нерідко пронизано психологічнимпереживаннямпомирання. Може бути наявнапсихотична симптоматика: маячняпереслідуваннячичаклунства, відповіднігалюцинації
-
Фаза агресії
отриманаінформаціявизнається, іособистістьреагуєпошукомвинних; агресія часто приховуєафект страху; протест протидолі; ненависть до тих, хто, можливо, є причиною хвороби – все цемаєзнайтивихід, інакшецеможе бути оберненим на себе; хворий не можезалишатисянасамоті, доки не вихлюпнесвоїхемоцій. Часто фаза агресіїзмінюється фазою "торгівлі", коли хворийвступає в переговори (з Богом, злікарем, батьками, подружжям) за продовженняжиття
-
Фаза депресії
повинна бути пережитою, щобдати хворому новуякістьжиття; коли наноситься нова рана, починаютьболітивсістарі; почуттяобразийпровини, покаянняіпрощеннязмішуються в психіці; власнасовість, котруважкозаспокоїти, виноситьсобівирок; встражданняхвідбуваєтьсяспокутування вини
-
Фаза прийняття
примиренняз долею; момент якісноїперебудовижиття, переоцінкицінностейзарадиістиндуховних; віднайденийсенсжиттязаспокоюєпомираючого – нагорода за "хресний" шлях; хворийприймає на себе відповідальність за всіобставинисвоєїхворобийіснування; народжуєтьсяціліснесприйняття себе ісвіту
-
Психотерапіятермінальниххворих
-
Основніетичніпринципипаліативноїслужби
ставлення до пацієнта як до особистості; стражданнястрашне, коли воно не маєсенсу, тому сенсважливовіднайти в цінностяхоточуючогосвіту (впошукахістини, Бога, в красі, влюбовііпрощенніворогів); робити добро; мінімумшкодиітравматичності для пацієнта – не можна, щоблікуваннябуловажчим за самезахворювання; наданнядопомоги, коли їїчекаютьчипросять;
-
використаннявсіхресурсівпацієнта; виконанняостанньогобажання; намаганнязберегтижиття, але при біологічнійнеможливості – створення умов комфортного вмирання; пріоритетнадаєтьсяіндивідуальним потребам пацієнта (навіть перед соціальними правилами* – хворий повинен відчувати свободу; чимменшеочікувань, тимвищаякістьжиття; хворийісім’я – єдинеціле; турбота про сім’ю – цепродовженнятурботипро хворого.
-
Основніпринципи догляду за хворими
вмінняслухати; терапіяприсутністю; вмінняслужити; умінняжитизпацієнтом; важливістьстворенняпсихотерапевтичногосередовища; єдність персоналу ісім’ї в догляді за пацієнтом;
-
залученняволонтерськоїслужби; індивідуальнийпідхід до пацієнтаійогосім’ї; задоволеннядуховних потреб.
-
Чинники "важкоїсмерті"
брехня про діагнозі прогноз – ще в древніх книгах підкреслювалося, щохворий повинен відходитизцьогосвіту при яснійсвідомостіірозумінні того, щоз ним відбувається; очікуванняродичів, які не приходять; наявність болю, якийнеможливозняти, при цьому часто переважаєпсихологічнийбіль; відчайдушнаборотьба за життя хворого, який не змиривсячинемаєінформації про смерть; передсмертна туга – відзначається у 40 – 50 % пацієнтів; вона не єеквівалентомдепресії; в ній – прощанняі печаль розлуки, в нійпідсумокйоцінкажиття; самотність – в момент наближеннясмертілюдина часто оцінюєсвоївзаємостосунки; помирати на самоті страшно іважко; алеінколихворим не хочетьсябачитибілясвого смертного ложа рідних – вони виявляютьсянасправдінеблизькими людьми
-
Динаміка моделей взаємостосунків у сім’ях хворого
періодзіткненняздіагнозом – модель "гіперопіки", нав’язування хворому брехні про діагнозі прогноз; витратившивсісилиі не дочекавшисьпозитивнихрезультатів – модель "відторгнення" хворого; нестерпнасімейнаситуаціявикликалабажання "втекти"; модель "нейтральних" взаємостосунківз’являється, коли розуміобов’язокзмушуютьздійснювати догляд, алепочуттяродичівперебувають в партії, збокувід хворого;
-
тісний контакт зхворимпід час догляду зумовлює модель "партнерства", зповерненнямемоційнихпереживань; рідко – модель "жертовноїлюбові" – випадкиодиничні; часто закінчуютьсясмертю родича хворого чиважкою хворобою, нерідкоонкологічною.
-
Післясмерті хворого – тривалапідтримкаспілкування (1 – 4 роки) з родичами:
купіруванняпочуттяпровини через підкресленнявагомості того, щозроблено для хворого; підкресленнязначущостіпомерлогоі для персоналу хоспісу; дативідчуттянеформальності контакту.
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.