Содержание
-
Богдан Лепкий (9 листопада 1872 — 21 липня 1941)
-
Батьківщина Б. Лепкого — Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніхсвоїхвіршів — “Заспів”: Колисав мою колиску ВітеррідногоПоділля І зливав на соннівії Степовогозапах зілля. А уособлювалоцеПоділлямальовниче село Крегулець, розташованеміжмістечками Гусятином і Копичинцями. Тут народивсявін 9 листопада 1872р. в родинісільськогосвященика Сильвестра Лепкого.
-
Батько Богдана бувлюдиноюосвіченою і прогресивною. ВінзакінчивЛьвівськийуніверситет (класичнафілологія і теологія), виступав з літературнимитворамипідпсевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданнічасопису “Правда”, підготовціпідручників для школи. Мавгрунтовнуфілологічнуосвіту, вільноволодівпольською і німецькою (віршінімецькоюмовоюнавітьдрукував у журналах). Писав популярні книжечки, був головою “Селянської ради”. Пізніше Б. Лепкийназве батька своїмнайсуворішим критиком. Богдан бувпершоюдитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких, якіпобралися, коли Сильвестр закінчивуніверситет і прийняв сан священика. Щоправда, якийсь час молодеподружжя мешкало в гірськомуселіЯлинкуватому на нинішнійІвано-Франківщині, але незабаром тесть Сильвестра одержав парохію у Бережанах і молодийсвященикзайнявйогомісце у Крегульці.
-
Першізнаннямайбутнійписьменник одержав у батьківськомудомі. Швидко — за одну зиму — навчивсячитати, писати й рахувати. Батькорозповідавйому і про пригодиРобінзона Крузо, і про письменників, художників, портретиякихвисіли на стінах, старенька нянька, родом з НаддніпрянськоїУкраїни, співалачумацькихпісень, а віддіда по матері Михаила Глібовицького, якийзамолодубувзнайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливийхлопчинадізнався про давнічаси, історичніподії на Україні. Домашній учитель Богдана ДмитроБахталовськийзнайомивйого не тільки з основами шкільної науки, а й з творамилітератури, завдякичомуйогоучень уже в дитинстві знав напам'ятьбагатовіршів Тараса Шевченка, читав “Марусю” Г. Квітки-Основ'яненка. Коли Богдана Лепкоговіддалишестилітнім хлопцем до бережанської так званої “нормальної” школи з польськоюмовоюнавчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з “цивілізованого” Крегульця до глухого Поручина, де, як жартома казали тоді, бувкінецьсвіту: далі дороги не було. Переселилися, щоб бути ближче до батьків по матері. Як напишепізнішебіограф Б. Лепкого, тут усе дихалодавниною: “поручинськіґазди” ходили в чоботях на підковах, котріїмробивмісцевий коваль, носили “куртини” з домашнього сукна, брилися бритвами, зробленимиізстароїскошеної коси, жінкивбиралися в “димки” (полотно з вибиваними узорами), котрі бив “димкар”, якийприїздив з міста, вишивалигарні сорочки, мережилиїх — словом, булоцестаросвітське село, котрогоще не торкнулася культура століття. “Веснянки, гагілки, обжинки, навіть “вільха” (хоровод у зеленусуботу), колядки, щедрівки, множество легенд, повірій, переказів, усе, як колись, в дуже, дужедавніх часах”.
-
Між Бережанами та Поручиномминалаюність Богдана-гімназиста; місто й село формувалийого характер і світогляд. Від селян вінчувбагато легенд та переказів про давнічаси. Так, люди оповідали, що стара церква, яка тодіще стояла на горі, буласвідкомтатарськихнабігів і щопід час одного у нійсховалисямешканцівсього села, але всізагинуливід рук ворога. А коло села Біще, щоприлягало до Поручина, збереглисяслідидавніхвалів, уламкикераміки, наконечники стріл, фундаментиспоруд. Все це будило уявупідлітка. Перебування у Поручині, знайомство з людьми, їхнімжиттям, пісняминавіялойомувірші “На святийвечір”, “У великоднийтиждень”, пісенніремінісценції з циклу “На позиченійскрипці”, про щозгодом писав сам письменник, а такожсюжетиоповідань “ІванМедвідь”, “Нездалап'ятка” та інші. Після “нормальної” школи Б. Лепкий вступив до гімназії в Бережанах. Гімназіябулапольською, з класичнимухилом. Про цейнавчальний заклад того часу існуютьрізні, часом взаємнопротилежні, свідчення. Бережанибулипровінційниммістечком, без залізничногосполучення з великими містами, отже, й відірванимвідцентрів культурного життя. Не дивно, щоінспекторзі Львова приїздивсюди для перевірки раз у кількароків. Українськийписьменник Михайло Яцків, якийвчився тут кількома роками пізнішеЛепкого, писав, щосюдипосилаливтихомирюватинеблагонадійнихучнів, а атмосфера була такою затхлою, що коли “з'являласяякасьздібнішаодиниця, то швидкозачахала в тійпустелі, в заскорузлості дилетантизму”. А в повісті “Огнігорять” цейписьменникзобразивїї в сатиричному плані, назвавши “ослячим мостом до золотихковнірів”, “пантеоном скастрованих наук”.
-
Післязакінченнягімназії Б. Лепкий вступив у Відні до Академіїмистецтв, але навчання у ній морального задоволення не принесло, вінвідчув, щорозминувсяізсвоїмсправжнімпокликанням. Нудно булозмальовуватигіпсовістатуї, щоразунатикаючись на зауваженнявикладача, щоконтуринадтогострі і т. ін. Але ставсявипадок, якийвизначивмайбутню долю Лепкого, допомігюнаковізнайти себе. Якось у поїздійомудовелосяїхати в одному купе з КириломСтудинським, якийнавчавсятоді на філософськомуфакультетіВіденськогоуніверситету. Цезнайомство не тількизблизилодвох у майбутньомувидатнихдіячівукраїнськоїкультури, а й спрямувалойоготворчіінтереси в новому напрямку. Лепкий став відвідуватилекції у Віденськомууніверситеті, в тому числі й відомогославіста В. Ягича. Він став учасникомстудентськоготовариства “Січ”, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близькозійшовся з майбутнімвідомим фольклористом ФіларетомКолессою, МихайломНовицьким та іншими студентами-українцями.
-
Згодом Б. Лепкий переходить до Львівськогоуніверситету, де рівеньвикладаннябув не такийвисокий, як у Відні. Українськумову і літературувикладавОмелянОгоновський, якийголовнуувагуприділявграматиці, а в студіях з літератури, як зазначавіще І. Франко, якийсвого часу тежслухавйоголекції, виходив не з самостійноївартості того чиіншоготвору, а намагавсяцейтвір “вперти в одну або другу з тих схоластичнихшухлядок, по якихпорядковано твори поетичні в шкільнихчитанках”. Та студентська молодь уже мала широкий погляд на літературу, їїзавдання. А середмолодітієїблизькимидрузями Б. Лепкогобули О. Маковей, І. Копач, О. Макарушка. Приятелював Богдан з молодим математиком Климом Глібовицьким, техніком Юрком Тобілевичем (сином І. Карпенка-Карого, якийрозповідав про український театр, про йогодіячів М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Старицького), поетомМиколою Вороним, котрийперебувавтоді у Львові, познайомивсязіславетнимиспівакамиСоломієюКрушельницькою та ОлександромМищугою, композитором Остапом Нижанківським та багатьмаіншимидіячамилітератури і мистецтва. На ті роки припадає активна літературнадіяльність Б. Лепкого: вінпишепоезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданняхстудентськоготовариства “Ватра”. З 1895p. його твори починаютьдедалічастішез'являтися на сторінках “Діла”, “Буковини” та іншихперіодичнихвидань.
-
ПіслязакінченняЛьвівськогоуніверситету (1895) — зновуБережани, гімназія, де Б. Лепкийстаєвчителемукраїнської та німецькоїмов і літератур. Віншвидкоздобуває авторитет середколег (немало з них ще недавно булийоговчителями), повагусередгімназистівблискучимилекціями, врівноваженістю, прагненням внести свіжийструмінь у викладання, познайомитислухачів з новинками літератури. Знайоме культурно-мистецькесередовище, близькість до батьківськоїоселі — все цестворювалосприятливийклімат для творчості. Ціла низка віршів, оповідань (“Стріча”, “Для брата”, “В світ за очі”, “Дивак”), перекладів, літературно-критичнихстудій (дослідження про творчість М. Конопніцької) — результат кількарічногобережанськогоперіоду. Спробувавписьменниксвоїсили і в жанрідраматургії, написавши п'єсу “За хлібом”, яку поставив театр “Руськоїбесіди”.
-
У середовищіучасниківльвівськоїлітературноїгрупи “Молода Муза”, до якоїЛепкийтеж належав, йогоназивалипрофесором, хочбуввін не багато старшим від Петра Карманськогочи Василя Пачовського, а відМихайлаЯцківа — всього на рік. Але цьомуповажномупрофесорові шматок хлібадавався нелегко: крімроботи в університеті, де був на посаді лектора, доводилосявикладати в приватнихгімназіях, виступати з лекціями на різних курсах. А тут щенесподівано в 1901р. помер батько, і треба булодопомагатиматері та чотирьоммолодшимбратам і сестрам. Для літературноїроботилишалисяночі, якіЛепкийнамагаєтьсявикористати максимально. Одна за одною виходять книжки йогооповідань “З села” (1898р.), “Оповідання”, “Щаслива година” (1901), “В глухімкуті” (1903), “По дорозіжиття” (1905), “Кидаю слова” (1911); збіркивіршів “Стрічки” (1901), “Листки падуть”, “Осінь” (1902), “На чужині” (1904), “З глибиндуші” (1905), “Для ідеї” (1911), “З-над моря” (1913); літературознавчідослідження “Василь Стефаник” (1903), “Начеркісторіїукраїнськоїлітератури” (1904), “Маркіян Шашкевич” (1910), “Про життя великого поета Тараса Шевченка...” (1911); перекладипольськоюмовою “Слова о полку Ігоревім” (1905; переклад цей, до речі, високооцінив І. Франко) та збіркиоповідань М. Коцюбинського “В путах шайтана” (1906)...
-
Та почалася перша світовавійна... Воєнніподії застали родину в курортному селищіЯремча на Гуцульщині. Та невдовзіжити стало тут небезпечно: австрійцівишукували “шпигунів” і вішали; російськівійськовівласті, якінезабаромприйшли в сусідні села, шукали “мазепинців” і вивозили на схід. Б. Лепкий з родиною поспішновиїхав. В яремчанськомуготелілишилисятретій том історіїукраїнськоїлітератури та історична драма “Мотря”, якізагинули, боготельнезабаромзлетів у повітря. Спершучерез Карпатипробрався до Угорщини, де місяцьпробув у містечкуШатмарі, а звідси через Пешт — до Відня. Столицядонедавнабундючної Австро-Угорськоїімперіїгетьвтратиласвійколишнійглянець, перетворилася на вавілонськестовпотворіння. Звідкитільки не було тут людей. От і Лепкийзустрівсянезабаром з приятелями-молодомузівцями П. Карманським та В. Пачовським, а також з Ф. Колессою, В. Щуратом, О. Кульчицькою, К. Студинським та іншимидавнімизнайомими. Почали разом налагоджувативидавничу справу — видаватиброшури, календар, народнийбуквар, збірникипісень...
-
Та восени 1915р. Лепкогомобілізовують. Немолодого вжеписьменника послали б на фронт, якбидрузі не подбали про йогопризначення для культурно-освітньоїроботи в табір для військовополонених. НезабаромБ. Лепкийопинився в Німеччині. Умовиутриманняполонених тут буликращі, ніж в Австрії. Деякий час вінперебував у містечкуРаштатті, а потім, у 1916р., перебрався до Вецлара. СтаровиннемістечкоВецлар над річкою Ляном, здається, овіяне романтикою. Тут колись жив великий німецький поет Й. В. Гете, все дихалопам'яттю про нього. Та романтичнілегенди і спогадирізкоконтрастували з сувороюдійсністю: тут буврозташованийтабір з десятьматисячамивійськовополоненихукраїнців. Працяв таборібула нелегка. Хочнімецькенаселенняставилося до полоненихдоситьприхильно, вчорашнісолдативорожесприймали і культурно-освітню роботу, і створенняремісничихмайстерень і називализрадниками тих, хто брав участь у виставах, концертах чипрацювавмайстрами. Якосьпід час вистави “На першігулі” за п'єсою С. Васильченкараптово погасло світло і ледь не зчиниласякривавабійка. Та поступоволід почав танути. Підвпливом таких вихователів, як Б. Лепкий, В. Пачовський, М. Паращук (відомий скульптор), становище змінилося: середполоненихколишньоїцарськоїармії, яківважали себе солдатами “его величества” і на будь-яку участь у культурно-освітніх заходах дивилися як на зрадубатьківщині, виявилосябагатообдарованихрізьбярів, декламаторів, гончарів, літераторів. В Росіїтим часом спершу скинули царя, а згодомвідбуласяЖовтневареволюція. Перша світовавійназакінчувалася, і полонені стали повертатися на батьківщину.
-
Навколописьменникагуртувалася молодь, проводилисялітературнівечори, на яких звучали поезії Т. Шевченка, І. Франка, самого Б. Лепкого, луналипісні. Польськаокупаційнавлада проводила каральніакціїпротикультурнихзаходівукраїнськогонаселення, які не оминули й Черча. Як згадуютьмешканці села, не раз сюди “наліталиполіцаї і розганялиучасниківвечора. Якосьміж Богданом Лепким і поліціянтомвиникінцидент. Письменник заявив свій протест представниковівладипроти брутального ставлення до сільськоїдівчини. Мало того, щосивоголовогопрофесораполіціянти грубо обізвали і силоміцьвідпровадилидодому, про йогоповедінкудізналосяуніверситетське начальство. Ходили чутки, що з цього приводу Лепкиймавнеприємності”. ПісляокупаціїПольщіфашистськоюНімеччиною становище письменника стало особливо важким: вінвтратив посаду в Краківськомууніверситеті. Помер письменник 21 липня 1941p., похований у Кракові на Раковецькомуцвинтарі. В 1972p. на могилівстановленобарельєф, а йогоім'ям названо одну з вулицьміста. На жаль, вулицятеперперейменована: до замовчуваннятворчостіписьменникапротягомдесятилітьдодалосястиранняпам'яті про нього. Але створеного Б. Лепкимзабуттяпоглинути не може. Він усе життя і весь талант присвятивсвоємународові, збагаченнюйогокультури, літератури. Вражає — універсалізм, багатогранністьйоготворчихінтересів, чимвінблизький до І. Франка. І, мабуть, можнапогодитися з думкоюдослідниківжиттяписьменника, що коли стихієютворчоїнатури І. Франка булаборотьба, то стихією Б. Лепкогобулаестетичнанасолодавідпроцесутворення.
-
Я знаю Я знаю, що нема мені Між вами місця, браттямилі, В життябурхливійтовкітні, Як сироти, ідутьпісні, Застукані, безсилі. Та ярмарок отсей марний Колись таки скінчиться. Настане свято. І давний Поет, мов сон якийсьсмутний, Колись комусь присниться. НЕ РОСТИ, БЕРІЗКО Не рости, берізко, При дорозіблизько, Рости в темному гаї. Бо при тійдорозі В потребі, в тривозі Тебе хто-небудьзрубає. Не неси, дівчино, Не неси, рибчино, Свогосерцяміж люди. Бохто-небудьзневаже, Лихе слово скаже, Остане рана в груди.
Нет комментариев для данной презентации
Помогите другим пользователям — будьте первым, кто поделится своим мнением об этой презентации.